Тому, попри всі заперечення й мислимі перешкоди, Костянтин Василь покликав до себе Дем'яна (а на кого ще можна покласти подібну місію?!) й запитав, що він, Дем'ян, думає про можливості домогтися звільнення бранця? Але головний радник тільки мовчав, низько схиливши голову. Насправді Дем'ян вважав, що старий князь знущається з нього, вирішивши скористатися ним і звільненим Северином для розгортання чергового антишляхетського повстання. Але він не Северин, тож не збирається виконувати примхи віроломного честолюбного старигана!..

Така реакція Дем'яна геть засмутила князя. Насамкінець, похмурий настрій взяв гору, й усі амбітні плани Острозького щодо сходження на престол, всі тонкі розрахунки й хитромудрі інтриги вмить зробилися відразливими. Слідом за цим Костянтина Василя охопила найжорстокіша апатія, якесь внутрішнє заціпеніння й люта байдужність до всього на світі. Із цього стану, якого він не відчував ще жодного разу за життя, старий князь ледь видряпався за пару наступних місяців.

І з якимсь дитячим здивуванням виявив, що стратити державного злочинця Северина Наливайка мають вже невдовзі. Тепер навіть якби він і захотів щось вчинити для його порятунку, було б запізно. Хіба що пара незначущих дрібниць, що нагадували останнє «прости» при остаточному розставанні... Але принципово це на долю бранця не впливало.

От які думки поглинули старого князя Острозького під час перебування в групі знатних вельмож на Замковій площі в очікуванні того, коли ж до місця страти нарешті привезуть засудженого.

От, до речі, і він!..

Справді, щільна юрба витріщак захвилювалася, зашуміла, і майже негайно на Замкову площу повільно в'їхав великий квадратний віз, до бортів якого ланцюгами був прикутий державний злочинець — Северин Наливайко. Голота зустріла появу воза не тільки голосним лементом і тюканням, але також цілим шквалом дрібних камінців і недоїдків, націлених у бранця. Колишній проводир бунтівників стоїчно переносив знущання й глузування. Зате стражники, що сиділи по кутах воза, ледь помітно пригиналися й прикривали голови полами плащів, коли щось важкеньке пролітало в небезпечній близькості від них.

Коли віз досягнув ешафота в центрі площі, глашатай нарешті зітхнув з полегшенням, розправив плечі й урочисто проголосив:

— Дивися, народе, на негідника Северина, прозваного Наливаєм, збурювача спокою й державного злочинця, винного у смерті багатьох і багатьох шляхтичів, а також у зазіханні на основи влади в Речі Посполитій — на королівський трон!

Одне з вікон на верхньому поверсі королівського палацу розчахнулося, і там виник Сигізмунд ІІІ Ваза власною персоною. Охоронці зіскочили з воза, вирвавши забиті в борти скоби, перехопили окови, перевели Наливайка на ешафот й обернулися до палацового фасаду. Його королівська величність трохи театральним помахом руки віддав команду починати.

Після того глашатай розгорнув чималий сувій і докладно зачитав справедливий вирок милостивого суду (підбурювача спокою й державного злочинця, який зазіхнув на самі основи влади в Речі Посполитій — Северина Бірковського, прозваного в народі Наливаєм, мучити десятьма видами тортур, після чого четвертувати, рештки розіслати у великі міста), полоненого ватага повстанців змусили опуститися на коліна. Син ката за допомогою довгих кліщів витягнув з жаровні дочервона розпечену корону з мистецьки вирізьбленим написом «Nalivaj Rex Ruthenorum»[84], підніс і передав кліщі батькові.

— Цим вінцем, гідним його величі, коронується Северин Бірковський, прозваний Наливаєм! — крикнув глашатай, і кат опустив розпечену корону на чоло засудженому. У весняному повітрі запахло смаленою шкірою, спалахнуло волосся довгого козацького оселедця, однак жоден м'яз не сіпнувся на обличчі колишнього отамана: він вирішив зустріти смерть гідно.

Юрба зойкнула, чи то замилувавшись мужністю й витримкою злочинця, чи то розчарувавшись тією обставиною, що мука розпеченого вінця не зламала колишнього отамана на самому початку страти. Як раптом у віддаленому кінці площі пролунало хвацьке:

Наливайко здригнувся, кинув хмурий погляд у напрямку, відкіля донісся початок пісні. Невдоволено зашуміла, захвилювалася юрба. Але тут вже з іншого кінця площі долинуло:

Тепер усі обернулися туди. Негайно в третьому місці, зовсім неподалік від ешафота, пролунало:

— Он він! Я тебе зараз!.. — викрикнув один з охоронців, які пильнували страчуваного злочинця, і спробував зістрибнути в натовп. Але хоча нахабний співак був, здавалося б, цілком досягненним, тепер він немовби розчинився в юрбі. І тут пісню підхопили вже десь високо, чи то в піднебессі, чи на даху королівського палацу:

Юрба обурено загомоніла. Справді, що ж це відбувається?!

— Спасибі, хлопці, спасибі! — вигукнув раптом Наливайко. Очевидно, хотів сказати щось іще, але кат замахнувся рукою, у якій тримав кліщі, й з усієї сили зацідив бранцю в обличчя, не випустивши інструмента. Кров потекла з розбитого носа засудженого. І негайно продовження пісні долинуло немовби з–під землі (чи може з–під ешафоту):

— А звався той цар — Наливай Северин!..

— Спасибі, хлопці... — тихо прошепотів герой пісні.

«Мені б подякував, так ні ж! Ех, от завжди мені не щастить...» — розчаровано подумав князь Острозький. Адже насправді це він розставив на Замковій площі декількох шибайголів, наказавши кожному по черзі прокричати по парі рядків крамольної пісеньки. А щоб співаків не схопили одразу ж, кожного з них оточив ще десятком своїх перевдягнених простолюдинами челядників.

Поки навчені Костянтином Василем люди вдавали щире замішання, черговий «співак» устигав прокричати свою частину пісні, потім присідав, скидаючи при цьому з голови капелюха й верхній одяг, але негайно по тому піднімався, встигаючи за допомогою товаришів швидко перевдягтися у новий одяг. Після цього упізнати його, ясна річ, не зміг би ніхто. Останній «співак» перед самим початком страти непомітно сховався під ешафотом. Він прокричав один–єдиний рядок, тому ніхто навіть не встиг розібрати, звідки пролунали слова.

На жаль, це був останній «привіт», яким Костянтин Василь міг потішити колишнього сотника своєї надвірної корогви. Вирвати його з пазуристих лабет смерті старий князь був уже не в силах...

Під час десяти катувань Наливайко поводився гідно, так і не зронивши з вуст ані звуку. З неприхованим задоволенням за стратою спостерігав з палацового вікна його королівська величність Сигізмунд ІІІ Ваза. Він був цілковито задоволений способом умертвіння жахливого державного злочинця, рекомендованим сеймом після тривалого диспуту. Адже дехто пропонував спалити лиходія в мідному бику[85], однак цей спосіб був недостатньо видовищним. Ну, стоїть собі величезна мідна статуя бика, під якою розкладене багаття — але ж зовсім не видно, як у його розпеченому череві смажиться і згоряє живцем людина! А якщо засуджений на люту смерть не кричатиме, то весь ефект від страти взагалі сходить нанівець...

Наливайко явно не збирався кричати. От і добре, що вибрали інший вид страти — десять видовищних тортур і четвертування! Тому що тут усе відбувається наочно — тож нехай це мерзенне бидло дивиться і тремтить перед всесиллям непорушної королівської влади! Особливо ці бунтівні богопротивні схизматики–русини...