Якийсь час позували Колен із Хлоєю, потім їх заступили Шик, Аліса і Ізіда. Після цього всі зібрались у гурт і пішли за Хлоєю, що перша ступила в ліфт. Під великою вагою линви ліфта розтяглися так, що не було жодної потреби натискати на гудзик, натомість з ліфта треба було вискакувати всім зразу, щоб не злетіти вгору разом з кабінкою.

Водій відчинив дверцята. Дівчата і Колен сіли ззаду, Шик умостився попереду. На вулицях на них озиралися геть усі й довго махали руками їм навздогін, гадаючи, ніби це президент, а потім знову рушали кому куди треба, думаючи про все блискуче й золочене.

До церкви було не дуже далеко. Машина зобразила елегантну кардіоїду й зупинилася перед сходами.

На паперті між двома високими різьбленими колонами Свяченик, Пиякон і Псаромник влаштували передвесільну виставу. За ними майже до самої долівки опускалось біле шовкове драпування, а чотирнадцять півчиків витанцьовували балет. Вони були вбрані в білі блузки, в червоні штанці й білі капчики. Замість штанців дівчатка мали коротенькі червоні складчасті спіднички і кожна з них заколола собі в коси червону пір’їну. Свяченик гупав у величезний бубон, Пиякон грав на флейті, а Псаромник відбивав ритм, послуговуючись маракасом. Всі троє хором проспівали рефрен, після чого Псаромник спробував витинати гопки, далі схопив контрабас і виконав смичком нечувану джазову варіацію підхожої до ситуації музики.

Сімдесят три музики на балконі почали вже награвати, що є сили забамкали дзвони.

Почувся тільки один негармонійний акорд, бо диригент, що підійшов дуже близько до краю хорів, шугнув у порожнечу і оркестром почав керувати його заступник. Тієї миті, коли диригент розбився об плити, музики взяли інший акорд, щоб заглушити звук падіння, проте церква здригнулася до самого підмурку.

Колен і Хлоя зачудовано дивилися виставу Свяченика, Пиякона і Псаромника, а два Псаромниченки, ставши біля церковних дверей, чекали слушного моменту, щоб винести алебарду.

Свяченик востаннє прогримотів, жонглюючи паличками, Пиякон видобув із флейти пронизливе нявчання, що вправило в побожний настрій половину святенників, що поставали вздовж сходів, аби побачити молоду, а Псаромник, узявши останній акорд, порвав струни свого контрабаса. Потому чотирнадцять півчиків вервечкою зійшли з ганку й дівчатка поставали правобіч, а хлопчики лівобіч від дверцят машини.

Хлоя вийшла з машини, чарівна і сяйлива у білій весільній сукні. Слідкома за нею йшли Аліса та Ізіда. Надійшов Ніколя і приєднався до гурту. Колен узяв за руку Хлою, Ніколя — Ізіду, Шик — Алісу, і всі три пари піднялися сходами, позаду йшли брати Демаре, Коріолан праворуч, Пегас ліворуч, а півчики, причепурюючись, парами поставали на сходах. Свяченик, Пиякон і Псаромник відклали інструменти і, чекаючи наречених, водили хоровод.

На ганку Колен із друзями здійснили складні маневри і поставали в тому порядку, в якому годилось увійти до церкви. Колен з Алісою, Ніколя під руку з Хлоєю, за ними Шик та Ізіда і нарешті брати Демаре, тільки цього разу Пегас праворуч, а Коріолан ліворуч. Свяченик і його апостільці вже не крутились, повернули голови до процесії і, виспівуючи давній григоріанський хорал, метнулися до дверей. Коли процесія проминала Псаромниченків, ті розбивали об голови людей кришталеві пляшечки зі свяченою водою і стромляли їм у волосся палички, що курилися ладаном: у чоловіків вони спалахували жовтим полум’ям, у жінок — фіалковим.

Біля входу до церкви стояли вагонетки. Колен та Аліса сіли в першу і відразу поїхали. Вони опинились у темному коридорі, що тхнув релігією. Вагонетка котилася по рейках, гуркочучи, наче грім, не менш гучно відлунювала музика. В кінці коридора вагонетка розчахнула двері, ковзнула праворуч і перед пасажирами постав Святий у зеленому сяєві. Він страшено кривлявся і Аліса притислася до Колена. Клапті павутиння чіплялися їм за обличчя, а в пам’яті виринали уривки молитов. Другим видивом була постать Діви, а при третьому видиві — перед скривленим лицем Бога з підбитим оком — Колен уже пригадав усю молитву і зміг переказати її Алісі.

