- Послухай у тебе зараз є чудова можливість почути себе самого. Згадай чим ти любиш займатися. Яке у тебе хобі?

- У мене немає хобі, я по 14 годин працюю.

- Пора переглянути твій робочий графік. Тому, що ти маєш мати збалансований графік робота і відпочинок.

- Мені подобається моя робота.

- А що тобі ще подобається?

- Рибалка, подобалася, правда часу на неї майже немає, уже й не пам’ятаю, коли був на ній останній раз.

- А що ще? Які були мрії?

- Немає в мене нічого. Все десь зникло.

- Тоді подумай, чим би хотів зайнятися, що тобі подобається ще робити окрім роботи.

-А ти і мертвого дістанеш…- написав він і вставив сумного смайлика. Саме хотіла душевну таку відповідь написати, як телефон засвітився фото усміхненої Лізи.

- Хай! - радісно пискнула вона. - Я у справі і на хвилину.

- Привіт! - посміхнулася я такій відвертості.

- У мене тут пропозиція а поїхати на травневі свята до Львову на наступних вихідних. І Ніна підтягнеться і ми так веселенько проведемо час. - роздумувала я рівно хвилину.

- А поїхали.

- Супер. Я все організую. І ми такі виїжджаємо 30, нормально?

- Так.

- Обожнюю коли ти така зговірлива.

- А я тебе за невичерпний оптимізм.

- Все бай, наберу пізніше.

Від Луки було декілька повідомлень. Перше починалося з запитання:

-Ти, що образилася?

Трохи згодом інше.

-Вибач. Я не хотів, нічого такого сказати.

Ще одна.

-І що ти тепер зовсім не будеш зі мною говорити?

Задумливо потерла лоба, згадала, що це просто таке сімейство вразливих чоловіків.

- Лука, я на тебе не ображалася, не ображена і в принципі, щоб мене образити, то ще треба постаратися. Просто іноді не маю змоги відразу відповісти. Давай домовимося, що іноді я буваю зайнятою, іноді мені не зручно відповісти відразу, а іноді я не чую свій телефон. І з якого дива ти взагалі підозрюєш, що я на тебе весь час ображаюсь? - відписала я йому.

- Не знаю. - підозрюю написав чесно.

- А я до речі у Львів їду. - написала я.

- Я там ніколи не був. Але ми ведемо переговори зараз з одним замовником з Львову.

- І як перемови?

- Досить складно.

- Головне не здавайся усе вийде.

- Спробую. Хоча іноді хочеться…

- Усім іноді хочеться усе залишити нанівець, але перемоги досягає той, хто перемагає себе і йде далі.

- У тебе на все є відповіді?

- Ні. Тільки на основні запитання. Одне з них, жити бажано щасливо, все одно всі помремо, то хоч прожити це життя треба так, щоб там, нам позаздрили. - І поставила усміхненого смайлика.

Наближалися вихідні на травневі свята. Ми з подружками домовилися з’їздити в Львів. Я обожнювала Львів з його старовинною архітектурою, вузенькими вуличками, старовинною бруківкою та затишною атмосферою. Мене манили сплетені культури Заходу і Сходу, що відображалися в пам’ятках архітектури та музеях. З 1998 року центральну частину Львова занесено у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Львів другий по кількості пам’яток в Україні після Києва, тому там є на що подивитися.

Ранок почався з таксі, яке запізнилося, але водій дуже каявся і взагалі здавалося, що він от-от засне прямо за кермом, та попри мої побоювання він мене таки довіз на вокзал. Як на мене то самий легший спосіб доїхати до Львова з Києва поїзд Hyundaі. П’ять годин дороги в якій я сплю і я на місці. На вокзалі у Львові мене зустріла, моя стара-стара подружка Ліза, вона у Львів поїхала на декілька днів раніше за мене.

- Привіт! Виглядаєш класно. – сказала вона і тут же міцно обійняла мене. – У мене таке враження, що у Львові з тобою легше зустрітися, аніж в Києві.

- Робота, це все вона і може зовсім трішки ліні. - чесно зізналася я.

- А ще як не розлучення, то відрядження і вилазки під землю.

- З твої вуст звучить, що я більш зайнята, аніж я думала. Розлучення було давно, відрядження мають місце, а під землю мене тягне.

