Бася не знала про зброю в помешканні, а Кошовий не уявляв, як вона до цього поставиться. Через те чистив револьвер та змащував, коли її не було. Комод стояв біля стіни в спальні, й Бася могла заскочити Кошового за процесом озброєння. Нічого, обійшлося, вона лише повернулася уві сні на інший бік та далі засопіла.

Клим же не був до кінця впевнений, що зброя йому сьогодні знадобиться. Та, збираючись проникати без дозволу в чужу оселю, вирішив прихопити револьвер про всяк випадок.

До обіду він не знаходив собі в конторі місця. Зосередитись на роботі – годі й думати, але попри це прийняв кількох клієнтів, розібрався з необхідними зараз паперами і навіть захопився, бо втратив відчуття часу. Зрозумів – скоро перша пополудні, коли в двері зазирнув, постукавши перед тим, Шацький. Він прийшов, як домовлялися, але дивився на Клима з-під крисів капелюха винувато.

– Щось не так? – поцікавився Кошовий, складаючи тим часом папери в стос.

– Естер, – коротко мовив той.

– Що значить – Естер?

– Шацький дістав прочухана, – була відповідь. – І вам, пане Кошовий, позаочі так само перепало.

– Мені?

– Пиво, – признався Йозеф. – Моя фейгале сказала: мені вільно допомагати вам, але не пиячити з вами, прикриваючись справами. Ви теж маєте на це зважати. Якщо я нині повернуся додому після пива, Естер обіцяла влаштувати бідосю нам обом.

– Тоді не будемо ходити на пиво, – легко погодився Клим. – Взагалі не уявляю поки, де і з ким можемо опинитися під кінець дня. Тим не менше, пані Естер вас відпустила.

– Не забере ж вона назад своїх слів. То не її характер.

– Ходімо, коли так…

Поки діставалися знайомим уже маршрутом до вілли на Зеленій, Кошовому весь час здавалося, що за ними стежать. Розумів – дурня, ніхто цим не займається. І все ж складалося враження, немов усім довкола є діло, куди ці двоє простують серед білого дня.

У дворику, як і вчора ввечері, було тихо й затишно. Клим навіть здивувався сам собі: ось так, спокійно, ніби завжди це робив, перетнув дворик, ступив на невеличкий ґанок, на ходу виймаючи ключ, устромив його в замкову шпарину.

Повернув.

Раз.

Два.

Три.

Потягнув двері на себе.

Вони зайшли. Пропустивши Шацького вперед, Кошовий зайшов за ним, зачинився зсередини.

Аж тепер роздивився, куди вони потрапили.

Перше враження – повне розчарування. Жодних несподіванок, звичайне ошатне помешкання.

Передпокій веде до великої зали з комином, далі – коридор, ним завершується кухня. З протилежного боку – ще одна кімната, схожа на кабінет, бібліотеку, або все разом: засклені шафи вздовж стін, корінці книжок, чорнильний прибор на масивному чорному столі, поруч – прес-пап’є. Не знаючи поки, як сприймати й оцінити побачене, Клим став посеред кімнати на килимі, заклав руки за спину. Він щось відчував, йому тут чогось бракувало, але не знайшов ще потрібних слів для пояснення. За нього це зробив Шацький, промовивши:

– Тут не живуть.

Справді. Життя не відчувалося. Предметам не вистачало господарів, їхня присутність не проглядалася ніяк. Розуміючи, що панна Агнеля не могла орендувати такий будиночок, аби він стояв порожнім весь час, не використовуючи його ні для чого, Кошовий для очищення совісті оглянув кімнату з книжками, залу з комином, зазирнув на кухню, знайшов і обдивився ванну кімнату з ватерклозетом. Лиш тоді кивнув Шацькому на сходи, що вели нагору.

Там виявилися дві спальні.

Штовхнувши двері найближчої й переступивши поріг, Кошовий не стримав вигуку, в якому змішалися подив та перша перемога. Йозеф, слідуючи за ним тінню, крекнув від несподіванки. Бо просто перед собою вони побачили велике, аж надто велике ліжко.

Важке оксамитове покривало недбало валялося в кутку.

На білому простирадлі – два тонких шкіряних ремені, канчук із набірним руків’ям та сімома шкіряними хвостами, змією скручений хлист.

