Тільки тому, що під цей безглуздий словесний портрет, зроблений за результатами ментівської експертизи, підпадає хлопець, який живе з дружиною в одному блоці з барменами «Зодіаку»?

Ні, не лише тому.

Вчора я бачив його дружину.

Його жінку.

Він убиває вродливих, позбавлених комплексів – знову ж таки твої, Шкарадо, припущення! – дівчат, а історії про них чує від сусідів. У нього багато власних комплексів, і головний з них – його дружина. Так, шматочки мозаїки пристають один до одного ідеально.

Це він!

Не скажу, що сумнівів нема, – є сумніви. Та щось мені підказувало з глибин підсвідомості – це він!

Під’їхав автобус. Пара зайшла через передні двері, а я пропхався назад.

6

– Як здоров’я?

Мене здивувало, що спитала про це Тітонька Коняка.

– Та нормально, здається. Дякую!

Подружжя, що його я вистежував, розійшлося в центрі. Вона рушила до університету, а він – до бібліотеки, куди мене не пустили, бо я не мав читацького квитка.

Валерка покрутив пальцем коло скроні й торкнувся на своєму обличчі того місця, де в мене ще вгадувався синець.

– Знову десь устряв?

– Ой, солдате, не питай. Що ви тут без мене наробили?

– Без тебе, Андрюхо, вся робота стоїть, ти ж знаєш. Тобі, між іншим, Юлька дзвонила.

Юльку знала вся редакція. Танюха ревнувала, хоч я й переконував її, що підстав хвилюватися нема.

– Коли?

– Хвилин із сорок тому. Каже: приїхала.

– Яке щастя!

– Слухай, совісті в тебе нема! Познайомив би!

– По-перше, такі, як ти, їй не до смаку: вона тепер знайомиться тільки з впливовими чоловіками. А по-друге, я не хочу мати ворога в твоїй особі. За таке знайомство ти мені не подякуєш…

Я сподівався, що Алла зателефонує сьогодні, тому хутко переробив усі справи в місті, щоб якнайшвидше вмоститися за робочим столом і дожидати її дзвінка. Алла зателефонувала по обіді, а перед тим з’явилася Юлька з новиною, що приїхала на тиждень, що сьогодні ночувати не буде і що в холодильнику – вуджене курча.

Алла чекала на мене в знайомому кафе. Нічого не хотілося, та довелося замовити кави, щоб нас не вигнали.

– Я не вірю. – Алла навіть не доторкнулася до чашки.

– Я сам не вірю, але факти проти нього.

– Які факти? Які ми з тобою понавигадували?

– Я все поясню, а ти думай, чи правда то, чи ні.

Я говорив довго, аж у горлі мені пересохло. Скінчивши, я випив уже вистиглу каву. Алла кивнула на свою чашечку – двома ковтками я спорожнив і її.

– Що скажеш?

– Поки що це все слова. Треба перевірити.

– А як? Заявити в міліцію? Чи стежити за ним?

– Стежити безглуздо. Одного разу ти вже стежив. З голосу впізнаєш?

– Ні. Голоси я погано розрізняю.

– Тоді… Тоді, здається, є тільки один спосіб…

7

Гоша зсунув брови до перенісся.

– Гадаю, Мухтар більше тебе не слухатиме.

– Та я ж пояснив уже! Цього разу все набагато серйозніше!

– Я зрозумів. От тільки чи зрозуміє Мухтар?

– А ми його спитаємо.

Гоша потер перенісся вказівним пальцем.

– Гаразд, ходім. Тільки щоб ти знав – третьої такої розмови в тебе з Мухтаром не буде.

Це я знав і без нього…

Мухтара ми знайшли, як це не дивно, в «Зодіаку». Обидвоє Аликів теж були поряд. Маленький Алик, побачивши мене, усміхнувся, блиснувши в присмерку зали міцними білими зубами.

– Знову справа до мене, так?

На Мухтаровому обличчі усмішки не було.

– Хочу допомоги попросити. – Я не поспішав сідати без запрошення.

– Знову брудних педиків хочеш ловити?

– Усяк може помилитися.

– І ти знову до мене зі своїми помилками з’явився?

Мухтар дивився на мене знизу вгору, і говорити мені було незручно. Але, сівши без дозволу, я б порушив субординацію. Тут треба матися на бачності, надто з кавказцями.

– Тим разом мене привели мало не під конвоєм. Тепер я прийшов сам. Навіть після того, як дав маху. Значить, є на те причина.

