– Чорт!
– Упізнали?
– Т-так… Я знаю її… Чорт!
Учорашня Наталка. Подружка, з якою я познайомився під п’яне діло. Вона вчора пила шампанське, вино, горілку, дзвінко сміялася з моїх похабних анекдотів, танцювала зі мною… Я проводжав її додому… З нею я…
Господи!..
– Сміливіше, сміливіше…
– Ми познайомилися вчора. Я був нетверезий… Не дуже, але все одно. Ми ще пили… Кепсько пам’ятаю все, ви ж розумієте… Можна води, в роті сухо… Важко говорити…
– Ми відхиляємося від справи. Ви дивіться, дивіться на фотографії. Вони, я бачу, допомагають вам пригадувати.
– Дайте води!
– Відповідайте на запитання. Ви стверджуєте, що познайомилися з Наталею Кущенко вчора ввечері. Нехай. За яких обставин?
– Ми випивали з Сєвою Горбуновим – це мій давній знайомий. А тоді він запропонував поїхати в гуртожиток до дівчаток. У нього є там знайома – Свєта…
– Горбунов стверджує, що пропозиція поїхати до дівчаток надійшла від вас.
– Отакої! Свєта, в якої ми пили, – моя знайома, а не його? І він їхав до неї в шахи грати, коли жінки вдома нема?
– Розберемося. Ви самі запропонували провести Наталю додому?
– Наче так… Сам…
– А дорогою почали чіплятися до неї. Вона пручалася. Ви вдарили її в обличчя… Ще б пак, п’яна агресивність далася взнаки! Вона знепритомніла, ви відтягли її в кущі бузку і зґвалтували! Пригадуєте?
– Що за фігня? Авжеж, я був п’яний. Але не так, щоб…
– Сядьте на місце! Вона очуняла, почала кричати, ви спробували заткнути їй рота і задушили!
Мій стан важко описати словами. Все ж таки слідчому вдалося вибити мене з сідла. Спочатку я не міг нічого говорити – тільки дивився на нього і кліпав очима. Мені раптом стало душно, лоб укрився холодним потом.
– Води… Дайте води…
– Підпишемо зараз щиросердне – і скільки хочете води. Бочку, цистерну, хоч водойму цілу!
– Яке ще?…
– Щиросердне визнання провини. Я розумію: ви злякались і втекли з місця злочину, не зрозумівши, що сталося. Просто лежить дівчина, не ворушиться… Вона чинила опір, у неї величезний синець на обличчі. Отут. Ось фотографія, дивіться…
Фотографії обпікали мені руку, я акуратно поклав їх на стіл.
– Це дурниця якась!.. Чортзна-що…
– Слухайте, Шкарадо, двоє свідків підтверджують, що Наталя Кущенко пішла з вами! За десять хвилин до смерті вона мала статеві зносини з чоловіком! Сліди насильства на обличчі й тілі! З вами ще хтось був? Ні? Тепер експертиза, дослідивши сперму, зможе встановити особу! Будемо робити експертизу?
Слідчий Величко скидався на комара.
Не зовні. Сам він був низенький, весь із округлостей і якийсь сірий: сірий костюм, сіра несвіжа сорочка, сіра краватка, сірі стомлені очі, навіть обличчя явно нездорового сірого кольору. На комара він схожий звичками – вперто дзинчить у темряві, чекає, поки людина втомиться відмахуватися й засне, – щоб поживитися такою бажаною кров’ю. Комарине дзинчання тисне на психіку і дратує. За набридливою комахою ганяєшся, втративши терпець. Справді, мало не з сокирою. От тільки даремно все: у боротьбі з комаром більше допомагають увага, терплячість і зосередженість. Без них ніколи не позбудешся настирливого, впертого дзижчання.
– Послухайте, я справді погано пам’ятаю, що було вчора. Так, проводжав… Так, щось між нами сталося… От тільки не пам’ятаю як, але все було без насильства. А потім я їхав у машині. Наче дівчина казала щось про те, щоб я йшов геть… Авжеж, точно казала!
Слідчий не переривав, байдуже дивився на мене сірими втомленими очима, і погляд його свідчив про те, що для себе він давно все вирішив. Дав справі кінець, а ти, хлопче, балакай-балакай.
– Якщо ви точно встановили годину смерті, то знайдіть водія, який мене підвозив! Він скаже, коли я в машину сів. Він мусив запам’ятати час! Коли вночі п’яна людина мало під машину не кидається, хоч-не-хоч на годинника дивишся! Машинально! Звірте час, порахуйте хвилини! Чого ви сидите й мовчите?
