- Так, – в унісон відповіли вони.

- А чого таку паніку підняли? – спокусився на запитання Третій.

- Дім, ти сьогодні планував лізти під землю?

- Ні, – подумавши відповів він.

- Ще запитання будуть?

- Але ж не було ніякої небезпеки, – відказав Вадим.

- Для вас не було. Чого не скажеш про інших. Своїм необдуманим вчинком ви приведи до того, що вас по всьому місту шукають усі по тривозі.

- От дідько, а навіщо ви всіх підняли? – не міг заспокоїтися Третій.

- Підняли усіх Діма, тому що родичі Вадима не на жарт були схвильовані. І я думаю у них були на це підстави? – перевела погляд на Вадима.

- Лука, якого чорта, ти лізеш в моє життя? – зло запитав Вадим ігноруючи мій погляд.

- Вадим він лізе у твоє життя, бо ти його брат. Бо він переживає за тебе. – втрутилася я.

- Я не хочу такого брата… – пробурчав Вадим, а Лука тільки зціпив зуби і до побілівши кісточок затиснув кермо.

- Не говори дурниць, – втомлено сказала я.

- Мені тут зупиніть – і з машини вискочив Дмитро, по ходу крикнувши нам – Дозавтра.

- Бувай. – крикнула я в слід.

- Я нічого не просив . І шукати мене не треба було.

- То я знаю. – не даючи змогу нічого сказати Луці відповіла я. – Але ти повинен знати також, що ми несемо відповідь за всі свої вчинки і за всі свої слова. А тепер уяви на хвилину таку ситуацію, що Лука не прийшов до мене, а з опалу під вантажем провини поліз сам тебе шукати. Чи під враженням від сварки не справився з кернуванням. Уяви, що з ним щось сталося. Як вважаєш, зможеш жити далі так? Історія не терпить умовностей. Дару передбачення немає ні в кого. І перш ніж звинувачувати брата, побудь в його шкурі, стань на його місце. І навчіться вже зрештою слухати один одного, без зубодробильного почуття вини і сполошного егоцентризму.

- Але він … - розпочав говорити Вадим.

- Вадим, у Луки я підозрюю є маса недоліків, і характер у нього паскудний, але він твій брат, він рідна людина для тебе. – на мене покосився Лука. - Тому, погодься , що він людина, що він може також помилятися, що у нього теж може бути почуття провини, що він може приймати невірні рішення, що він може переживати і хвилюватися за тебе.

- Ви його виправдовуєте, – гірко сказав Вадим.

- Ні, я дивлюся на це зі сторони, поглядом людини, яка вже втрачала близьких їй людей.

- Я теж втрачав, – його голос зірвався.

- Я знаю, мені дуже шкода. – стиха сказала я. - Але плакати потрібно за живими. Розумієш? За тими хто тебе любить, кого любиш ти. Ми завжди будемо пам’ятати тих людей, яких з нами немає. І любити і сумувати за ними. Але потурбуйся про себе, подбай про тих людей, які є поряд. Ви є один у одного. Вам вже повезло, що так є. У мене немає нікого і ніколи не було ні брата, ні сестри. І я завжди по доброму заздрила тим у кого були і брати і сестри, тим моментам, коли вони збиралися усією сім’єю. Ну, а ви двоє? Ведете себе гірше збалуваних дітей. Один не може зрозуміти, що його малий брат уже виріс і що він по іншому сприймає світ, аніж він. Інший, просто прийняти, що брат його любить. - я хотіла продовжити, та ми вже під’їхали до будинку Григорія Петровича, де у вікнах ще світилося.

- Біжи, – посміхнулася я, – Григорій Петрович видно таки ще не лягав. – Вадим вийшов з машини з сумнівом подивися на Луку і пішов в дім, ми дочекалися поки відкриються двері і Лука повіз мене додому.

- Вибач, за сьогоднішній вечір, – стиха пробурмотів Лука. – Мене іноді заносить і я не завжди можу вчасно спинитися.

- Я це вже зрозуміла. Так, то може розкажеш, про ваші зоряні війни з братом? Що ти йому такого наговорив, що прибіг до мене такий сполоханий?

- Я не хочу про це говорити, – вмить нахохлився він.

- Шкода, бо комусь потрібно з тобою поговорити. Лука твій брат неймовірно вразливий, як і ведеться він це приховує під веселощами і байдужістю. Але він дуже чуйний і потребує, щоб його підтримували.

