Нічого–нічого, тепер вже Анна надолужить свій давній гріх перед небіжчиком! Якщо вдасться врятувати Северина Наливайка, якщо вийде влаштувати його втечу з Уяздовського замку, примара красеня Дмитра Федоровича ніколи більше не посміє з'явитися до неї.

Мабуть, все має вийти якнайкраще. В адресованій племінникові Сигізмунду ІІІ записці Анна не повідомила нічого конкретного. Головне зараз — переконати короля відкласти страту бунтівника. Навряд чи це буде складно. Сигізмунд хоча і править Польщею, проте душа його — на батьківщині у Швеції. Для племінника польський престол — це щось тимчасове, тут він почувається непевно.

Отже, одержавши невиразне попередження від Анни Ягеллонки, король, найшвидше, побажає її вислухати й відстрочить страту. Але навіть якщо король спробує порозумітися невідкладно, завжди можна вигадати правдоподібний привід, що змусить Його Величність призначити додаткове розслідування. За цей час вона встигне звернутися до природного в даній ситуації союзника — князя Острозького.

Який же хитрий лис, цей Костянтин Василь, до чого тонку гру затіяв!.. Старий пройдисвіт, напевно, давно вже помітив майже портретну подібність сотника своєї надвірної корогви із князем Сангушком. Не міг не помітити — інакше не поставив би цю людину на чолі особистої охорони. Та й важко це не помітити: ті ж очі та брови, той же ніс... навіть голос схожий, навіть манера розмовляти! Викапаний Дмитро Федорович...

А як він став самозваним «царем Наливаєм»?! Дуже навіть просто. Северин, напевно ж, навіть не підозрював про своє шляхетне походження: не в характері князя Острозького розкривати подібні речі навіть друзям і найближчим сподвижникам. Зате помикати цим дурником, який перебуває в повному невіданні... спрямовувати його, тишком–нишком підштовхувати до тих або інших вчинків!.. Оце цілком у дусі хитрющого інтригана. Напевно, так все і сталося.

От тобі й Костянтин Василь, отакий хитрун!..

Сивочолий князь почувався незатишно: чомусь здавалося, що вся увага навколишніх витріщак зосереджена винятково на його персоні. Хоча насправді того бути ніяк не могло: юрба зібралася на площі біля королівського палацу заради того, щоб помилуватися суворою, але справедливою стратою Северина Наливайка — кривавого розбійника й самозваного претендента на польський трон. Поки злочинця не привезли, простолюд дивився, як кат посередині ешафоту перебирає хитромудрі інструменти, призначені для витончених тортур. Трохи менший інтерес викликали стомлений очікуванням глашатай і син ката[83], який, допомагаючи батькові, стежив за жаровнею в кутку ешафота. Отже, навряд чи Костянтин Василь заслуговував на увагу натовпу.

З іншого боку, про підтримку заколотників магнатами Острозькими не знав, мабуть, лише той, хто знати ні про що подібне взагалі не хотів. Взяти хоча б бабцю високошляхетну — вдову–королеву Анну... Тільки–но в справу втрутився клятий дурень Мєшковський, тільки–но Северин Наливайко написав польському королеві Сигізмунду ІІІ Вазі зарозумілого листа із сумнозвісним додатком, як Костянтин Василь поспішив умити руки. Зробив вигляд, немовби колишній сотник надвірної корогви — чужа, геть незнайома йому людина. І всі негайно повірили цьому... причому повірили якось вже занадто поспішно.

Втім, події останніх місяців довели, що насправді то була лише видимість віри. Інакше Анна Ягеллонка (яка вболівала за долю Северина Наливайка, виходячи з їй одній відомих міркувань) не звернулася б за допомогою саме до Костянтина Василя. Невідомо, що стара карга наплела Сигізмунду ІІІ Вазі, тільки король зненацька велів відстрочити страту проводиря повстанців і навіщось провести дорозслідування начебто абсолютно зрозумілої справи. Дорозслідування, мабуть, полягало у тім, що Анна щотижня відсилала князеві Острозькому листа із туманними натяками: мовляв, такі справи — мені все відомо, все ясно й зрозуміло — допоможи, княже, урятуй Северина!

