– І на Патрача також?…

– Зрозуміло, Патрач також удостоївся всіляких похвал. Тим паче, що його ввели до складу збірної замість мене – як же не хвалити хлопця?! Те ж саме повторилося в Інституті фізкультури. У підсумку при наступній зустрічі товариш лейтенант потішив мене звісткою: припущення про навмисний характер нападу з метою скалічення мене є безпідставним, тому міліція надалі буде відпрацьовувати лише версію з пограбуванням.

– І як, успішно відробили?

– Ще б пак, – Портос зітхнув. – За рік мене викликали повісткою в міліцію, звідти повезли в морг і пред’явили для впізнання труп якогось облізлого худосочного бомжа. Мовляв, це саме він з поплічниками хазяйнував у нашому районі, обрізком сталевої труби бив перехожих по потилиці або по тім’ячку, а приятелі обчищали кишені непритомної жертви.

Роздроблене коліно міліція також пояснила: мовляв, нападники були розчаровані моїм напівпорожнім гаманцем, тому й вирішили зігнати злість на непритомному тілі – отож на додачу до всього й розтрощили коліно…

– А хто й за що бомжа прибив?

– На думку слідства, якось спільники не поділили награбоване, побилися – от і вколошкали на смерть бомжа, як найслабшого у всій компанії.

– Як найслабшого?! – здивувався Олег. – Але найслабший навряд чи став би нападати на перехожих з обрізком труби в руках… Для цього потрібні сила та вправність.

– Це зрозуміло й вам, і мені, і будь-якій розсудливій людині, але тільки не ментам, – розвів руками Портос. – У них же одне у голові: є безнадійна справа про напад на мене, цей «висяк» варто закрити будь-що. Мабуть, начальство на черговій планерці рознос вчинило… Тому одразу після появи першого ж «зручного» трупа менти почали діяти: викликали мене на впізнання, хоч я від самого початку заявляв, що очей на потилиці не маю, тому нападників не бачив.

– Але ж ви не упізнали мертвого бомжа!..

– Але й не спростував їхню дурнувату версію. А саме це ментам і потрібно, як ви не розумієте?! Загалом, «висяк» про напад на мене успішно закрили. І спасибі нашим чудовим лікарям – покалічену ногу мені врятували: хоча коліно довелося по шматочках складати, а потім ще й протезувати, але, як бачите, ходжу без милиць і не скаржуся. Так що саме нашою медициною я цілком задоволений. Упоралися.

– А Патрач що ж?

– Починаючи з горезвісної поїздки на клубний чемпіонат?

– Так. Програвши того разу на змаганнях, покидьок ще якийсь час відвідував борцівський клуб. А коли заняття боротьбою Патрачеві остаточно остогидли – закинув усе без жалю. Справді, не завжди ж його відряджали у напрямі, потрібному дружкам-бандитам…

– Тобто він остаточно пішов у кримінал?

– Мій колишній однокласник зробився кур’єром. Став перевозити, що й куди накажуть. Сили Патрачеві не позичати, вигляд у нього доволі застрашливий – хто до такого сунеться?! Й заробляв, мабуть що, непогано.

– Справді, прекрасна робота, – погодився журналіст.

У принципі, майже все в розказаній Портосом історії було зрозуміло. Олег навіть готовий був погодитися з його припущеннями щодо колишнього однокласника й колеги по спортклубу. І навіть банда бомжів цілком логічна: у принципі, ніщо не заважало Патрачеві нацькувати їх на Портоса! Таким чином, бездомні справді могли оглушити спортсмена, який вертався додому, як трофей забравши його гаманець. І лише тоді в справу вступив Патрач, розтрощивши коліно колишньому приятелеві… насправді ж – усунувши перешкоду до поїздки в Євпаторію на клубний борцівський чемпіонат.

І все-таки залишалася одна-єдина нестиковка:

– Але якщо Патрач улаштувався працювати кур’єром, як ви стверджуєте, то до чого при такій роботі вбивство мадам вербувальниці?

– Як вам?…

Портос обвів переможним поглядом решту «мушкетерів», які слухали їхню бесіду, не перериваючи нікого жодним словом.

– Вміє думати, – схвально мовив Атос.

– Справді, кур’єрська робота Патрача не має до замовлення на вбивство вербувальниці майбутніх сексуальних рабинь найменшого стосугку. Але саме в цьому вся справа.