– Важко з вами. – Слідчий Величко склав фотографії місця злочину в конверт. – Отже, одинадцятого і двадцятого вас у місті не було?
– До чого тут це?
– Перевіримо. – Здавалося, він не звернув уваги на моє запитання. – Все перевіримо. Тільки питання поки що я ставлю. І ще ставитиму. – Його товстий короткий палець натиснув на кнопку, викликаючи конвой. – А ви подумайте. Не іграшки це все. Одинадцятого серпня у студмістечку вбили дівчину. Студентку. Двадцятого – ще одну. Вчора, двадцять п’ятого, – третю. Усіх трьох задушили. Води налити?
3
На правах серійного маніяка-вбивці я зайняв окрему камеру.
«Подумайте», – сказав слідчий.
Що ж, обставини спонукають до роздумів. От тільки думки в голову не лізуть. Але добре подумати мені таки треба.
Це все було б сюжетом для комедії, коли б не смерть дівчини Наталки, яка вчора вночі любилася зі мною, п’яним і дурним, віддаючись так шалено, ніби робила це востаннє. Хоч так воно, зрештою, і вийшло. Чорт! Пити треба менше, от що! Зняти б за цим сюжетом науково-популярний фільм і братам-п’яницям показувати! Ось, мовляв, чим це все може, бляха, скінчитися! Звинувачення в убивстві, і не в одному! Ну, за перші два я спокійний: те, що мене не було в місті, легко перевірити…Одначе тепер я розумію слідчого. Як кортить йому заарештувати клятого маніяка і позбутися цієї морочливої справи! Він ладен на все. Я це помітив. І коли дуже захоче, то повісить на мене всі три трупи. Той, хто не знає нашої слідчої системи зсередини, не повірить і почне товкти про презумпцію невинності. Але ж не треба нам дурити голову юридичними термінами… Захочуть – посадять. От вам і вся презумпція.
Гаразд, спостерігати, вдавати з себе досвідчених, битих і робити висновки ми вміємо. Що далі? Ситуація не просто дурна – вона страшна. А вихід?
Мені раптом стало моторошно на саму думку, що я таки насправді її задушив, сам того не хотівши. Стис горлянку, щоб не кричала, і… От тільки не кричала вона й не пручалася. Я все ж таки притомний був і пам’ятаю. Не все, але це пам’ятаю. Часто дихала, стримувалася, але крику не було. І цей синець на обличчі… Я ж не бив її… Це той, хто задушив, – убивця – її вдарив. Звідки він тільки взявся так швидко? За десять хвилин після… Слідчий так сказав…
Кортіло заснути, зібрати сили, які мені ще сьогодні знадобляться. Та не спалося: дурні думки так і лізли в голову. Їх доводилося відганяти, як комарів…
Знову комарі…
Мені здалося, що я не спав. Та коли по мене прийшли, я розплющив очі й глипнув на годинника, переконавшись, що день пішов на спад. Я подрімав три години з гаком. Почувався від того не найкраще. Голова мені знову заболіла…
4
– Щастить вам, юначе. Слово честі, щастить.
Мені насправді було шкода слідчого Величка. У нього справа про серйозне вбивство. Він знаходить людину, що її з великим зусиллям, але можна звинуватити в злочинах. А зусилля таким, як Величко, докласти не штука. Їм шпарина потрібна, в яку можна ногу просунути. Далі, як кажуть, справа техніки. І зітхне слідчий полегшено, сходить до начальства, щоб подякувало йому, потім горілки вип’є. Законне право має. Аякже! Камінь з серця…
– Знайшовся водій, що вас учора підвозив… У нього сестра поруч зі студмістечком живе. Хворіє вона. Він побув коло неї, поки «швидка» приїхала… Чоловік п’є десь… Півтора місяця вдома не ночує… Дружків-ханиг по гроші присилає. Вона ганяє їх, а він знову присилає… Гаразд, відбігаємо від справи. – Слідчий старанно уникав моїх спроб глянути йому в очі, дивлячись то на пофарбовані в казенний колір стіни кабінету, то на поверхню власного стола або спостерігаючи, як струмінь диму з його сигарети здіймається до стелі. – Звуть його Сердюк. Григорій Петрович… Удень сьогодні заїхав сестру відвідати. Вона вже краще почувається… До неї сусідка заходила і розповіла про вбивство… Тут уже від ідіотських чуток діватися нема куди. Весь район маніяка боїться… Ну а Сердюк згадав, що вночі біля студмістечка дивного хлопця підібрав…