Поверх подушок – кілька венеційських масок. Кошовий не вважав себе великим знавцем усього того. Та якщо твоя коханка служить у театрі, дечого таки навчишся. Тому впізнав Коломбіну, Німу служницю, Бауту [35], поруч примостилися два звичайних карнавальних доміно – чорне та біле. Фотель, що стояв біля протилежної стіни, накривав чорний плащ із великим каптуром.

Ступаючи обережно, ніби боячись когось налякати, Клим наблизився до ліжка впритул. Подумавши, взяв батіг, стиснув міцно, приміряючи до руки, коротко замахнувся, шмагонув повітря, домагаючись легенького свисту.

– Нащо ви то робите? – вичавив Шацький.

– Сліди на тілі покійної. Ось звідки походження, хіба ні?

– Та добре, що моя Естер того ніколи не побачить. Її б шляк трафив.

Переклавши батіг у ліву руку, Клим уважно, метр за метром, обмацав спальню поглядом. Не зачепившись більше ні за що, ковзнувши по своєму дзеркальному відбитку, вийшов, граючись канчуком, знічев’я постукуючи ним себе по стегну. Зайшовши в сусідню кімнату, побачив тут ще одне ліжко, менше за попереднє, дбайливо застелене. Та не воно кинулося в очі.

Фотографічний апарат на тринозі стояв ліворуч, ближче до стіни, котра розділяла дві спальні.

Шацький завмер у дверній проймі.

Будучи переконаний, що діє правильно, Клим кинув батіг на ліжко, наблизився до картини на стіні, на яку націлився закритий темною кришкою об’єктив. Узяв за краї, зняв.

Очам обох відкрився величенький круглий отвір.

Кошовий нахилився, зазирнув. Незастелене ліжко в сусідній кімнаті проглядалося добре. Хоча такого ж отвору Клим із протилежного боку не помітив. Мовчки оминувши Шацького, він повернувся назад.

Дзеркало.

– Гляньте в ту дірку! – голосно попросив Йозефа.

Той не забарився, й за мить почувся його вигук:

– Я вас бачу! Бачу, пане Кошовий.

Простягнувши руку, Клим торкнувся люстра.

Прозоре. Він чув про такі штуки, вони зараз робляться за спеціальними замовленнями. У вільному продажу, ясна річ, не знайдеш. Та панна Агнеля без жодних проблем могла собі дозволити таку покупку.

Озирнувшись назад, на ліжко з ременями та масками, Кошовий повернувся до Шацького. Той уже стояв біля масивної етажерки, перебираючи книжечки в тоненьких обкладинках. Клим глянув через плече.

– Захер-Мазох. «Школа розпусти», «Філософія в будуарі» [36]. Що там ще?

– Ви читали ось це? – Шацький узяв одну з книжечок двома пальцями за корінець.

– Я впізнаю назви та авторів. Французькою я не читаю.

Аж тепер Шацький роздивився – частина сороміцьких видань справді надруковані у Франції.

– Панна Агнеля напевне знала французьку.

– Також англійську, – додав Кошовий. – У неї було достатньо вчителів та, наскільки я знаю, гарна приватна освіта.

– Вона вчила мови, аби читати… ось таке?

Клим узяв книжки з рук Шацького. Ще раз передивився назви, деякі погортав, коротко затримавши погляд на непристойних малюнках. Склавши стосиком, поклав назад.

– А що вона вчила, обладнуючи подібним чином помешкання?

– Хіба для такого потрібна спеціальна наука, пане Кошовий?

– І я про те, Шацький. Лише бажання.

Тут його увагу привернула тумба з двома шухлядами. Підійшов, нагнувся, посмикав. Верхня висунулася, там лежали фотографічні пластини. Відбитки з них були в нижній.

Жінки. Оголені наполовину або повністю.

На великому ліжку.

Одна чи по двоє. В красномовних до непристойного позах.

Лиця закриті баченими раніше масками.

Ось – інший сюжет, уже чоловік та жінка. Він у чорному плащі, обличчя закрите чорним доміно. Вона – Коломбіна, дивиться через плече, стоїть біля ліжка, повністю гола, вперлася в край руками. У нього в руці батіг, він притискає його до тіла, імітуючи шмагання. Далі – знову Німа служниця, оголена лише по пояс, прив’язана до билець шкіряними ремінцями. Він – Баута, традиційно закутаний у чорний плащ, та цього разу на голові циліндр. Були ще подібні сюжети, жінки – різні, принаймні, так виглядало. Натомість чоловік у чорному доміно, схоже, був постійно той самий.