Мухтар поплямкав губами.

– Кажи, дорогий, слухаю тебе.

Утретє за сьогоднішній день я розповів про свої спостереження й висновки. Викладати намагався неквапом, дохідливо і, найголовніше, переконливо. Коли я замовк, то зрозумів: сам собі я вже повірив.

Мухтар, його підлеглі й Гоша ззирнулися. Потім Мухтар повернувся всім тулубом до бармена Сашка і жестом підкликав його. Той з’явився негайно.

– Нас, дорогий, твій сусіда цікавить, – промовив Мухтар.

– Котрий?

Мухтар глянув на мене, даючи зрозуміти, хто тепер повинен запитувати.

– Зі сто сорок сьомої кімнати. Там чоловік і жінка наче живуть…

– Так. Вона Валя, він Максим. Макс. Ми з Юрком майже не спілкувалися з ними. На весь поверх тільки Макс у преферанс грає. Ми його на пульку завжди запрошували. От і все знайомство.

Так не буває. Або буває раз у житті.

Преферанс! Банальний преферанс!

– Що вони за люди?

– Слухай, я звідки знаю?! Такі, як Валя, мені не до смаку. І взагалі вона більше вдома сидить. Він в аспірантурі навчається, двірником підробляє, сторожує десь, здається. Гроші ж треба… Наче тямущий. У карти класно грає… А що вам до них?

Мухтар знову втрутився:

– Іди працюй, дорогий. Потрібен будеш – гукнемо.

Стенувши плечима, Сашко відійшов за прилавок.

– Ну, що скажеш? – спитав мене Мухтар.

– Якщо підійти до нього й приперти до стіни, то нічого не доможемося. Звичайно, він ні в чому не признається.

– А йому є в чому признаватися?

– Не знаю. Чесно – не знаю. І ніхто не знає. Може, я знову помиляюся. Але Юрко сидить ні за що, і я вважаю: це аргумент, щоб повірити мені ще раз і спробувати знову.

Мухтар знову пожував губами.

– А скажи таке: чому ти до мене прийшов? Ти ж сам чудово все можеш, без мене і без моїх людей…

– Я не сьогодні народився, Мухтаре. Робити своє діло на твоїй території без твого відома мені не хочеться. І я потребую практичної допомоги.

– Як ти хочеш його вивести на свіжу воду, дорогий?

По очах я бачив, що лестощі розчулили Мухтара. Так само як і дотримання правил субординації. А ще я бачив вогники азарту – мені таки вдалося його зачепити!

– В кіно і книжках у таких випадках тих, кого підозрюють, провокують. «Вікно спальні» бачив хтось? Або «Шість» – кіно таке французьке?

Кивнув, як не дивно, Алик.

– Так от, там дівчисько погоджувалося бути за принаду для маніяка. – Я зробив паузу, але ніхто не перебивав, тож я повів далі: – Розіграймо виставу. Ми вже знаємо, за яким принципом він обирає жертв. Оберімо дівку, що дратуватиме його, як усі інші. Він заведе її до свого списку. А щоб принада спрацювала, дівка має муляти йому очі. Тобто слід оселити її поряд із ним. У Сашкову кімнату. Деталі я вже обміркував. Немає тільки жіночої кандидатури, але і її ми знайдемо. Ну, згода?

Мухтар, хитро мружачись, мовчки дивився на мене кілька хвилин, а потім несподівано усміхнувся й ляснув долонею по столу.

– Спробуємо, дорогий! Цікаво це все! Спробуємо!

Ігор

1

На автобусній зупинці я простовбичив під дрібненьким дощем хвилин із тридцять.

Було холодно й незатишно. Крім того, годинник показував, що за сорок хвилин міський транспорт узагалі припинить рух. І якщо я не дістануся до центру за наступні двадцять хвилин, то доведеться викидати майже лимон на тачку, бо, щоб доїхати з середмістя до моєї околиці, треба пересідати, а цього я вже зробити не встигну. Тож дешевше буде найняти машину тільки до центру. Майнула думка заночувати у своїй кімнаті-складі в гуртязі або – чому б і ні? – в Алли, але я відкинув її, взявши твердий намір розслабитися в гарячій ванні і, пардон за інтимні подробиці, поміняти білизну. Саме це бажання жене мене на шосе – голосувати.

Як з’ясувалося, машин о цій порі теж небагато. За десять хвилин повз мене проїхали тільки два легковики, і я вже зовсім втратив надію, коли це третя машина моргнула сигналом повороту і загальмувала.