- Тепер же ти готова усе наздогнати.

- Тільки років назад не вернути.

- Тоді живи сьогоднішнім і насолоджуйся кожною миттю життя. Щоб ще через десять років ти не шкодувала, ще про те, що щось в цей період не зробила.

- Не дави мене здоровим глуздом. Я ж все таки жінка і можу вести себе не логічно.

- Навіть не думала. Пішли, шукати Ніну, а то ми з концертом, щось підвисли.

Ніна повела себе, як розумна жінка поставила машину на паркову біля готелю і приїхала до нас на таксі, тому ми знайшли її швидко. Її тяжко було не помітити , йшла по вулиці в червоному платті з волоссям, що розвівалося з гордо піднятою головою і посмішкою на яку чоловіки озиралися плутаючись у свої ногах. Ніна підлетіла до нас обійняла нас по черзі, далі був суцільний балаган, коли всі говорили про все відразу і ми всі разом розсміялися тому. До ресторації ми йшли неспішним шагом обмінюючись інформацією, про те, як у нас життя, чомусь інформації було неймовірно багато. Ніну останній раз я бачила півроку тому і поговорити хотілося про все і відразу. В ресторації на першому поверсі нас зустрів магазин з величезною кількість вибору усіляких настоянок і привітна дівчина адміністратор. Наш столик знаходився на другому поверсі, тож ми попрямували туди. Знайомство почалося з меню досить просте проте з присутністю галицьких страв, вибір самі не змогли зробити, тому попросили поради офіціанта. Вже за пару хвилин чоловік середніх років прийняв наше замовлення. І ми з радістю розглядали одна одну і вели неспішну розмову.

- А де Пашку поділи?

- Сина я відправила до бабусі, чоловіка з друзями на рибалку, тож в принципі можемо ні в чому собі не відмовляти. – запально посміхнулася Ніна.

- А справи в школі? - запитала Ліза.

- Не нагадуй. Щось від слова, яке нецензурне, але виражає крайню степінь здивування. Просто капець якийсь, ми ходимо в четвертий клас усією сім’єю, принаймні нею ми робимо усі уроки. Мене тягне переламати хребта тому, хто цю програму склав. У нас же не звичайна школа у нас ліцей, тобто окрім загальної шкільної програми добровільно примусово нас змушують платити за додаткові уроки. Цінність яких досить сумнівна, зате загрузка на дітей досить значна, бо вони висиджують по шість, сім уроків щодня. А тепер запитай мене, а навіщо? То навіть не знаю, що відповісти. Бо сенсу не бачу. Навіщо у дітей забирати дитинство? Може за тим, щоб з початкової школи, вони поступили в середню? Далі по відгукам батьків, успішно дитина може навчатися тільки з репетитором. Знову запитання навіщо? Щоб дитина поступила в вуз. І що далі? Запитую одну маму, яка саме так розмалювала майбутнє своєї дитини, після запитання і що далі, вона відповіла, що далі вона про це ще не думала. У мене Пашка лівак, так це взагалі хана, здається наша система освіти взагалі не передбачає таких дітей, бо школі усе для правшів. І що робити моїй дитині в якої образне мислення, але яку підганяють під стандарти логічного ?

- Не займати голову дурним. А тобі за кордоном пошукати навчальний заклад. – порадила Ліза покосилася на мене і додала – Дарино, вибач, але думаю то краще ніж навчатися у наших з яких на диво безкорисні виходять випускники, де роботодавці змушені їх знову перевчати.

- Нічим заперечити, – стиха погодилася я, – згодна, що ні школи, ні вузи на сьогоднішній день не відповідають потребам сьогодення. Корумпованість вітчизняних вузів і далеко не завжди висока якість підготовки змушують молодих людей шукати знання за межами України. Протягом останніх п’яти років кількість українців в західних університетах збільшилася понад 82%. Серед тисячі кращих університетів світу, рівень наших в цьому рейтингу залишає бажати кращого. За результатами соціологічних опитувань українців головною проблемою освіти вважають корупцію, невідповідність викладання вимогам ринку праці, кульгає матеріально-технічна база, низький рівень якості освіти у вузах порівняно зі світовим і низький культурний рівень студентів і їх слабку зацікавленість у якісній освіти. Тому у деяких школах ще досі залишилося уроки правопису, щоб ми правильно конспекти писали, замість того, щоб вчити нас думати. А освіта за кордоном це по-перше, унікальна можливість побувати в міжкультурному середовищі, а, по-друге, це альтернатива тому, до чого ми звикли, а в цьому випадку навчання дуже збагачує з точки зору і професіоналізму, і поглядів на світ і на кінець, незаперечною перевагою освіти за кордоном є те, що можна отримати гідну посаду та побудувати успішну кар’єру. Навчання за кордоном дозволяє набути неоціненний практичний досвід і знання. Тому, вища освіта за кордоном - це шанс який відкриває нові можливості.

