— Тепер не знаю… До цієї зустрічі планів навалом було. Всі зводилися до ідеї знищити тебе. Морально… або ж фізично…
— Навіть так? Цікаво, як би в тебе вийшло. Вбити людину не просто.
— Ну, ти ж ризикнув…
У цій історії все надто просто. І якби в Аделі справді було багато подруг, рано чи пізно чийсь язик таки розляпав би стороннім вухам маленьку таємницю жінки, котра, попри те, що десять років жила під одним дахом із законним чоловіком, лишалася самотньою і терпіла подружнє життя хоча б тому, що будь-яка жінка створена для сім’ї, якою б ця сім’я обтяжливою не була. Звички та стереотипи.
Але подруг у малокомунікабельної від природи Аделаїди було небагато. Сахна вони не цікавили, саме тому їй досить легко було опинитися на дні народження в однієї з них без чоловіка. Отак вона познайомилася з Віктором. Новий знайомий запропонував підвезти її додому, бо накрапав дощик, і взагалі вони почали досить цікаву розмову, для завершення якої потрібен час… Ім’я його повністю відповідало характерові. Адель сама незчулася, як замість своєї квартири опинилася у невеличкому затишному кафе, де вони пили каву з морозивом і говорили, говорили, говорили… Віктор виявився на кілька років молодший за неї, та різниця якось не відчувалася. Він не просто вмів поводитися з жінками, він узагалі чудово спілкувався з людьми. Аж не вірилося, що він — просто водій і заразом охоронець якогось бізнесмена з «нових», не надто багатого, але зате заробляв його господар стабільно, не заривався, не гнався за дурними грішми, ризикувати любив лише за столом у казино чи граючи в преферанс, і то — завжди знав, яку суму, в разі чого, може програти, на більше не замахувався. Коли того вечора вона повернулася додому трохи пізніше, Сахно лише буркнув, що голодний як пес. Адель обмовилася, що її підвіз знайомий іменинниці, та Сахна такі речі мало цікавили: приїхала — добре, годуй законного чоловіка, саме перший тайм закінчується…
Віктор подзвонив їй на роботу за два дні по тому. Адель неабияк схвилювалася, потім змусила себе заспокоїтися і дозволила запросити себе на каву. Вдома вона, зачинившись у ванній, довго роздивлялася себе у велике дзеркало, намагаючись зрозуміти, чим вирізняється вона з-поміж інших тридцятирічних жінок і чому чоловік, молодший за неї — на чотири роки! — зацікавився нею як жінкою. Так, усе можна витримати, крім погляду — Адель витримувала цей погляд потенційного переможця майже місяць, а потім викинула білий прапор. На роботі поскаржилася на головний біль, дотримуючись усіх правил конспірації, втекла на дві години раніше і майже бігом дісталася наперед обумовленого місця зустрічі. Його квартира… Шампанське, широка старовинна канапа…
Дивно, але Адель немов ожила. Нові враження не лише урізноманітнювали обридле життя дружини егоїста, а й давали змогу насолоджуватися давно забутими пристрастями, які ото показують в кіно про палких коханців. Це було грою, грою двох дорослих людей, яка тривала майже вісім місяців, і невідомо, чим би все це скінчилося, якби не зустріч, що перекреслила за одну мить усе життя Аделі до цього моменту.
Молода жінка гукнула Адель на вулиці. Назвалася Мариною і, ніяковіючи, попросила приділити їй трошки уваги. Це стосується вас, Адель, промовила Марина тоді, уникаючи прямого погляду. Адель, не зовсім ще розуміючи, що й до чого, механічно кивнула, і вони присіли за столик у найближчому кафе. Так Адель Сахно познайомилася з коханкою свого чоловіка. Враховуючи всі обставини, цей факт не дуже засмутив зраджену дружину. Але в те, що сказала Марина згодом, вірити не хотілося. Марина на одному подихові, затинаючись, виклала їй план вбивства, опрацьований нею й коханцем.
Усе просто: Марина не думала, що все може зайти так далеко, але вчасно замислилася над тим, що той, хто хоче вбити свою дружину, рано чи пізно захоче повторити подібну спробу. Де гарантія, що Марина йому не набридне і не стане черговою жертвою? Навіть якщо це не так, Марина дико налякалася. Результат — зустріч двох жінок у зашмольганому кафе, де розчинну каву розчиняють так ретельно, що й слід її важко знайти.
