- Вода холодна, висота сантиметрів 80 довго не проповземо.

- Можемо спробувати, - підбивав Міх. На провокацію повелися, правда вистачило нас не надовго , з трудом доповзли до другого люка і вилізли на зовні. До того ж вилізли ми в якомусь дворі, поряд якого був пункт склотари , довкола стояли гори порожніх пляшок, та повертатися назад по холодній воді під 80 см висоту уже не вистачило наснаги. Тому зняли хімзу і пішли до машини. Закінчили традиційно у мене дома з чаєм і плюшками.

Вилазка збадьорила і нагадала усе те, що мені подобалося в цьому. Взагалі я витрачала останнім часом на запитання, а що мені подобається? Що я хочу робити? І я з здивуванням знаходила відповіді. Я їх смакувала, розкладала по поличкам і хотіла знати ще причини чому життя чудова річ. Було враження, що я просто блукала темрявою, а тепер світ дещо ширшим став для мене і це був цінний досвід. Досвід який говорив, про те, що якщо ти живий, здоровий то в цілому в тебе вже є все для щастя, але розбалувані розкішшю нам того здається мало і хочеться постійно чогось більшого. І вже стрімголов ми несемося далі для досягнення наступної мети, яка вже точно нас зробить щасливими. І яке ж нас чекає жорстоке розчарування, коли того не відбувається. І ми сиплемо звинувачуваннями в сторону своєї другої половинки, якщо вона у нас є, дістається і нашим рідним. Щедрі ми на незадоволення. Шкода, що тільки жадні на вислови подяки і любові до наших близьких і рідних.

Отак мені вдалося вмовлянням і перемовами, переконаннями і надією прожити ще декілька днів. На почуттях можна було сказати, що я поставила латку, вони вже навіть стали трохи готичні. Та й життя якось почало сприйматися трохи барвисто. Трохи постояла, пора йти далі. Попереду ще ціле життя в якому я буду доводити теорію буття. А через деякий час взагалі зможу спокійно згадати, про своє таке несподіване кохання, можливо навіть про то посумувати, або мати відчути подяку. І буду сидіти в старості в кріслі качалці і перебирати свої спогади, з насолодою смакуючи все, що було, бо це ж тільки ми з часом можемо оцінити горе то було, чи просто дорога до щастя. А зараз все треба пережити. А то миті мого оптимістичного безумства, слідом перетворюються в такі ж безвилазної туги. Як далебі мене плющить. Аж, самій цікаво.

Дзвонив телефон, висвітлював номер Вадима. І я взяла трубку.

- Да, Вадим.

- Добрий вечір! Це не Вадим, це Григорій Петрович і вибачте, що турбую, просто хотів поговорити.

- Так, Григорій Петрович, я вас слухаю.

- Дарино Олександрівно, це стосується мого онука Луки. - його натягнутий оптимізмом голос вмить мене нашорошив.

- Щось сталося?

- Ні, нічого страшного, не лякайтеся. - трохи квапливо виговорив він, затим тяжко зітхнув. - А хоча ні, таки щось трапилося. Лука вже третій день не виходить з кімнати і я за нього переживаю. Він приїхав, закрився в кімнаті і не виходить з неї. Я подумав може ви з ним поговорити? - благальним голосом додав він.

- Григорій Петрович я… - навіть не знала, як його відповісти, що не готова знову потоптатися по своїх почуттях і що просто боюсь його бачити.

- Не відмовляйте, просто поговорити…- перебив він мене. - Я знаю про ваші стосунки і знаю, що він повернувся до дружини. Але тепер я просто не знаю, що робити. Тому прошу вас про допомогу. - мені після цих слів стало дуже не зручно.

- Я приїду години через дві. - видихнула я.

- Я буду вас чекати. Дякую, що не відмовили. - я положила телефон і від душі чортихнулася від того, що я погодилася зробити. Але швидко зібралася і поїхала. Мене зустрів Вадим. Він був насуплений і понурий.

- Привіт! І що сталося?

- Не знаю. Та дід наполіг, щоб я подзвонив до вас.

- Вадим я це зрозуміла, тоді пішли. - і ми пішли в дім, де мене вже зустрів Григорій Петрович.

- Дякую, що ви приїхали. І вибачте, що ми вас потурбували. Лука просто закрився в кімнаті, він ні з ким не говорить. Я подумав, що може ви спробуєте з ним поговорити. - я розгублено на нього подивилася, Григорій Петрович виглядав втомлено, навіть той живий блиск в очах потух.

- Я спробую поговорити, але не варто покладати на це надто великі сподівання. Я уявлення не маю що сталося. - обережно відповіла я.

- Ви спробуйте. Бо я вже не знаю, що робити.

- Добре. Тоді пішли. - я вдихнула і видихнула і зібравшись з волею пішла за Григорієм Петровичем. Він пройшов до кімнати постукав в двері.

