- Годі, на мене так дивитися. Бери пий чай.

- Навіщо я тут? - він сів і тут же задав питання.

- Святослав не лести собі. Єдине, що я до тебе почуваю, це терпіння, величезне терпіння. Ну і трішки ще гастрономічного інтересу, покормити тебе хочеться. Готую я відносно добре, тай взагалі готую, тому час від часу по моїй кухні, як орда по Україні проходять всі мої друзі і знайомі. Тому, сідай і пий спокійно чай. Не забивай голову дурницями. Виглядаєш, ти так сумно, що в першу мить, як з лабораторними підходив я захвилювалася, що свідомість втратиш.

- Ага. І тому ви святою інквізицією пройшлись по мені, як по єретикові.

- Ну припустимо пройшлася, я по тобі досить ніжно. Ти ж роботу не зробив? Так, що хотів? А от якщо я її не отримаю на наступне заняття…от тоді і дізнаєшся, як виглядає, що убила то і з’їла.

- Справедливо. - буркнув він і сів за стіл. Підсунула солодощі до нього.

- А взагалі своїми смішними підозрами, ти перестав мені вселяти довіру в своїй адекватності, тому лабораторні роботи будеш робити в мене дома. - Святослав подавився пряником. Відкашлявся. Знову витріщився на мене.

- Та на?

- Принаймні так мені буде цікавіше.

- Ви жартуєте?

- А ти бачиш, що я сміюсь? - м-да, сарказм таки не втримала.

- Ви серйозно? А якщо я відмовлюсь?

- Чого це? Після пар тебе забрала, кілька годин в спокійній обстановці попрацював. Лаби зробив, не заперечую проти експлуатації ноутбука заради знань по іншим предметам. Оцінку получив, сесію пережив і вільний, як птаха.

- І що ви чекає за це від мене? - мля, який вразливий, не втрималася розсміялася.

- Святослав, а давай підемо іншим шляхом. Озвуч, мені бачення ситуації з твоєї сторони. Бо я певно чогось не второпаю, або не так чи тією мовою з тобою спілкуюсь. - враз посерйознішала я, бо щось ми явно не туди звернули. Та він тільки почервонів і опустив очі додому.

- Ну…- зам’явся він…- там казали, - нервово вдихнув і видихнув. - коли ходили до викладача додому він до них приставав.

- Угу, чула я теж цю історію. Був у нас чудовий викладач Христофор Митрофанович, молодь любив страшне до 84 років викладав і так, таки приставав нічого не чув і всіх за руку і до свого вуха тягнув. В цілому досить складна ситуація склалася. Я можу зрозуміти дітей, тому, що вони ще вчора у мамки під спідницями були, а тут їх старий дід тягне до свого вуха. Та й Христофора Митрофановича шкода. Він все життя викладав з сім’єю у нього не склалося, а тепер він виявився нікому не потрібним. Тому давай з тобою вирішимо, я точно не претендую на твоє тільце чи органи, чи душу, максимум на знання в твоїй голові. Буйного помішаного в тобі не підозрюю, тому не буду говорити, що приставати до мене теж не потрібно. В моїй словах немає ще якогось прихованого змісту. Але я вже задовбалася пояснювати, що в принципі тобі зі мною нічого не загрожую, хіба, що вечеря. Ти розумний хлопчина, прийми рішення сам. Якщо тобі дійсно настільки некомфортно зі мною, добре, я тобі лишень позичу ноутбук, але годі вже цих брудних підозр в мою адресу. Твій одяг ще мокрий, тому можеш піти в тому в чому одягнутий, а можеш переночувати в мене. Простору в мене багато вільно, ні ти мені, ні я тобі заважати не буду. Твоє рішення? - він сидів і жував свою губу з якої знову почала сочитися кров. Дістала серветку простягнула йому, спочатку навіть здається не зрозумів навіщо.

- Кров з губи витри. - слухняно взяв і витер.

- Я залишусь. - з під лоба подивився він на мене.

- Добре. Ванна з туалетом ти вже знаєш де, кухня з холодильником теж. Пішли покажу кімнату. - я провела його в першу кімнату від кухні. - Кімната гостьова в шафі ковдра і постільна білизна. Ноутбук я тобі зараз принесу. - пішла я в свою кімнату і знайшла в шафі свій старий ноутбук. - До мережі він підключений. До бібліотеки пароль свій пам’ятаєш?

- Так.

- Добре. Тоді працюй, тільки довго не засиджуйся. Сон важлива складова нашого життя. На першу пару завтра розбуджу. Спробуй відпочити, а то маніяки тобі вже за кожним кутком ввижаються.

