Великодня неділя, 31 березня
Я не дуже люблю Великдень. Рукодільний гурток розмальовує яйця, аби з’їсти їх на так званому «святковому сніданку». Сніданок розпочинається об одинадцятій ранку, і більшість пожильців не порушуватимусь строгого розкладу прийому їжі. Якщо вони будуть змушені спожити обидва сніданки й ланч водночас, себто о тій годині, коли у нас зазвичай ланч, — це сплутає їм увесь тиждень. Тож вони снідатимуть у звичний час, відтак об одинадцятій — чашка кави та два пофарбованих варених круто яйця, а через годину повернуться на обід.
Три «В» стосуються не лише дітей, а й старих теж: Відпочинок, Відновлення та Встановлений режим. Відновлення — за бажанням, але Відпочинок і Встановлений Режим — наріжний камінь цього суспільства.
Завтра відбудеться традиційний Великодній турнір з белоту[33]. З приголомшливими призами! Я беру участь лише з тієї причини, що більше ніхто не захоче стати напарником Еферта. Я не бойкотуватиму проти його успіху.
Деякі пари грають так, немовби це питання життя та смерті. Еферт полюбляє штурхати лежачого й сипати сіль на рану, коментуючи кожну карту, яку перевертає, аж доки хтось не витримає й не скаже йому заткнутися. А я сиджу поруч і прикидаюся глухим та німим.
Мені доволі цікаво, чи наша Великодня вечеря буде смачною. Якщо чесно, святкові страви, зазвичай, доволі смакують. На жаль, у нас об’явився новий кухар: усе, що тепер подають на стіл, і пересмажене, і переварене — раніше це траплялося не настільки часто.
Понеділок, 1 квітня
Решта гравців брали завидки. Учора ми з Ефертом виграли в белоті другий приз — набір із сільнички та перечниці. Еферт запропонував, щоби ми користувалися ними почергово, а відтак раз на тиждень, за кавою, показово обмінювалися ними, на очах усіх завидющих белотських фанатиків. Для мене це вже трохи перебір.
Навала Великодніх сюрпризів: трьом «Cantas», припаркованим біля входу, порізали шини. Чудова тема для розмов, а насправді — нечуваний акт вандалізму.
— Це замах на мобільність поважних голландців! — лементувала пані Квінт, знана любителька розігрувати дурнуваті мелодрами.
Приїхала поліція. Це вже друге їх викликали впродовж кількох тижнів. Ще одна пара суперкопів: вони просто стояли й витріщалися.
— Ага, порізані, зрозуміло.
Потім вони роззирнулися вулицею, наче сподівалися помітити когось, хто якраз втікав від поліції із ножем у руках.
Ні, поліціянти відмовилися складати протокол. Потерпілі за бажанням можуть поскаржитися онлайн. Ах, як прикро, що в потерпілих немає комп’ютера! Зрештою, Грітьє запропонувала їм скористатися своїм. Після такої вражаючої демонстрації своєї компетенції копи відступили. Уже йдучи, вони вручили кожному якусь пам’ятну листівку. Тож хай там як, а чогось вони таки досягли.
Зародився страх, що за початком діло стане на конвеєр. Власники «Canta» вимагали, аби їм дозволили паркувати свої транспортні засоби біля власних ліжок. Було й чимало спекуляцій на тему авторства сього терористичного акту. Врешті-решт усі зійшлися на тому, що тут, найімовірніше, без мусульман не обійшлося. Можливо, у нашому випадку розмах і значно скромніший, аніж, скажімо, із Вежами-близнюками, але попри це він аж ніяк не заслуговує зневаги поліціянтів.
— Ось вам ідеальна причина для відправки дронів, — заявив пан Беккер.
Вівторок, 2 квітня
Учора за обідом пан Дікхаут прочитав уголос листа від керівництва, де зазначалося, що віднині мешканці зобов’язані платити один євро за кожну випиту чашку кави та 20 центів за кожне з’їдене печиво. Це викликало шквал — та навіть не шквал, а справжній ураган! — обурення. Яке гучне порушення прав! Нема більше поваги до старих людей. Почалися розмови про війну та давні добрі часи, в яких нам було обіцяно безтурботну старість. «У такому разі я просто приноситиму свої каву та печиво!» — загорлав Гомберт, на що Дікхаут вказав на ще одне застереження в листі: крім того, більше не дозволяється приносити свої їжу та напої у кімнати загального користування. Коли Гомберт розізлився настільки, що я аж злякався, щоби він, бува, так не вибухнув, чи принаймні не вхопив серцевий напад, Дікхаут вирішив, що з нього вже досить. «Перше квітня — брехня всесвітня», — холодно мовив він, пропонуючи всім печиво з пакета, який приніс із собою.