- Лука до тебе Дарина Олександрівна. - спочатку була тиша та потім почувся тупіт і двері відкрилися. Лука стояв на порозі в спортивних штанах і футболці, не бритий, не чесаний і здається мився він теж давно під очима у нього залягли чорні круги і сам він виглядав змореним. В душі шкрябнуло, та я сподіваюсь я утримала на лиці спокійний вираз. Він розгублено дивився на мене.

- Привіт! - спокійно і як мені здавалося доброзичливо привіталася я.

- При..віт! -з трудом видавив він хрип з себе в усі очі розглядаючи мене.

- Давай ти в душ, а я тебе чекаю на кухні. - він оглянув себе, розсіяно перевір погляд на мене. Я незворушна, як скеля, я можу, твердий погляд.

- Добре, я зараз. - прохрипів він, а я з полегшенням видихнула, він пішов сподіваюсь в душ, за мить повернувся, постояв стовпом, відкрив-закрив рот. Я продовжувала на нього цілковито спокійно дивитися.

- Я зараз. - кивнув він, заглядаючи в очі. Від його пронизливого погляду у мене волосся на голові здається стало дибом, а серце зайшлося в дикому ритмі випусти мене на волю. Не знаю, що там було в моїх очах та він здригнувся, опустив голову і таки пішов у ванну. А я разом з Григорієм Петровичем пішла на кухню.

- У вас все вийшло. - на його лиці з’явилася слабка посмішка.

- І не говоріть, сама дивуюсь. - перевела я подих, не в змозі викинути з голови все, що тільки що було.

- Лука до вас прислухається. - сказав Григорій Петрович, вправно зібравши на стіл їжу. - Я думаю, ми з Вадимом прогуляємося і дамо вам можливість поговорити. Він уже два дні нічого не їв, прослідкуйте, щоб щось поїв. - улесливо дивлячись на мене, просив Григорій Петрович. І трохи по серцю різало, те, що він просив і його хвилювання було таке відчутне, що майже здавалося матеріальним.

- Спробую. - зніяковіло виговорила я. Бо щось в біса було не так. Вся ситуація була не так. І мене тут не мало бути. А я все глибше і глибше грузну в їх сім’ї.

- Дякую. - з ледь тремтячою посмішкою виговорив Григорій Петрович. - Ми пішли. Вадим, пішли вийдемо. - і Григорій Петрович вийшов з Вадимом з дому. А я зробила собі каву і чай для Луки. Лука зайшов з мокрою головою, свіжими порізами на лиці від гоління, навіть новій футболці і джинсах. Свій погляд мені з трудом вдалося відірвати від такого дідько би його вхопив бажаного тіла …ай, та й всього, що до нього прикладалося. Я прикусила губу аби втриматися, щоб в голос не заричати.

- Григорій Петрович тут приготував обід. - перевела я погляд на стіл. Лука продовжив стояти і витріщатися на мене. - Сідай. Тобі потрібно поїсти. - він сів, а я подала йому миску з бульйоном і сіла з чашкою кави напроти нього. Він взяв ложку, потім положив її назад на стіл, та зрештою знову взяв і почав їсти. Їв похапцем, жадібно. Коли він доїв бульйон я заговорила.

- Ти всіх налякав. Щось сталося?

- Так. - опустив очі додолу і замовк. Я встала зробити собі ще чашку кави, він провів мене поглядом. - Вона сказала, що то моя дитина, - почав він квапливо говорити. Я зрозуміла, що краще сісти. - Я пішов з нею на УЗІ, вона спочатку відмовляла мене, та, щоб якось примирити себе я хотів побачити дитину і я наполіг і пішов з нею. А потім лікар сказав, що все добре і як на 22 тиждень вагітності малюк дуже пухкенький. Я запитав, чи не могла вона помилитися в термінах. Але лікар відповіла, що все вірно. Тоді довелося поспілкуватися з Каріною. Тому, що ми то не могла бути моя дитина. І так, Каріна розридалася, але зрештою розповіла, що то дитина її нового кохання, яке виявилося не таким уже і жаданим і не так сильно то вона йому була і потрібна і дитини він не хотів, але свою вагітність вона для аборту уже пізно виявила, ну хоч в чомусь правду таки сказала. Тому, вона добре придумала повернутися до мене і сказати, що то моя дитина, благо типаж з її новим коханням у нас схожий. Потім вона ридала і говорила, що вона зрозуміла, що любить тільки мене і що вона не зможе жити сама, тут до речі чиста правда. На роботу вона ходила заради розваги, гаманцем був я. Вона зруйнувала усе, що між нами колись було, потім вона ще раз зруйнувала моє життя, коли я думав, що то моя дитина і …я не можу. Я не можу бути з нею, бачити її… і я…- він нервово підірвався з-за столу, пройшовся по кухні налив собі в стакан води і випив. Я залишилась сидіти на місці дещо вражена його словами.