На «Мідвеї» вона занурилася в зовсім іншу атмосферу. Тут місіс Тейлор вирушила на вулиці Каїра, які нарешті відчинилися, і вперше побачила танець живота. Вона уважно спостерігала за танцюристкою. «Вона робить кілька легких кроків убік, зупиняється, поклацує кастаньєтами — потім так само рухається в другий бік, зупиняється, і рухає животом, так що він то вигинається, то вгинається кілька разів точно в лад музиці, а не рухаючи при тому жодним м’язом іншої частини тіла, надзвичайно швидко, тримаючи водночас голову й ноги абсолютно непорушними».
Коли місіс Тейлор із друзями вийшли з виставкового Каїра, вона тихо наспівувала під ніс «Моя країно, це про тебе» — немов боязка дитина, яка переходить цвинтар.
Ярмарок був неохопно величезний, і Колумбівську гвардію просто бомбардували питаннями. То була просто якась хвороба, якась риторична чума, і виявилася вона рівною мірою в усіх відвідувачів. Поліцейські відповідали на питання за питанням, нові питання сипалися, немов із дірявого мішка, і то часто з якимось звинувачувальним тоном. Деякі були просто чудернацькі.
— У якій будівлі Папа Римський? — спитала одна пані. Це підслухала письменниця Тереза Дін, авторка щоденної колонки про виставку.
— Папи тут немає, мадам, — відповів поліцейський.
— А де ж він?
— В Італії, в Європі, мадам.
Жінка насупила брови:
— Це ж де?
Уже переконаний, що пані жартує, поліцейський весело відказав:
— Три квартали понад лагуною.
Пані спитала:
— А як мені туди пройти?
Ще один гість, шукаючи виставку воскових фігур, спитав у гвардійця:
— Чи не підкажете, де тут штучних людей показують?
Той був сказав, що не знає, аж тут втрутився ще один відвідувач:
— А я про них чув, — сказав він. — Це в Будинку жінок. Спитайте там, де жіночий комітет…
Один відвідувач, який втратив обидві ноги й ходив виставкою на протезах і милицях, мав, як видається, особливо обізнаний вигляд, бо якийсь інший гість закидав його питаннями, доки нарешті безногий пан поскаржився, що втомився від такої кількості питань.
— Ну тільки одне у вас спитаю, — не відставав той, — і більше вас не потурбую.
— Ну і яке ж ваше питання?
— Чи не скажете, як ви втратили ноги?
Чоловік на милицях погодився відповісти тільки за умови, що подальших питань не буде. Більше він не відповідатиме. Чи це зрозуміло?
Допитувач погодився.
Чоловік, цілком свідомий того, що його відповідь викличе додаткові питання, відказав:
— Їх відкусили!
— Відкусили?! Як…
Але ж домовлялися! Чоловік на милицях, посміюючись, пошкандибав геть.
Поки виставка боролася за відвідувача, на вистави Буффало Білла ходили дивитися десятки тисяч людей. Коли б Коді тоді отримав концесію, про яку просив, то ті натовпи платили би за вхід до Джексон-парку та підвищували б виставці й відвідуваність, і прибуток. Коді також міг виступати в неділю і, не перебуваючи на території ярмарку, не мусив віддавати половину прибутку Виставковій компанії. Півроку, поки виставка тривала, на 318 виставах Коді побувало в середньому по 12 тисяч людей — разом майже чотири мільйони.
Часто Коді переманював до себе відвідувачів. Головний вхід на його вистави був поруч із найбільш людним входом на ярмарок, так що дехто гадав, що шоу Білла — це і є Всесвітня виставка, і, кажуть, ці люди повернулися додому задоволені. У червні група ковбоїв організувала перегони на тисячу миль із Чадрона (штат Небраска) до Чикаго на честь виставки, і планували її завершувати в Джексон-парку. Приз був щедрий — тисяча доларів. Коді додав до нього ще п’ятсот і красиве сідло, щоб перегони закінчилися на його власній арені. Організатори погодилися.
Десять вершників, зокрема Гримучий Піт і, за чутками, колишній небраський бандит Док Міддлтон, стартували від готелю «Baline» у Чадроні зранку 14 червня 1893 року. За правилами перегонів, кожен вершник має починати з двома кіньми й зупинятися на низці пунктів на шляху. Найважливішим пунктом був такий: фінішну пряму вершник має перетинати одним з тих двох коней, які виходили з ним на старт. У цих запеклих перегонах було чимало порушень правил і травм у тварин.