І, задерши до стелі відстовбурчений вказівний палець правої руки, округливши очі, Портос вимовив із найвтаємниченішим виглядом:

– Як кажуть в Одесі, жадібність фраєра занапастила! Туди йому, мерзотникові, й дорога… Я ж розповідав, що голова у Патрача не надто добре працювала. От і не второпав, вилупок такий, що світ криміналу – не те місце, де з поняттями можна гратися.

– Тобто?…

– От цікаво, чи розумієте ви, на якому основоположному принципі тримається хоч легендарна італійська мафія, хоч тутешня сучасна?

– На свавіллі, – висловив припущення Олег.

«Мушкетери» продемонстрували легке розчарування такою відповіддю, Портос же повчально мовив:

– Порядок! Порядок і розподіл ролей – от на чому все тримається. А «бєспрєдєльщиків» різних вони терпіти не можуть ще більше, ніж от ми з вами, бо «бєспрєдєльщики» порушують сформований порядок речей, заважають всім спокійно жити. Патрач саме й був, у певному сенсі, «бєспрєдєльщиком», оскільки, взявшись перевозити, що скажуть…

– Стоп! Хотілося б уточнити, що ж він перевозив? Це приблизно, як Джейсон Стейтем, якого всі чомусь називают Стетхемом,[26] у кінотрилогії «Перевізник», чи?…

– «Чи», – спокійно заперечив Портос. – Власного автомобіля у Патрача ніколи не було, тому його можна назвати не перевізником, а, скоріш, кур’єром. Та це, у принципі, несуттєво.

– А вантажі?… – не вгамовувався Олег.

– Ви довідаєтеся про все вже незабаром, буквально через пару днів… Отож, ставши кур’єром, Патрач забезпечив собі гарний кавалок хліба, але доволі прісний. Мотатися по країні туди-сюди при тому, що ніхто тебе не ризикує зачіпати – заняття, загалом-то, виснажливе й досить одноманітне. А йому так хотілося адреналіну, до регулярних викидів якого звик за час занять вільною боротьбою! І що тут поробиш?! Зрозуміло, можна навмисно, у показовому порядку нариватися на неприємності під час своїх поїздок. Але якби з посилками сталося щось негарне, Патрачеві було б довіку не розплатитися зі своїми босами…

Тому він пішов іншим шляхом: почав брати «ліві» замовлення не за профілем своєї діяльності. Наприклад, якщо когось потрібно було побити до втрати пульсу, а ще краще скалічити, руки-ноги переламавши, – він викликався зробити це. Однак для подібних справ у бандюков є інші люди. Нема чого кур’єрові виконувати чужу роботу, образно кажучи! Патрач не раз одержував попередження, щоб не пхався, куди не треба – і однаково раз за разом порушував межі дозволеного.

– Чи вірно я зрозумів, що зарізавши мадам вербувальницю, він уже вкотре припустився кричущого порушення меж дозволеного, за що його й забили на смерть? – спитав Олег.

– Саме так. Попри численні попередження, не відгукнутися на якусь ласу пропозицію він не міг. По-перше, замовник наполягав не просто на силовому «вихованні» жертви, а саме на вбивстві – таке з Патрачем сталося вперше. По-друге, грошики пообіцяли пристойні – а грошву він любив. З іншого боку, босам осточортіло, що цей моральний вилупок постійно займається силовими покараннями. Окрім усього, нерозсудливість Патрача могла привернути до його особи зовсім непотрібну увагу ментів, які були не в курсі темних справ його босів.

– Ви хочете сказати, що є й такі менти, які в курсі?…

– Не клей із себе дурника! – презирливо пхикнула д’Артаньян. – Всі газети тільки й пишуть наввипередки про «перевертнів у погонах».

Олег тільки потилицю почухав, Портос між тим продовжив:

– Складно уявити, який скандал стався б, якби кур’єра взяли під час чергової поїздки з довіреною посилкою в руках!.. А тут остання витівка – уже не просто побиття, а вбивство вербувальниці! Так що не варто дивуватися, що Патрача нарешті ліквідували: пустивши кров нашій мадам, померти інакше він уже не міг. Зрештою, бандюкам легше знайти нового кур’єра, ніж постійно ризикувати зі старим. Але Патрач ніколи особливим розумом не вирізнявся, отож і не зміг прорахувати таку нескладну ситуацію. За що й поплатився своєю дурною макітрою.