Хлоя натягла панчохи, тоненькі, мов дим з кадила, що барвою добре пасували і до її білого тіла, і до білих шкіряних туфликів на високих підборах. Решта її тіла була оголена, тільки на руці висів важкий браслет із синього золота, від чого тендітний зап’ясток видавався ще тоншим.

— Як ти гадаєш, мені вже зодягатися?

Мишка ковзнула вздовж круглої Хлоїної шиї й зіперлась на одну з її грудей. Тваринка дивилась на неї знизу і, здавалося, відповідала ствердно.

— Тоді я пускаю тебе на землю, — сказала Хлоя. — Ти ж знаєш, що сьогодні ввечері ти повернешся до Колена. Йди попрощайся з усіма тутешніми мишками!

Хлоя посадила мишку на килим, визирнула у вікно, знов опустила завісу й підійшла до ліжка. На ньому лежала, вже розправлена, її біла сукня та дві сукні барви прозорої води для Ізіди й Аліси.

— Ви вже готові?

У ванній кімнаті Аліса допомагала Ізіді робити зачіску. Дівчата теж уже натягли панчохи й озулися.

— Щось ніхто з нас не квапиться, ні ви, ні я! — сказала Хлоя, вдаючи суворість. — Ви хоч знаєте, діти мої, що я сьогодні виходжу заміж?

— Залишилась одна година! — вигукнула Аліса.

— Устигнемо, — докинула Ізіда. — Адже ти вже зачесана!

Хлоя сміялась, трусячи крученими косами. Кімната наповнилася парою, стало душно, й Алісина спинка видавалась такою знадливою, що Хлоя виставила долоні й ніжно погладила її. Ізіда, сидячи перед дзеркалом, слухняно крутила головою, корячись точним Алісиним рухам.

— Мені лоскотно! — засміялась Аліса.

Хлоя гладила саме ті місця, що бояться лоскоту — ребра і боки до самих стегон. Тепла Алісина шкіра здригалася від доторків.

— Ти мені не дасиш зачесатися, — дорікнула Ізіда, що, збавляючи час, опоряджувала нігті.

— Які ви гарні обидві, — захоплювалася Хлоя. — Який жаль, що вам не можна піти просто так, мені б більше подобалось, якби ви зостались у самих панчохах і туфлях.

— Іди одягнися, лялечко! — відказала Аліса. — Ми спізнимось через тебе.

— Поцілуй мене, — попросила Хлоя. — Я така щаслива!

Аліса випхала її з ванної кімнати, і Хлоя сіла на ліжко.

Вона сміялась сама до себе, роздивляючись мережива на сукні. Потім, аби почати, вдягла невеличкий целофановий бюстгальтер і білі сатинові трусики, що легенько віддулися, охопивши її пружні форми.

— Уже все? — запитав Колен.

— Ще ні, — мовив Шик, учотирнадцяте розв’язуючи вузол Коленової краватки, що її ніяк не щастило пов’язати як слід.

— Можна спробувати в рукавичках, — запропонував Колен.

— Навіщо? — здивувався Шик. — Хіба так буде краще.

— Не знаю, — стенув плечима Колен. — Я, власне, нічого не стверджую.

— Добре, що ми загодя почали!

— Так, — згодився Колен. — Та якщо не зав’яжемо, то однаково спізнимось.

— Ет! Зараз зав’яжемо.

Шик проробив низку швидких тісно взаємопов’язаних рухів і щосили потяг за обидва кінці. Краватка тріснула посередині й зосталась у нього в руках.

— Це вже третя, — незворушно зауважив Колен.

— Ох! — застогнав Шик. — Бач як… Я й знав, що так буде… — Шик сів на стілець і замислено чухав підборіддя. — Не знаю, що воно діється, — нарешті признався він.

— Я тим паче, — протяг Колен. — Тут щось не гаразд.

— Атож, — спроквола мовив Шик. — А тепер я спробую не дивлячись.

Шик узяв четверту краватку й недбало обкрутив її навколо Коленової шиї, вдаючи, ніби зацікавився дзижчиком, що крутився біля вікна. Довгий кінець поставив під короткий, закинув його в утворену петлю, повернув праворуч, заправив знизу і, на лихо, саме цієї миті Шикові очі опустилися на об’єкт зусиль і краватка з силою затяглась, придушивши палець. Шик з болю аж верескнув.

— Хай йому біс! — горлав він. — Паскудство!

— Вона тебе скалічила? — спочутливо запитав Колен.

Шик завзято смоктав собі пальця.

— У мене весь ніготь почорніє, — скаржився він.

— Бідолаха! — жалів його Колен.

Шик крізь зуби щось бурмотів й дивився на Коленову шию.

