Коли люди дивляться на ці витвори мистецтва, вони відчувають благоговіння та диво. Інколи сльози радості ллються з їхніх очей, бо це така дивовижна річ – бачити перед собою вінець людської майстерності. Навколо нас так багато поганого, а це – абсолютне втілення добра та чистоти. Але коли дитина бачить щось настільки величне, вона не має такого ж відчуття дива. Насправді бачити усю важливість зробленого Мікеланджело не так вже й просто. Ми маємо стати тим, що бачимо. Деякі дорослі люди не завжди здатні це зробити. Їхні тіла повиростали, але вони залишилися дітьми. Зазвичай це відбувається через те, що ніхто їм не розповідав про мистецтво та його значення в нашому житті. Тобі пощастило читати це зараз, ти вже починаєш це усвідомлювати.

Ти вже знаєш, що на твори великого художника Мікеланджело варто дивитися і дивитися, і знову дивитися, та продовжувати дивитися, аж поки одного дня ти не скажеш «бачу». Повір мені, той день, коли ти «побачиш» Сисктинську капелу або «Піейту», або Давида, стане одним із найбільш пам’ятних у твоєму житті.

Інтернет нам потрібен тільки для одного: дозволити комп’ютерам спілкуватися (включаючи мобільні телефони, які теж можна назвати маленькими кишеньковими комп’ютерами). Усе, що ми робимо в Інтернеті, наприклад граємо в ігри, розміщуємо фотографії, спілкуємося з друзями, потребує зв’язку між комп’ютерами. Винайдення одного зручного способу зв’язку між комп’ютерами відкриває величезні можливості перед людьми. Це відрізняється від того, як ми звикли спілкуватися. Телебачення – добрий спосіб показу відеоматеріалів, але воно не підходить для того, щоб дати людям можливість спілкуватися, а також передивлятись відео з інших країн.

Старомодні телефони підходили для того, щоб двоє людей розмовляли між собою, але вони були безпомічними, якщо десятеро людей хотіли разом пограти у гру, або ж якщо треба було здійснити пошук.

В Інтернеті добре те, що завдяки йому будь-який комп’ютер може здійснювати усі ці операції. Ще кращим в Інтернеті є те, що люди без зупину винаходять нові корисні речі. Коли я почав користуватися Інтернетом, ще не існувало Minecraft, не існувало Club Penguin, не існувало Facebook, і навіть YouTube або Wikipedia. Навіть Всесвітньої мережі не було. Тогочасний Інтернет тільки і містив, що слова, – ніяких зображень або звуків. Протягом останніх двадцяти років багато чого було винайдено людьми, які хотіли надати комп’ютерам та мережі нових можливостей. Чоловік на ім’я Тім Бернерс-Лі є автором ідеї створити веб-сторінки, які були б з’єднані між собою посиланнями, тож він втілив свою ідею в життя, створивши Інтернет. Протягом наступних двадцяти років будуть вигадані ще неймовірніші речі, якими ми користуватимемося. Можливо, ти подумаєш над тим, що б ти хотів, щоб робили комп’ютери, та також зробиш свій власний інтернет-винахід.

Закоханість проходить по-різному в кожного із нас. Тож ми запитали у трьох людей, які дуже багато про це думали: двоє авторів любовних романів та науковець, який вивчає процеси, що відбуваються в нашому мозку.

Ти не падаєш у любов, як у яму. Ти ніби летиш крізь космос. Ти ніби стрибаєш зі своєї планети на чиюсь іншу. А коли ти вже там, усе виглядає інакше: квіти, тварини, кольори. Закохатися – це завжди велике здивування, бо до цього все на твоїй планеті здавалося правильним, і в якомусь сенсі це було правдою, але коли хтось посилає тобі сигнал крізь космос, то єдиним способом його відвідати є величезний стрибок. Ти йдеш все далі й далі, наближаючись до чиєїсь орбіти, і через деякий час ти, можливо, вирішиш об’єднати ці дві планети та назвати їх домом. І ти зможеш взяти із собою свого собаку чи кота, свою золоту рибку чи хом’яка, колекцію каменів та усі свої непарні шкарпетки (загублені чи діряві).