- Ладно, ми щось перейшли на сумну тему, – підвела риску Ніна, – зрештою проблеми від нас нікуди не подінуться і будемо їх вирішувати по частинам, а то в цілому вони в страшенну депресію вганяють, навіть таку стійку людину, як я. У якої на відміну від вас двох, є чоловік, дитина і свекруха, яка мене ненавидить і здається розважається тим, що постійно плете інтриги довкола улюбленого синочка і тієї зарази, яка збила її сина з шляху істинного і з якою він тепер мучиться. – від такого красномовного опису я жахнулася і посміхнулася.

- А що твоїй мамі-свекрусі таки спокійно не живеться? - запитала Ліза.

- Ні, у неї приливами то штиль то шторм. Внука ж зовсім не бере, видно думає, що коли він стане дорослішим і безпроблемнішим то з якогось дива йому тоді захочеться проводити час з малознайомою жінкою. І взагалі судячи з її настрою вона намірилася жити вічно, про душу ж зовсім не думає і так часто своє фе мені виказує…- багатозначно не закінчила вона.

- Не повезло. У мене свекруха була чудова, ми з нею до речі продовжуємо спілкуватися.

- І навіщо ж ти її кинула? – єхидно запитала Ніна.

- Я ж не її кинула, ми просто мирно розійшлися з її сином. Іноді люди роблять помилки, так навіщо ж мучитися?

- І що Руслан? – поцікавилася Ліза.

- Ненавидить мене і не спілкується зі мною. Що поробиш, я чоловіків здається не вмію ні зваблювати, ні кидати, так, щоб вони потім твоїми друзями залишалися. Одні крайнощі якісь.

- О, ооо, а що в тебе на особистому фронті? – продовжила робити допит Ліза

- По ходу перемир’я. Тихо, так спокійно навіть жодного зальотного чоловіка немає.

- Так ти може щось роби для цього, щоб щось було. – підтримала розмову Ніна.

- Ви ж певно здогадуєтесь, що чим старша жінка, тим менше в такому віці чоловіків адекватних.

- Ні, ну вона просто нам очі відкрила. – сплеснула в долоні Ліза і переглянулася спочатку з Ніною, а потім дві так жалісливо подивилися на мене.

- Так, стоп. У мене поки, що все добре. Мені все подобається і мене все влаштовує. Давайте поговоримо про щось інше. От наприклад куди ти ще планувала сходити Ліза?

- Не переводь тему. Хоча ..- вона задумливо постукала пальцями по столу, – завтра у нас в плані паб-ресторан «Хмільний дім Роберта Домса» , який був відкритий в старовинних підвальних приміщеннях Львівської пивоварні. І нас там буде чекати жива музика.

- Чудовий план, я за – з усмішкою відповіла Ніна – пішли вже спати, а то я з ніг валюся.

- А за чим ми туди йдемо? – уточнила я, як не прихильниця пива.

- За музикою, – пояснила Ліза.

- Що там такого неймовірного?

- Планую даних музикантів в одному проекті застосувати, хочу подивитися, як вони виглядають в живу.

- Тобто ти з собою таки роботу притягла. – пожурила я її.

- Поєднаємо прекрасне з корисним.

Увесь наступний день ми пробігали по історичним панятам Львову, а на вечір відправилися в місце - «Де пиво Львівське вариться там воно й найбільше смакує.» Організаторські здібності таки у Лізи присутні, ми встигли все. Замовили навіть легкі закуски і стали чекати виступу.

- А чим тобі цікава група?

- У них непогані пісні, якісна музика, вродлива співачка з потужним вокалом. Поєднання важкої музики з глибоким жіночим голосом та етнічним колоритом змушують звернути на них свою увагу.