- Ага, це тільки у мене подружки одна під землею повзає, інша шукає великі істини і займається імбілдінгом, до речі уже скаржилася, що чоловік запідозрив, що вона йому зраджує. Заняття видно таки допомагають.

- Зате у тебе знайомі з широким колом захоплень.

- Ми йдемо пішки від вокзалу недалеко готель. І хоч мене радує твоя готовність жити хоч в собачій будці, аби зверху не капало, та я все таки люблю комфорт. Тому готель у нас не давно збудований, стильний, затишний, гостинний, з відмінно облаштованими номерами.

- Я вже згадала, що ти у нас займаєшся інтернет-маркетингом.

- Уточню у мене своя компанія, прогресивна і успішна.

- Може годі хвалитися? - закотила я очі. – Сама знаю, що ти у нас і розумниця і красуня.

- Тільки характер поганий, заміж ніхто не бере. – потішно наморщила вона ніс.

- А кохання твого життя Олексій?

- Бачимося один раз на місяць і то за межами України. Міжконтинентальна любов має свої недоліки.

- Н-да. Одна Ніна у нас, як людина і чоловік і дитина і улюблена робота, як тільки вона встигає ? – скрутно похитала я головою.

- І не говорили, з Одеси їде. Ввечері має бути.

- Чим їде?

- Машиною. Вона з нею зріднилася.

- Не думала, що робота головного бухгалтера потребує так багато роз’їздів.

- Компанія у них просто велика.

- Це все пояснює. – посміхнулася я. До готелю ми нарешті підійшли.

- План такий, швидко засилитися, потім підемо пошукаємо обід. Хочу відвідати Трапезну.

Поселення довго часу не зайняло. Готель дійсно був затишним. Номер просторим з видом на історичну частину міста, теплі тони та натуральна фактура дерева в оздобленні інтер’єру, зручна ванна кімната. Я прийняла душ, переодягнулася.

- Прискорся нас чекає місце відпочинку, задоволення і тепла. Читаю куди ми йдемо. Під мурами давнього Львова 1460 року постав дерев’яний храм св. Андрія. На його місці 1600-1630 років збудовано найбільший кляштор міста – монастир отців бернардинців. 1784 року австрійська влада в келіях монастиря заснувала Архів, що нині є найбільшим в Україні. Тут знаходяться документи з ХІІ століття до останніх років. Келії і підвали колишнього монастиря і донині повняться духом легенд і переказів. Серед інших часто витає привид пихатого ченця Альберта, що в 1641 році власною кров’ю підписав угоду з Люцифером на стіні келії та згодом був спалений. З 1992 року в частині пивниць бернардинського монастиря діє Музей Ідей, на подвір’ї – мистецький Сад Бернарден Ґарден. В трапезній Музею радо гостять усіх його прихожан смачними стравами та п’янкими трунками, шануючи дух століть цих древніх мурів. – Ліза задумливо потерла лоба. – І щось мене насторожило слово трунок?

- Це напій і переважно алкогольний. Саме слово має багато значень це і алкогольний напій і відвар трав і пахощі і навіть те, що ти подумала отрута.

- А як зрозуміти чим саме нас будуть поїти?

- Видно все буде залежати від того, чи будеш ти дратувати офіціанта. – пробурмотіла я, закручуючи волосся в ракушку.

- А ти наповнена оптимізмом. – важко похитала вона головою.

- Студентів у мене багато, то ж навіть говорити не буду якою фігнєю я наповнена. В усякому разі заіржавіти вони не дадуть, якщо звісно не доведуть до інфаркту. І нудно мені з ними не буває. Як не інтимні походження то алкогольні загули і між ними період екзаменів, коли їм ну край потрібно, а мені вже не дуже. Тягнуть білети мучаться, списують і катують мене своїми відповідями.

- Ну, ти ж хотіла цього…- противним голосочком протягнула Ліза.

- Я їм лекцію читаю, а половина з них спить з відкритими очима інша мені записки пише, «Хочемо додому!» повернула на звороті написала : «Хотіти не шкідливо». Я з ними таку школу шпигунських штучок проходжу, але чим радують все одно щось нове вигадують.