- Один я монстр виходить, – тоскно заключив Лука, а я не втрималася і розсміялася.

- Ні, ну два члени вашої сім’ї за один вечір це вже перебір. Лука, та ніякий ти не монстр, нормальна людина з набором нормальних душевних проблем. Головне пам’ятати, що почуття провини – як алкоголь: у малих дозах ліки, у великих – отрута.

- Я виріс в твоїх очах з камікадзе і придурка до людини?

- Пора зав’язувати з сеансом психотерапії.

- Я щось не те сказав? – прижмуривши очі запитав він.

- Ні, все нормально, – з ввічливою посмішкою відповіла я.

- Але ти образилася? – м-да, якщо він так і Вадима дістає, то можу тільки поспівчувати і навіть наганяю давати не буду.

- Ні, я ні на що не образилася. З чого ти таке взяв?

- Ти різко замовкла і уважно почала дивитися у вікно.

- Ти звичайно спостережливий, але ж ще потрібно правильні висновки зробити.

- І в чому я помилився?

- Лука уже дванадцята ночі, я спати хочу.

- Вибач, – скупо крізь зуби сказав він. - Я заїду на заправку візьму кави. Тобі взяти?

- Так. Візьми лате.

- Добре. - Він заїхав на заправку , припаркував машину.

- Тільки лате, більше нічого не брати?

- Дякую. Тільки кава. - і я залишилася чекати його в машині, від нудьги почала розглядати його машину, в дверях знайшла пляшки з енергетичним напоєм.

- Тримай. - простягнув Лука мені каву і шоколадний батончик і сів сам з великою чашкою.

- Дякую. - посміхнулася я і поки ми пили каву почала розглядати Луку, він виглядав змореним.

- Лука, скільки чашок кави ти випиваєш в день?

- Чашок 10-15 . - задумливо сказав він.

- А тоді ще енергетика добавляєш?

- Іноді, щоб не заснути за кермом. - безпечно відповів він.

- А спиш ти скільки?

- Ну, як виходить, іноді 4, там 2 години на добу. Засинаю десь біля 3 ночі. - тепер уже я на нього подивилася з сумішшю жаху і жалості.

- Нічого, просто спати треба більше.

- Не виходить, не можу спати. - понуро зітхнув він. - Розлучення і все таке і спати я не можу.

- Лука, я розумію тобі зараз не легко…

- Мені боляче і це не проходить. - перебив він мене і сам же скривився від своїх слів.

- Так, коли стосунки розриваються то завжди боляче. Але доводячи організм до виснаження ти краще не робиш. Ти реагуєш на все гостро і болісно саме тому, що не висипаєшся, а не висипаєшся тому, що наганяєшся кавою, енергетиком і дурними думками. І просто замкнуте коло виходить. Слухай, так не можна ставитися до свого організму. Я розумію розлучення, то ніколи не просто, то рушиться твоє таке звичне життя і важко і болісно усе сприймається і по живому усе рветься. Але після розлучення життя продовжується, воно буде інше до цих змін потрібно буде пристосуватися. Все владнається, просто на це потрібен час. Тому не намагайся усі запитання вирішити відразу. Розпочни з простого, зменш кількість спожитої кави, п’єш каву в першій половині дня і в меншій кількості від енергетиків ти відмовляєшся зовсім, далі займись спортом, він тебе здорово позбавить дурних думок і ти почнеш краще себе фізично почуватися. Як тільки розпочнеш краще почувати себе фізично, то розпочнеш краще почувати себе і в моральному плані.

- А ти звідки знаєш? - задав запитання Лука.

- Бо я вже все це проходила і сон по кілька годин на добу і енергетика вкупці з кавою, скажу тобі до добра дана стезя не доводе. Тому, розпочни піклуватися про своє здоров’я. Потурбуйся про себе. Пропоную жити по вищевказаному плані, для початку нормалізувати твій сон. Для цього ти з завтрашнього дня обмежуєш себе в каві і відмовляєшся від енергетиків. Знаходиш час і розпочинаєш ходити на спорт. - Лука мовчав, тільки час від часу поглядав на мене.

- Лука, я буваю в досягненні мети вкрай наполегливою, те, що я прошу тебе зробити не складно, тому давай ми спробуємо разом. Давай, ще раз пояснюю втома не зникає, вона накопичується. Інфаркт в 30 років це вже норма для України. Лука почнеш нормально спати і відпочивати і будь-які проблеми уже не будуть тобі здаватися всесвітньою катастрофою.