Адель приголомшило почуте. Молода жінка, що сиділа навпроти, викликала водночас жалість і відразу, Адель сказам, що їй треба побути наодинці. Марина запропонувала подзвонити перегодом, але вже на роботу. Адель довго сиділа, втупившись в одну точку перед собою, і перетравлювала сповідь. Повертатися додому було моторошно, і нікого немає поряд… Хіба от Віктор… Швидше його знайти, якомога швидше!
Віктор вислухав уважно і сказав: усе дуже просто, треба перевірити. Якщо Сахно почне діяти так, як попередила Марина, є два способи захиститися. Перший — кинути почуте йому просто в писок, і хай викручується, як знає, козирі в Аделі на руках. Другий і, на думку Віктора, більш дієвий — залучити до цього Марину, підіграти Сахнові, хай до останнього той ні про що не здогадується, а потім влаштувати колосальний спектакль. Яка з цього користь? Хай покрутиться, мов лящ на сковорідці, хай поламає голову і напудить у штани з переляку. А там видно буде. Чим ми ризикуємо? Це ж гра, її можна припинити будь-коли. Переконувати він умів. Адель погодилася.
Сахно так і не зрозумів, чому так легко втілюється в життя його геніальний план. Адель і Марина згодом захопилися грою і не могли зупинитися, насолоджуючись тим, що пошили в дурні чоловіка й коханця. Адель, щоправда, довго не погоджувалася грати роль сонної жертви. Марина, до речі, робила їй справжні уколи, аби все виглядало натурально, проте колола звичайні вітаміни, які не гріх колоти кожному для профілактики. Того вирішального вечора вона зовсім обійшлася без уколу. В неї трохи тремтіли руки, Адель сама була суцільним нервом. Адже можна й догратися. Те, що все можна припинити, розплющивши очі, мало заспокоювало — Сахно міг з переляку вдарити ножем.
Момент, коли Сахно витягнув її з машини і нахилився над нею, стискаючи скальпель у руці, Адель не захоче пережити більше ніколи, навіть якщо від цього буде залежати доля всієї Галактики. Земля була холодною, жінка насилу стримувалася, аби не зацокотіти зубами, і вже готова була закричати, коли важке дихання зникло, і вона почула, як чоловік вовтузиться з лопатою. Тоді вона обережно, сантиметр за сантиметром, користуючись лісовою темрявою і тим, що Сахно захопився копанням могили, відповзла, як і було домовлено, до найближчих кущів, а там, пересуваючись навпочіпки, втекла подалі від місця власного поховання. Віктор не хотів ризикувати, заїжджаючи в ліс, він просто їхав назирці за машиною Сахна і чекав Адель на шосе. Вона боялася, що втратить орієнтири, але вийшла з лісу на диво швидко. Коли машина Сахна помчала в бік міста, вони з Віктором легко знайшли те місце, забрали її речі та речові докази: скальпель і лопату. Далі діяв уже Віктор.
Усе просто. За винятком того, що Адель не мала уявлення, що тепер робити з чоловіком, який хотів її вбити. Вона не була в курсі тієї невеличкої операції, яку за наказом Віктора з успіхом проробив Сахно.
Віктор спробував відчинити кейс, та цифровий шифр замків не дав йому зробити це швидко. Тоді він просто колупнув замки ножем і здолав японську техніку. Ліхтарик висвітлив пачки грошей, які у будь-яку пору року лишаються зеленими.
— Що це? — спитала Адель.
— Так, невеличкий заробіток, — Віктор недбало жбурнув кейс у салон своєї машини. — Треба ж трошки користі від такого придурка, як оцей ось дядечко.
Сахно мовчав. Він відчував себе абсолютно розчавленим. Якщо цей нахабний молодик накаже йому зараз стати навпочіпки і катати його на карку, вигукуючи «іго-го», він готовий це зробити. Від відчуття своєї безсилості йому стало гидко. Але вже десь глибоко-глибоко всередині закипала, мов лава вулкана, лють. Сахно відчував, що це буде лють печерної людини, яку не можна приборкати. А розпалив цю лють отой самовпевнений шмаркач, котрий по-хазяйськи обмацує воскреслу Адель. Ну-ну, говори, говори, підкидай дрівець у вогнище, а тоді вже мало не буде…