Ти можеш запрошувати туди своїх друзів та читати свої улюблені історії одне одному. Тож закохатися – це справді великий стрибок назустріч людині, без якої ти не уявляєш свого життя. Ось і все.

P. S. Будь сміливішим.

Ти не в силах змусити себе закохатися, як і стати вищим або лизнути свій лікоть. От спробуй. Бачиш? Із цим можуть виникнути проблеми. Якби ми могли контролювати свої емоції, то могли б запобігти розбитим серцям, депресіям, катастрофам і навіть війнам.

Джульєтта могла би ігнорувати Ромео та навчилась би любити Париж. Генрі VIII та Анна Болейн могли би бути досить милою парою. В одній із моїх улюблених книжок «Далеко від збожеволілого натовпу» Батшеба Евердін каже Габріелю Оуку, що не може вийти за нього, бо не кохає його, на що він відповідає: «Але я тебе кохаю. І мені достатньо просто твоєї симпатії». І це ніби має сенс, але симпатія та любов – це різні речі. Зрештою, це просто не спрацює. Нам може подобатися будь-хто. А от кохати та бути коханим – це вже складніше. Тож у чому різниця між коханням та симпатією? Іноді я порівнюю це з різницею між застудою та грипом. Застуда трапляється часто, а от грип – це вже набагато серйозніше. Деякі люди думають, що в них грип, маючи лише застуду. А деякі знають, що мають лише застуду, але перебільшують та намагаються назвати це грипом. От я, наприклад, перебував у постійному стані грипу протягом добрих двадцяти років. Усе, про що я казав, був лише грип, грип, грип. Іноді я хворів на грип одночасно із трьома чи чотирма людьми.

Але зараз, озираючись назад, я розумію, що просто дуже часто застуджувався.

Можливо, ти помітив, що в останньому реченні моє порівняння не зовсім розумне.

Але поки ми нічого не можемо зробити з почуттями, тож і не варто хвилюватись. Деякі речі мають статися, незалежно від того, хочеш ти того чи ні. Твоє волосся посивішає, зуби випадуть, ти закохаєшся (сподіваюся, раніше, ніж випадуть твої зуби). Коли це станеться, не панікуй. Зберігай спокій. Намагайся не хвилюватись. Просто сподівайся на взаємність. Якщо тебе кохають у відповідь, то вітаю тебе, ти чудово проведеш час. А от якщо ні, то саме тут починається проблема. Пробач.

Що трапляється, коли ми закохуємось, – це, мабуть, один із найскладніших процесів для розуміння у Всесвіті. Це щось, що ми робимо бездумно. Хоча, якщо забагато про це думати, усе йде не так, як ми хотіли, та перетворюється на повну плутанину. Ось чому у стані закоханості права півкуля нашого мозку починає дуже активно працювати. З одного боку, права півкуля відповідає за наші емоції. Але з іншого боку, наше мовлення аналізується лівою півкулею. Це одна із причин, чому нам так складно говорити про наші почуття та емоції: зони мовлення в лівій півкулі не можуть посилати сигнали до емоціональних зон у правій півкулі. Тож нам зазвичай бракує слів, щоб описати свої почуття. Але наука, якоюсь мірою, дозволяє нам описати процеси у мозку під час закоханості. Перш за все, ми знаємо, що любов спричиняє великі зміни у наших відчуттях. Ми почуваємось так легковажно та емоційно. Ми можемо навіть плакати від щастя. Раптово деякі речі втрачають свою важливість та єдиним, що нас турбує, стає можливість бути поруч із коханою людиною. У наш час існують такі сканувальні машини, які дозволяють нам побачити, як саме працює людський мозок. Різні зони мозку загоряються на екрані, залежно від типу активності в мозку. Коли люди закохуються, емоціональні зони їхнього мозку дуже активно працюють, загоряючись на екрані. А от інші зони мозку, які відповідають за розсудливе міркування, працюють менш активно, ніж мають працювати. Тож зони мозку, які зазвичай кажуть «Не роби цього, бо це божевільно!», вимкнені, а зони, які кажуть «О, це було б чудово!», увімкнені. Чому це відбувається? Єдина причина – це те, що любов активує певні гормони у нашому мозку. Один із них – допамін, що дає нам відчуття збудження.