І загалом, як могло статися, щоб…

Втім, шукати відповіді на силу-силенну запитань не було можливості: з верхівок північних пагорбів таки вдарили гармати — от тільки стріляли вони чомусь… по шляхетському табору!!! Коли за декілька секунд одразу дюжина ядер гепнулася в різних місцях, людська маса, що досі не встигла як слід упорядкуватися, здибилася і з шаленістю гірського потоку поперла у бік найближчого мосту.

Тікати разом з усіма хоробрий полковник аж ніяк не збирався, тому щоб уникнути збожеволілого натовпу, відскочив на самий краєчок берега Стрипи й відчайдушно вигукнув своїм служникам:

— До мене!!! Мерщій до мене!..

Долати опір оскаженілого від переляку натовпу було нелегко, та все ж до Немирича пробилися троє з п’яти хлопців, які перебували безпосередньо біля свого пана під час переправи. Юрій озирнувся ліворуч і засмучено підібгав губи. Очевидно, якісь пришелепкуваті візники спробували розвернути один з возів просто на середині мосту, і тепер він звісився задніми колесами у порожнечу над водою, надійно заблокувавши рятівний прохід з «острова» на лівий берег. З одного боку на віз напирав переляканий натовп, з іншого зчепилися краями й колесами ще три підводи…

Прагнучи порятунку, люди жахливо репетували, розгублені візники горлали, воли відчайдушно ревли. Ті, хто втратив надію урятуватися через заблокований міст, кидалися у воду, щоб переправитися через Стрипу уплав.

Раптом шістнадцятифунтове ядро[32] зі свистом врізалося в самісіньку гущину щільного натовпу, що осадив міст, і проборознило в ньому довгу просіку[33]. Натовп завив, рвонув щосили, зіпхнув з мосту клятого воза разом з обома волами. Тепер на лівий берег линув суцільний вал нажаханих істот, які зовсім нещодавно були хоробрими воїнами.

Пекло, справжнісіньке пекло!!!

Але куди ж поділися інші його хлопці?! Мабуть, чекати на них і надалі марно, треба своє робити.

Немирич кинув коротко:

— За мною, триматися разом, не відставати! — і пустив коня риссю уздовж берега. Та порівнявшись із центром табору, мимовлі натягнув вуздечку, а коли кінь зупинився — навіть підвівся на стременах, щоб краще бачити. Бо не повірив власним очам!

У самісінькому центрі шляхетського табору, на найкращому місці стояло розкішне шатро, довкола нього бігав сам король Ян ІІ Казимир з палашем, лезо якого яскраво виблискувало на сонці. Час від часу його величність схилявся до землі, щось вигукував, тицяв зброєю під розставлені довкола вози, а з-під них, немовби окропом ошпарені, вискакували пихаті шляхтичі або їхні челядники й кидалися урозтіч.

Немирич не мав сил і далі спостерігати за тим, як перший серед рівних[34] «напучує» боягузів, що не бажають битися з ворогом. На щастя, в середині табору людей було небагато: майже всі встигли порозбігатися, побоючись загинути від гарматних ядер, що ламали і трощили все довкола. Тому хвацький полковник з трьома своїми хлопцями швидко досягнув королівського шатра. Його величність тільки й мовив розгублено:

— Немиричу, ти…

Не відповівши нічого, Юрій зістрибнув з коня, власноруч витягнув з-під найближчого воза зблідлого переляканого панка, добряче розмахнувшись, відважив йому дзвінкого ляпаса, гримнув:

— Туди — нумо пішов!!! — і штовхнув у напрямі північних пагорбів.

Діставши ляпаса, шляхтич здригнувся, його права рука мимоволі потягнулась до шаблі. Але, мабуть, в очах Немирича читалося щось таке, що панок знітився, непевно кивнув і підтюпцем потрюхикав у вказаному напрямі, чомусь навіть не здогадавшись скочити на коня.

Задоволений досягнутим результатом, полковик звернувся до хлопців, мотнувши головою услід боягузові:

— Шляхтичів оминайте від гріха подалі. Панством займатимусь особисто я. Але всіх челядників, кого тільки побачите, женіть на битву. Хутко!

Хлопці коротко кивнули й умить розбіглися вишукувати тих, хто й де сховався. Юрій теж зібрався продовжити пошуки, як почув з-за спини:

— Немиричу…

Озирнувся на короля. Його величність був явно розчулений неочікуваною допомогою.

— Немиричу, дякую тобі!

Полковник мовчки вклонився й зайнявся подальшими пошуками. І хоча обстріл напіврозореного табору тривав, кількість боягузів, які прагнули втекти на безпечний лівий берег, поступово зменшувалася. Коли ситуація остаточно перемінилася на краще, Немирич гукнув хлопців, вони повернулися до коней і поскакали до місця, де вирувала битва.