Міддлтон зійшов із дистанції невдовзі після того, як домчав до Іллінойсу. Іще четверо теж не фінішували. Першим вершником, який перетнув фінішну пряму, був залізничник Джон Беррі верхи на коні на ім’я Пойзон (Отрута), він примчав на арену «Дикого Заходу» 27 червня о 9:30 ранку. Шикарний Буффало Білл, весь у білій оленячій шкірі зі сріблом, привітав переможця, а разом з ним — вся трупа «Дикого Заходу» і десять тисяч чиказців. Проте Джон Беррі мав погодитися лише на призове сідло, оскільки потім виявилося, що невдовзі після старту він сів із кіньми в потяг на схід і з комфортом проїхав першу сотню миль.
Коді знову затьмарив Всесвітню виставку в липні, коли офіційні особи виставки відкинули клопотання мера Картера Гаррісона подарувати один день безкоштовного відвідування чиказьким дітям із бідних родин. Дирекція вирішила, що він просить забагато, з огляду на те, що вони з усіх сил борються за відвідувачів, які б платили. Кожний повний квиток, кожний половинний дитячий квиток для них важив. Буффало Білл, не гаючись, оголосив на «Дикому Заході» День босяка й запропонував кожній чиказькій дитині безкоштовний квиток на потяг, вільний вхід на його виставу й на територію табору «Дикого Заходу», а також стільки цукерок і морозива, скільки вона подужає з’їсти.
Набігло 15 тисяч дітлахів.
Може, шоу Буффало Білла було й «недоречним» (так організатори виставки мотивували відмову пускати «Дикий Захід» у Джексон-парк), але чиказці в нього закохалися.
Хмари розійшлися, ясна погода тривала. Доріжки просохли, розкрилися квіти й наповнили повітря своїми пахощами. Учасники виставки поступово завершили встановлення своїх експонатів, електрики налагодили роботу складних схем, які освітлювали ярмарок майже двомастами тисячами лампочок розжарювання. На території виставки, за вказівкою Бьорнема, посилили наведення ладу. 1 червня 1893 року робітники прибрали тимчасові рейки, які посмугували газони біля лагуни та південніше від Будинків електрики й шахтарства. «Дуже помітна зміна в загальному стані речей — зникли гори ящиків і коробок навколо Будинків виробників, сільського господарства, машинобудування та інших великих будівель», — повідомляла «Tribune» 2 червня. Невідкриті ящики та сміття лише тиждень тому захаращувало інтер’єр Будинку виробників і вільних мистецтв, особливо в павільйонах Росії, Норвегії, Данії і Канади, тож, коли це все було прибрано, то простір будівлі «набув геть інакшого та значно приємнішого для ока вигляду».
Хоча такі експонати в приміщеннях були цікаві й справляли враження, перші гості Джексон-парку одразу зрозуміли, що головна сила ярмарку — дивна привабливість самих тих будівель. Почесний двір справляв таке величне й прекрасне враження, про яке не мріялося навіть на отій пам’ятній нараді в бібліотеці «Рукері». Декого краєвид цього великого двору зворушував до сліз.
Цей феномен спричинявся не якимось єдиним елементом. Слід почати з того, що всі будівлі були величезні, а враження масивності посилювалося їхніми неокласичними формами, однаковою висотою карнизів, м’яким білим кольором, — і загалом на цій території все було геть не схоже на те, до чого більшість глядачів звикла в рідних запорошених містечках. «Жодний краєвид, створений людськими руками, не дорівняється до цього Почесного двору», — писав Джеймс Фуллертон Мюрхед, автор і редактор путівників. Двір, на його думку, «був практично бездоганний; естетичні почуття того, хто його споглядає, настільки повно й відкрито задовольняються, як від погляду на шедевр малярства чи скульптури, а водночас почуття заспокоюються і підносяться широтою і грандіозністю, яку не може дати жоден витвір мистецтва сам собою». Едґар Лі Мастерс, чиказький адвокат і поет, який починав набувати літературної слави, сказав про цей двір: «Невичерпна мрія про красу».
Спільний колір, чи то пак спільна відсутність кольору, створювала особливо привабливі ефекти в міру того, як сонце ішло небом. Рано-вранці, коли Бьорнем робив свій обхід, будівлі стояли блідо-блакитні і, здавалося, висіли в повітрі, лежачи на примарній перині низького туману. Щовечора сонце забарвлювало будівлі в колір вохри й підсвічувало порошинки, що їх вітерець здіймав у повітря, утворюючи в ньому ніжний помаранчевий серпанок.