З оглушливим гуркотом вагонетка заїхала під склепіння бічного нефа й зупинилася. Колен вийшов, показав Алісі, де їй сісти, й зачекав Хлою, що відразу й приїхала.

Колен і Хлоя стали обдивлятися неф. Зібралася величезна юрба. Прийшли геть усі, хто знав наречену й нареченого, кожен слухав музику й тішився такою чудовою церемонією.

Пританцьовуючи в осяйних ризах, з’явилися Псаромник і Пиякон, за ними показався Свяченик, що вів Єпископця. Усі попідводилися, а Єпископець сів у великий оксамитовий фотель. Стільці гармонійно човгнули по кам’яних плитах.

Музика враз ущухла. Свяченик став навколішки перед вівтарем, тричі гепнув головою об землю, а Пиякон підступив до Колена і Хлої, щоб показати їм їхнє місце, Псаромник вишикував дітей обабіч вівтаря. У церкві тепер залягла глибока тиша, кожен намагався не дихати.

Великі прожектори звідусіль посилали пучки променів, що, потрапляючи на золочене церковне начиння, навсебіч розкидали блискітки, а широкі жовті та фіалкові смуги, якими розмалювали неф, зробили його схожим на черево велетенської оси, бачене зсередини.

Ген угорі музики почали стиха наспівувати. До церкви запливли перші хмари. Вони пахли коріандром і гірським зіллям. В церкві стало душно, кожен пройнявся зичливістю й лагідністю.

Ставши навколішки перед вівтарем на молитовні ослінчики, застелені білим оксамитом, Колен і Хлоя побралися за руки й чекали, доки їх повінчають. Перед ними стояв Свяченик і гарячково гортав грубезну книжку, бо не міг пригадати ритуальних фраз. Часом він обертався, аби зирконути на Хлою: йому дуже сподобалась її сукня. Нарешті він втомився гортати, випростався, махнув рукою диригентові й музики заграли увертюру.

Свяченик набрав повітря й затягнув піснеспіви, з глибини його підтримали одинадцять заглушених труб, що грали в унісон. Єпископець, не випускаючи патериці, любісінько спав. Він знав, що, як надійде його черга співати, його розбуркають.

Увертюра й піснеспіви були варіаціями класичних блюзових тем. Колен звелів, щоб на заручинах грали дуже давню й відому мелодію в аранжуванні Дюка Еллінгтона — «Хлою».

На стіні перед Коленом на великому чорному хресті висів Ісус. Він немовби тішився, що запросили і його, й до всього приглядався з цікавістю. Колен тримав Хлоїну руку й ледь усміхався Ісусові. Колен уже трохи втомився. Церемонія обійшлася йому недешево — в п’ять тисяч фальшонів — і він радів, що вона вийшла на славу.

Увесь вівтар був заквітчаний. Коленові дуже сподобалася музика, яку грали в цей час. Перед собою він побачив Свяченика й упізнав мелодію. Тоді повільно заплющив очі, нахилився трохи вперед і проказав:

— Так.

Хлоя теж сказала «Так» і Свяченик завзято потис їм руки. Оркестр заграв найчудовнішу мелодію, і Єпископець підвівся для напучування. Псаромник пройшов між двома рядами людей і ціпком щосили вперіщив Шикові по пальцях, бо той замість слухати читав книжку.

Єпископець пішов; Колен і Хлоя, стоячи в різниці, тисли руки всім, хто вітав їх, і вислуховували лайки, що начебто заповідали їм щастя. Дехто давав їм поради щодо шлюбної ночі, вуличний торгівець пропонував фотографії, що мали напутити їх. Молодята вже дуже натомилися. Невмовчно награвала музика, в церкві всі танцювали, гостям подавали свячене морозиво й обожнювальні напої, а ще бутерброди з шинкою, які дуже тхнули жінкою. Свяченик переодягся у свою повсякденну рясу з великою діркою на гузні, проте сподівався, що купить собі новісіньку зі своєї частки прибутку, одержаного з п’яти тисяч фальшонів. Окрім того, він, як і завжди, обшахрує оркестр і не видасть платні диригентові, бо той згинув раніше, ніж став диригувати. Пиякон і Псаромник роздягали півчиків, щоб скласти їхній одяг, причому Псаромник надто вже опікувався дівчатами. Два Псаромниченки, що їх наймали поденно, вже пішли. Надворі стояла машина й чекала на квачомазів. Ті вже приготувалися здирати жовту й фіалкову фарби і складати їх у невеличкі огидні слоїки.