Дотеп Дікхаута оцінили не всі, якщо зважати на цілу купку стиснутих вуст. Дехто влаштував цілу виставу, а відтак на знак протесту відмовився від печива. У головах інших крутилися думки, що якщо вже пішла така забава, то вони можуть взяти собі ще по одному печивку.
Гомберт почервонів.
За десятибальною шкалою я би оцінив жарт на тверде «вісім», а за виконання — «дев’ять». Можливо, нам варто запросити Дікхаута звернутися з проханням про членство у клубі «Старих, але ще не мертвих».
Великодній понеділок — великий день для відвідувачів. Сонячно, 6 градусів за Цельсієм, східний вітер на 4 бали — якраз досить стерпно, аби вивести батька чи матір на коротку прогулянку, а може, і на коротеньку. Коли весь народ повертався до Відпочинкової кімнати, забракло сидячих місць. Я поступився своїм стільцем і поволікся нагору. І взяв мене жаль через свою винятковість й окремішність. Піднявшись у свою кімнату, я вирішив відкоркувати найкращу пляшку з-поміж усіх, що мав, і через три години спустився на вечерю лише трохи захмелений. Випив ще кілька келихів вина і заледве дочекався десерту. Сподіваюся, що я не осоромився перед іншими.
Середа, 3 квітня
Його не треба вигулювати, від нього не тхне і він ніколи не помре. Його звати Паро.
Нині рівень народжуваності в Японії сягає 1,3. А це означає, що старих людей більше і, відповідно, менше дітей, які би їх провідували. Саме тому японці почали продавати Паро — тюленеподібного робота, спеціально розробленого для того, щоб старі добрали собі приятелів. Моя порада голландським імпортерам — зробіть того тюленеподібного робота рухливим маленьким пухнастим песиком, який полюбляє печивко.
Рівень народжуваності в Італії також 1,3. Де ті старі добрі часи, коли католики розмножувалися, наче кролики?
Власне кажучи, зменшення кількості немовлят вже за сорок років призведе до непомірної кількості пенсіонерів. На щастя, я цього вже не побачу. Старі вже й так мають невисоку соціальну вагу, а якщо нас іще побільшає, тут і до ворожки можна не ходити, що всі ті, кому за сімдесят, отримають чудовий корисний бонус, якщо добровільно погодяться на евтаназію.
Світові краще не стане з двома мільйонами мобільних скутерів, які створять на вулицях цілковитий безлад.
Моя порада для інвестування тим, кому двадцять і більше: купуйте акції виробників підгузків.
Минулого вечора в кімнаті Греме ми влаштували засідання клубу «Старих, але ще не мертвих». З шаблí й аперитивами із забігайлівки, позаяк в кімнатах смажити у фритюрі заборонено. Немає нічого кращого за духмяні біттербаллен з келихом холодного вина. Гарний був вечір.
Ми вирішили, що якщо з якоїсь причини екскурсію доведеться відкласти, — це не вплине на дату наступної поїздки, однак дати можна і змінювати.
Ми отримали численні прохання від людей, які хотіли би приєднатися до нашого клубу, проте, ретельно все обміркувавши, вирішили поки що дотримуватися максимальної кількості в шестеро осіб. Зручна кількість, яку легко організувати і з якою не менш легко контактувати. Були один чи два достойних кандидати, їх ми внесли в перелік тих, котрі очікують. А решту, десь із восьмеро старих зануд, ми просто мовчки послали до дідькової матері.
Четвер, 4 квітня
В Амстердамі є інтернати й для заможних пенсіонерів, де натомість бінґо — бридж, натомість Гайдна[34] — Гампердінк[35] і філе-міньон замість біттербаллен. І… необмежена кількість одноразових засобів гігієни. Довгострокове страхування покриває витрати на медичний догляд, а пожильці платять 4000 євро на місяць за їжу та проживання. Якби я жив там, то вже за три місяці змушений був би спати в якійсь картонній коробці.