Рештки шляхетського війська і козаки зійшлися, як-то кажуть, стінка на стінку. Дві лінії, одна з яких періодично тіснила іншу (хоча й не надто сильно), розтягнулися уздовж крутого правого берега Стрипи. Гарматний вогонь тепер вщух: необлаштований шляхетський табір вже був розбитий на тріски, а обстрілювати польську шеренгу пушкарі не наважувалися — надто високою була ймовірність поцілити своїм же козакам у спину… Звісно, можна було спробувати розбити важкими ядрами мости, що позбавило би шляхту можливості відступу. Але як тоді самим переправлятися на лівий берег?! А там же Зборівський замок, який бунтівники, мабуть що, мріяли здобути штурмом!..

Отже, битва поступово перетворилася на безліч запеклих шабельних двобоїв. В цілому ж перемогти не виходило у жодної зі сторін. Таке протистояння тривало до самих сутінків. Лише тоді козаки трохи відступили, що нарешті дало можливість переправитися через ріку украй стомленим шляхтичам на чолі з Яном ІІ Казимиром, які ще лишалися на «острові» живими.

Лівий берег р. Стрипи, неподалік Зборова,
ранок 16 серпня 1649 року

— Ну що ж, пане, я вважаю, на облаштованій нами ділянці бунтівники точно не прорвуться.

— Ти серйозно?

— Авжеж.

Немирич важкою ходою піднявся на верхівку земляного насипу й оглянув краєвид, що відкривався звідти. Якщо чесно, то полковник майже з ніг валився, як і всі його люди. І було би значно краще, якби вони бодай трохи поспали, а не надривалися цілу ніч, немов скажені. Та що вдієш?! Лишалося одне з двох: або з вечора до ранку кілки та палі тягати, землю копати, щоб мати бодай ефемерний шанс на вдалу оборону — або одразу ж без бою козакам і татарам у полон здатися.

Але ж ні, не бувати такому!!! Як підтвердження рішучості їхніх намірів Юрій мав можливість оглянути наїжачений гострими кілками земляний вал, що простягнувся уздовж Стрипи. Звісно, не завадило би спорудити щось більш серйозне, проте не за одну ж ніч!.. Ну нічого, будемо сподіватися, цього хоч сяк-так вистачить. Споруджена його служниками ділянка була, в усякому разі, не гірша, ніж сусідні. Що ж…

— Гаразд, хлопці, я задоволений вашою роботою. Тепер перепочиньте хоч трішечки, бо кляті бунтівники можуть розпочати наступ коли завгодно.

Двічі повторювати не було потреби. Вкрай стомлені люди полягали на землю, хто де стояв, і майже одразу позасинали, перед тим лише перевіривши, чи лежить поруч зброя. Що ж до самого Немирича, то він просто приліг з розплющеними очима, не в змозі заснути.

І не дивно: на його особистий погляд, події вчорашнього дня видавалися жахливою катастрофою, причому абсолютно несподіваною. Весь попередній життєвий досвід підказував Юрію як глибоко релігійній людині, що істина завжди перемагає. Справді, істина належить Богові, істина виходить від Бога. Істина — це Сам Бог, а Бог — це Істина. Бог завжди перемагає, Він просто не може не перемогти!!!

Але тоді як може програти істина?..

План облаштування табору на правому березі Стрипи, вироблений спільними зусиллями на військовій нараді за участю його королівської величності Яна ІІ Казимира, поза всякими сумнівами, був максимально вивіреним з військової точки зору. А оскільки план цей враховував деякі особисті пропозиції полковника Немирича, його сміливо можна було вважати ідеальним.

Як же так сталося, що якісь бунтівні козарлюги з неочікуваною легкістю розгромили шляхетський табір і всього лише за кілька годин витіснили блискуче магнатське військо назад на лівий берег?! А що за жахи коїлися під час переправи!.. Не приведи Господи ще раз випробувати щось подібне у житті. Нічого навіть віддалено схожого з ідеальними речами не може статися за жодних умов і обставин. Це можливо лише, тільки якщо річ не ідеальна.

вернуться

32

 Маються на увазі артилерійські фунти (490 г). 16-фунтове чавунне ядро важило 7,9 кг, ним стріляли з гладкоствольної гармати, що мала діаметр ствольного каналу 133 мм. У Зборівській битві козаки використовували потужну зброю, захоплену попереднього 1648 року в різних польських фортецях.

вернуться

33

 Розривні ядра з пороховим начинням (в залежності від калібру називалися гранатами або бомбами) почали викорстовуватися лише наприкінці XVII ст.

вернуться

34

 Так польські магнати називали короля, підкреслюючи цим свою слабку залежність від глави держави.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: