Вам потрібне ПОВІТРЯ для вогню. Насправді вам потрібно що-небудь у повітрі. Але це така величезна надсекретна інформація, що ви повинні прочитати до самого кінця, щоб усе з’ясувати.

Потріть руки. Швидше. Так швидко, як тільки можете! Відчуваєте, як вони гарячі?! Вони ще не загорілися? Ні? Не хвилюйтеся, ваші руки не спалахнуть. Навіть якщо ви їх дійсно дуже розігрієте.

Пам’ятайте, що руки не є чудовим паливом, вони зовсім не придатні для розведення вогню.

Щоб розвести вогонь, потрібне гарне паливо. Невеликий шматочок сухої деревини буде хорошим паливом. Тоді потрібно ваше паливо дуже добре розігріти. Ви могли б розігріти дерево, потерши його дуже швидко з іншим шматком дерева. Наприкінці додайте трохи більше повітря, легенько дмухаючи над ним, і ВЩУХ!! Ваш вогонь.

Після того як щось загорілося, воно віддає своє власне тепло, і тому вогонь стає все гарячішим і гарячішим. Настільки гарячим, що може перекинутися на інші речі, поки все навколо не буде у вогні. Ось чому ми повинні бути дуже обережними при розкладанні багать. Якщо ми знаємо, як почати вогонь, ми повинні також знати, як ПОГАСИТИ ВОГОНЬ. Але це вже інше питання.

1) Належне наукове слово для речей, які загораються, ВОГНЕНЕБЕЗПЕЧНО.

2) «Вогненебезпечно» і «легкозаймистий» означають те саме. Нерозумно, але це правда!

3) Належне наукове слово для вогню ГОРІННЯ.

4) Повітря складається з безлічі різних газів. Газ, який нам потрібен для горіння, це ВЕЛИЧЕЗНИЙ СЕКРЕТ… Т-ссс. Він називається кисень.

Незважаючи на те що всі люди однакові, наші давні предки подорожували так далеко по всьому світу від Тасманії до Тімбукту і від Аляски до Абердін, вони розвивалися по-різному. За тисячі років у них з’явилися різні кольори шкіри і мови, вони винайшли різні релігії і способи життя.

Кілька тисяч років тому люди почали створювати країни. Виникли, наприклад, країни Китай, Японія і Єгипет. Проблема полягала в тому, що люди в Китаї не знали, що люди в Єгипті існують, тому що не було жодної машини, поїздів, літаків, телефонів, Інтернету та навіть великих кораблів. Таким чином, вони не мали можливості увійти в контакт одне з одним і домовитися про одну спільну країну.

На той час коли люди дізналися про існування одне одного й різних країн, вони вже не хотіли об’єднувати країни. Королі, королеви, імператори і керівники не хотіли приєднуватися до інших країн, тому що не хотіли ділити свою владу або свої палаци з ким-небудь іще.

Вони закликали людей залишатися осторонь від інших країн. І люди зазвичай погоджувалися на це.

Вони підтримували у своїх підданих недовіру до жителів інших країн, адже ті розмовляли дивно, вживали дивну їжу, вклонялися іншому богу і навіть мали інший вигляд. Вони хотіли зберегти свою країну, тому що звикли до неї. Вони розуміли: якщо вони приєднаються до іншої країни, все може змінитися. І такі зміни дуже лякали багатьох людей.

Деякі люди думали, що мати багато маленьких країн нерозумно. Вони думали, що було б набагато краще, якби всі жили в одній країні, бажано, щоб вони нею й керували. Вони посилали армії, щоб завойовувати інші країни. Але часто люди, яких завойовували, хотіли повернути свою країну собі, тому що їм не подобалися нові, іноземні владарі й вони були незадоволені тим, що зазнали нападу і їхні друзі вбиті або поранені.

Сьогодні ми можемо подорожувати по всьому світу або поговорити з кимось через Інтернет, незалежно від того, де він перебуває. Ми можемо їсти ту саму їжу, що і в Шанхаї або Сандерленді. Скоро комп’ютери будуть в змозі перекладати з однієї мови на іншу з такою ж швидкістю, як ми говоримо. У нас є більше спільного з іншими людьми в інших країнах, ніж у наших предків. В Організації Об’єднаних Націй або в країнах Європейського союзу згодні працювати в тісній співпраці і приймати закони і встановлювати права, однакові в багатьох країнах світу. Можливо, ми поступово наближаємося до життя в одній великій глобальній країні.

Це запитання – одне з найскладніших серед тих, що нам надсилали. Ми запитали спеціаліста із палеоантропології, професора психології та дитячого письменника, що вони думають про це.

Якщо звернути увагу на те, як дорослі готують страву, можна помітити, як вони добирають інгредієнти, наприклад м’ясо, овочі, спеції, можливо, користуючись рецептом із кулінарної книжки.

Якщо уявити, що твоє тіло – це страва, то інгредієнтами будуть усі клітини та гормони, які складають та змушують працювати тіло. Рецепт, у якому вказано всі інгредієнти та різноманітні способи їх приготування, називається генетичним кодом. Це схоже на крихітну, але дуже довгу інструкцію зі створення тебе. Цей генетичний код був закладений у яйцеклітині, яка зародила твоє життя всередині твоєї мами. Усі наші генетичні коди (рецепти) трохи між собою відрізняються інгредієнтами та способами приготування. Існує багато різних страв карі, через їх нескінченну розмаїтість інгредієнтів та способів приготування, тож існує безліч різних людей, через невеликі відмінності у наших рецептах.

Саме тому ти – це ти. Саме тому ти маєш саме таке тіло, зріст, колір шкіри та саме тому (якщо тільки ти не маєш близнюка з дуже схожим генетичним кодом чи рецептом) в цілому світі більше немає таких людей, як ти!

Що робить тебе таким, який ти є? У всьому, про що тільки можна подумати: твоя голова, руки, ноги, серце та, особливо, твій мозок. Якщо б ти втратив палець ноги, звісно, у нещасному випадку, ти все одно залишився б собою, просто «собою без пальця». Те ж саме було б і з твоєю лівою рукою або ж із правим коліном, хоч я певен, тобі їх однаково бракувало б.

Інша справа – це твій мозок. Коли є щось, що робить тебе саме таким, який ти є, то це напевне твій мозок, приблизно три фунти «сірої речовини» всередині твоєї голови, які допомагають тобі думати, міркувати та запам’ятовувати. Без мозку ти б не знав, як вранці піднятися із ліжка. Ти б не мав жодних ідей. Ти навіть не пам’ятав би, хто ти, та не зміг би поставити запитання: «Що робить мене таким, який я є?»

Тож із цього випливає інше запитання: що робить твій мозок твоїм мозком? Ти можеш піти в магазин та придбати нову сорочку чи нову пару взуття, але твій мозок – це те, з чим ти народився. Навіть можливо зробити пересадку серця, але якщо зробити пересадку мозку, ти вже більше не будеш собою. У такому разі твоя особистість цілком зміниться! Саме твій мозок змушує тебе відчувати радість чи сум, доброту чи злість, привітність чи сором.

Твій мозок почав формуватися, ще коли ти перебував в утробі матері. Клітини, щось на кшталт шару шкіри, згортувалися, утворюючи циліндр. Цей циліндр почав випинатись, згодом поділяючись на дві половини (тобто півкулі). Потім він поділився на секції, такі як лобна доля, що допомагає тобі ухвалювати рішення, та скронева доля, яка допомагає тобі розуміти почуте.

Що стосується генів, більша частина твого мозку схожа на мозок твоїх батьків. Але насправді все залежить від тебе, бо щоразу, коли ти пізнаєш щось нове, твій мозок змінюється. Ти не можеш замовити новий мозок через Інтернет, але, вивчаючи нову інформацію, ти вдосконалюєш його щодня. Не існує в природі двох схожих мізків або двох людей, що однаково мислять та поводяться. Тож річ, яка більше за все інше робить тебе саме тобою, – це твій мозок.

Я дивлюся на своїх батьків та питаю: що ви мені дали? Я дивлюся на своїх бабусю, дідуся, дядьків, тіток, кузенів та питаю: що ви мені дали? Я дивлюся на школи та гуртки, які я відвідував, та питаю: що ви мені дали? Я дивлюся на місця, в яких я бував, та питаю: що ви мені дали? Я дивлюся на своїх друзів та людей, яких я кохав, та питаю: що ви мені дали? Я дивлюся на вистави, які я відвідував, на книжки, які я читав, вірші, які я вчив, та питаю: що ви мені дали? Я дивлюся на новини, на те, що люди кажуть про них, та питаю: що ви мені дали? Це все? Я нічого не впустив? Я так не думаю. Я не згадав іще когось. Я не згадав іще щось. Мене та мій розум. Бо усі ті речі щось мені давали, давали та давали, а я все думав, говорив та писав. Усе це ніби пройшло м’ясорубку, терку, міксер, плиту та змішалося між собою. Це також мало на мене вплив. І навіть це ще не все.