Проснулася за декілька хвилин раніше за будильник, от що означає багаторічна звичка. Згадала про студента, цікаво вдалося йому поспати чи ні. Швидко збігала в душ і зайнялася сніданком. Яєчня, бутерброд, сирники, салат. Все встигла приготувати до того як з кімнати вийшов сонний і розпатланий Святослав. Круги були не такі чорні, але і не зникли. Хм, ладно подивимося, що в нас далі.

- Привіт! Як спалося? - проявила я дружелюбність.

- Дякую, нормально.

- І що жодного маніяка? - сердито позирив на мене. - Одне розчарування видно. Ти так чекав. Ладно, давай в душ і снідати. - посміхаючись повернулася до сирників. А в цілому то задуматися треба. Тривожний то дзвіночок, коли тебе автоматично до сексуально стурбованих відносять. І діти так не на жарт шугаються. Правду видно казав Міх, не доведе мене до добра звичка тягати додому молодих хлопців. А що поробиш дівчатка якось менше в халепи потрапляють, так переважно вагітніють…хоча, якщо вже потрапляють то, то є вже повний пипець. Я від усіх разом взятих хлопчиків стільки горя не бачила, як від однієї чарівної дівчинки, яка вирішила, що в мене закохалася. І де цей хирлявий чахлик? В Посейдона там гуляється чи що? Святослав з ванної таки вийшов з мокрою головою і в своєму звичному одягу.

- Сідай, сніданок холоне. - п’ятірнею пригладив волосся і сів на своє вчорашнє місце. Тут же я йому поставила тарілку з їжею. - Смачного. І не говори, що ти не любиш яєчні ти просто не куштував мого фірменого омлету.

- Я все люблю. - пробурмотів він і взявся за їжу. Люблю таких не вибагливих. А то мій колишній гурман був, так і я стала майже богинею на кухні. Дитина їла, я щось теж жувала перебуваючи в полоні неспішних думок про сьогоднішній день. На сніданок Святослав сором’язливо попросив каву. Зробила. Сидів пив з таким задоволенням, час від часу навіть облизувався. Виглядав потішно.

- Як справи з лабами?

- Борюсь. Чого вони всі такі загорнуті ?

- А ти думаєш, якщо я вам буду постійно легкі давати, тобі буде далі цікаво вчитися? Ви їх можете виконати, так трішки мозок поламаєте, але вони не є не підйомні для вас. Твої деякі колеги пішли звісно шляхом списування, але деякі приємно порадували, що працювали своїм мозком. Так, ти допивай каву, а я одягатися. Не поспішай, час в тебе є і на каву і волосся просушити. Феном користуватися умієш?

- Я що вже по вашому зовсім ідіот?

- Ні, ти радше схожий, а на фіга, само висохне.

- Господи, яка ви нестерпна.

- А ти я бачу, переночував одну ніч і сміливішим став, що думки, про жертву моїх кривавих ритуалів уже не відвідують?

- А ви і таке можете? - комічно витріщився він на мене.

- Ні,ти певно доконаєш мене першим. - закотила я на це очі і пішла збиратися на роботу. Спідниця міді, піджак, волосся зібране в суворий пучок, легкий макіяж. Ну, просто красунька. Взяла сумку і ключі, Святослав з сухим волоссям і сумкою через плече вже стояв в коридорі. Закрила двері, дійшла з ним до машини. Щось іноді є кепське в початку робочого дня о 8.30, а з іншої сторони на роботу я приїжджаю до заторів.

- Чому вчора залишився? - задала на світлофорі я йому запитання.

- Подумав, що якщо я піду, то підтверджу ваші слова про маніячку. Шото стало страшно.

- Починаю розуміти, чому в тебе мало друзів.

- Вони здебільшого пусті, чванькуваті, пихаті недорослі. - образився він на мої слова і навіть руки перед собою скрутив. - З ними до смерті нудно. Ах, в мене такий айфон…а в тебе не айфон, а що то за повний зашквар? - передражнив він когось.

- Що поробиш двері без ручок, телефон без кнопок , люди без мізків, відносини без почуттів. Еталонне глупство. Самій сумно. Але все колись мине. І це теж.

- Тільки Соломона не треба мені цитувати.

- Збита з подиху твоїми глибокими знаннями. Ладно. Біжи на пари. - сказала я, коли припаркувала машину на своє звичне місце. - Я сьогодні аж до шостої вечора. В тебе є чудова можливість взяти все необхідне на завтрашні заняття. Телефон мій є?