Далі — більше. Незабаром до Костянтина Василя потягнулися низки дивних гостей, які вмовляли старого князя влаштувати Наливайку втечу. Це були не тільки посланці імператора Рудольфа ІІ, але й польські шляхтичі! Посилаючись на погане самопочуття, він намагався не приймати нікого з них. Довідавшись про те, що страту брата відкладено, в Острог прискакав Дем'ян. Він просив, благав, переконував господаря врятувати Северина, ладен був зробити для цього що завгодно. Та Острозький був невблаганним і лише тихо повторював: «На все воля Божа».

Популярність Наливайка зросла до того, що навіть сам переможець повстанців — коронний гетьман табору пан Станіслав Жолкевський приїхав до короля Сигізмунда й заявив, що не варто позбавляти життя вільного отамана! Король мало не сказився і вигнав бравого гетьмана з палацу.

А між тим, вдова–королева все писала й писала князеві листи, дедалі відвертіше наполягаючи на допомозі. Можливо, якийсь безбородий молодик і піддався б на цю грубу провокацію, але підманути на полові старого досвідченого інтригана було неможливо! Костянтин Василь прекрасно розумів, що станеться, якщо у відповідь бодай на одне–єдине послання принцеси або одне–єдине прохання чергового дивного візитера він хоча б натяком висловить свою зацікавленість у звільненні Наливайка.

Зрозуміло, у цьому випадку його відповідь негайно передадуть королю — отут і почнеться справжнє «дорозслідування»! Отут і візьмуться за всіх магнатів Острозьких... але насамперед — за самого Костянтина Василя!!! Тому хоча тон послань вдовствуючої королеви щоразу ставав дедалі більш жалісливим, однак щоразу Костянтин Василь відповідав однаково: мовляв, пробачте великодушно, ваша високосте, але я не розумію, про що йдеться.

Фінал листування був жахливим. У не надто погожий вересневий день, коли небо застелили суцільні густі низькі хмари, що сіялися дрібним огидно–холодним дощичком, від Анни прийшов зовсім несподіваний лист. Тепер вдовствуюча королева ні на що не натякала, нічого не стверджувала, не благала й не вимагала. Вона проклинала Костянтина Василя за його підле віроломство. Проклинала всі його справи й помисли. А за те, що в мить смертельної небезпеки кинув напризволяще свого внучатого племінника й сина шляхетного князя Сангушка (якого свого часу вбили завдяки його ж, Костянтина Василя, підступництву), пророкувала згасання всього роду магнатів Острозьких у найскоріший час...

Було очевидно, що вдова–королева розлютилася не на жарт. Лист дихав настільки затятою щирою ненавистю, що навіть досвідчений інтриган уперше в житті засумнівався у правильності своїх розрахунків. Ні, відповіді Острозький писати не став: хто ж довіряє подібні речі паперу?! Замість цього терміново зібрався в нову столицю Речі Посполитої, щоб з'ясувати усе на місці.

Однак у Варшаві на Костянтина Василя чекала сумна звістка: Її високість Анна Ягеллонка померла буквально напередодні — 9 вересня. Старий князь спізнився не більше ніж на добу. Йому так і не судилося дізнатися, були наміри вдови–королеви щирими, або ж вона намагалася оманним шляхом знищити могутнього магната, підвівши під королівський суд? Князь думав про це день і ніч, думав — і ніяк не міг вирішити, в чому ж правда...

Тим часом, дивне «дорозслідування» остаточно зрозумілої справи бунтівника й самозванця Северина Наливайка із загадкових причин затягувалося. Костянтин Василь очікував нових підлот від вкрай підозрілого Сигізмунда ІІІ Вази, однак їх чомусь не було! До початку зими він майже переконався, що покійна вдова–королева Анна цілком щиросердно шукала союзу з ним, щоб спробувати разом звільнити державного злочинця. Остаточно ж утвердився в цій думці, лише коли у святкову неділю 12 січня 1597 року у Варшаві привселюдно катували й стратили Матвія Шаулу, при цьому нібито забувши про іншого — головного проводиря бунтівників.

Отже, якщо Наливайка протримають у в'язниці ще якийсь час (для чого створено всі передумови), гріх не спробувати звільнити його, справді!.. Зрозуміло, що при нинішній репутації використання його в подальших інтригах уявлялося доволі проблемним, а про те, щоб хоч якось наблизити державного злочинця до магнатів Острозьких, смішно було навіть подумати! Але хтозна, хтозна, як воно складеться... А раптом згодиться іще для чогось?! Окрім того, не можна ж не спробувати хоча б один раз всерйоз реалізувати таємницю скриньки!..