— Стривай-но! — прошепотів він. — Вузол зав’язано! Не ворушись!

Шик обережно позадкував, не спускаючи ока з краватки, і взяв зі столу позаду себе пляшку фіксатора для пастелі. Повільно підніс до вуст рурку пульверизатора і беззгучно підступив до Колена. Колен мугикав, затято роздивляючись стелю.

Цівка пульверизованої маси вдарила в самісінький центр вузла. Краватка на мить підскочила і застигла, скута в’язкою й дедалі твердішою смолою.

Колен вийшов з дому разом із Шиком і друзі пішки пішли по Хлою. Ніколя мав приєднатися до них вже в церкві. Він наглядав за готуванням незвичайної страви, рецепт якої виявив у Гуффе, і сподівався, що вона стане справжнісіньким дивом.

По дорозі друзям трапилась книгарня і Шик як стій зупинився перед нею. Майже посередині вітрини, виблискуючи, наче коштовний самоцвіт, лежав примірник Партрової «Затхлості» в палітурці з фіалкового сап’яну, на якій виднів герб герцогині де Бувоар.

— Ох! — знетямився Шик. — Подивися лишень!

— На що? — спитав Колен, вертаючи назад. — А… Це?

— Так, — кивнув Шик.

Шика пойняло нездоланне жадання, з його рота покотилася слина. Між ногами в нього утворився невеликий струмочок і побіг до краю тротуару, огинаючи найменші нерівності придорожнього пороху.

— Ну? — запитав Колен. — У тебе ж вона є?

— Не в такій оправі! — вигукнув Шик.

— Ет! Годі вже з тебе! — скривився Колен. — Ходімо, в нас обмаль часу.

— Вона коштує принаймні один або й два фальшони, — озвався Шик.

— Атож, — проказав Колен, відходячи.

Шик почав ритися в кишенях.

— Колене! — гукнув він розпачливо. — Позич мені трохи грошей.

Колен знову зупинився й сумно похитав головою:

— Гадаю, тих двадцяти п’яти тисяч фальшонів, що я їх тобі пообіцяв, вистачить ненадовго.

Шик збуряковів, похнюпив носа, але руку простяг. Схопив гроші і кинувся до книгарні. Колен, зажурившись, чекав на нього. Побачивши радісне Шикове обличчя, знову похитав головою, цього разу спочутливо, а на вустах у нього з’явилася ніби посмішка.

— Бідолахо, ти збожеволів! Скільки ти заплатив?

— Яке це має значення! — мовив Шик. — Ходімо тепер швидше.

Друзі наддали ходи. Шик, здавалося, сів верхи на крилатого дракона.

Біля Хлоїних дверей натовп розглядав розкішну білу машину, що її замовив Колен. Разом з машиною приставили і водія, який мав обслуговувати церемонію. Всередині все було вистелене білим хутром, пашіло теплом, чулася музика.

Небо було блакитне, де-не-де пливли дрібні легенькі хмарки. Холод пробирав, але не до кісток. Зима закінчувалась.

Підлога ліфта здибилась під їхніми ногами і, повільно, спазматично скоротившись, винесла їх нагору. Вийшовши з ліфта, друзі подзвонили. Двері перед ними розчахнулися: Хлоя чекала.

Окрім целофанового бюстгальтера, вузьких білих трусиків і панчіх, Хлоїне тіло вкривав лише складений удвоє муслін, з пліч спадала широка прозора намітка, голова була непокрита.

Аліса й Ізіда одяглись так само, проте їхні сукні були водяної барви. Їхні закучерявлені коси виблискували на сонці й закруглювались на плечах запашною важкою масою. Певне, ніхто б не відповів, котра з дівчат найвродливіша. Колен відповідь знав. Він не зважився поцілувати Хлою, щоб не порушити гармонію її вбору, зате надолужив утрачене з Ізідою та Алісою. Ті анітрохи не опиралися, бачачи, який він щасливий.

Уся кімната була заставлена білими квітами, що їх вибрав Колен для Хлої, а на подушці розстеленого ліжка лежала червона трояндова пелюстка. Квіткові аромати і дівочі пахощі змішувалися й поєднувались, отож Шик уявив себе бджілкою у вулику. Аліса приколола до кіс бузкову орхідею, Ізіда — яскраво-червону троянду, а Хлоя — велику білу камелію. В руках вона тримала букет лілей, а біля важкого браслета з синього золота тепер з’явивсь іще браслетик із свіжих і немов полакованих листочків прочитана. Хлоїна обручка нареченої була оздоблена невеличкими квадратовими і довгастими діамантами, що утворювали Коленове ім’я, написане абеткою Морзе. В кутку за квітами видніло тім’я кінооператора, що відчайдушно крутив ручку камери.