Директорка «Де Ґовен» хотіла поглянути, чи будуть її колеги та мешканці щасливішими у світі без правил. Експеримент «Догляд без інструкцій» проводили вчені Ґронінґенського університету. Я шукав онлайн, проте не зміг знайти жодної згадки про результати експерименту.

На такі думки мене наштовхнуло нове, щойно запроваджене тут правило: у кімнатах можна використовувати лише енергозберігальні електричні лампочки. Причина: навколишнє середовище і все таке.

Я ходив до будинку нашого юриста Віктора, аби поглянути на проект запиту на дозвіл побачити правила й інструкції нашого закладу. Усе звучало дуже по-юридичному, настільки по-юридичному, що я ані бельмеса не второпав. Це вселяло впевненість. Прикро, що зі мною не було Еф’є, бо в неї око гостріше. Їй стало зле.

Хоча була ще тільки друга дня, Віктор налив мені величезний келих дорогого коньяку й дав сигару, яку я хоч і обережно запалив, а все ж таки закашлявся, а відтак задихався. Наш юрист дечим схожий на карикатурного невибагливого вельможу, і цю роль він грає із задоволенням. Удавання та реальність злилися в єдине ціле, проте в його випадку вони не надто суперечать одна одній.

Середа, 5 червня

Пані Фісер сьогодні спозаранку вирушила мікроавтобусом до ІКЕА, що на іншому кінці міста, тримаючи в сумці дві підозрілі кавові чашки, щоби повернути свої гроші, хоча то й не були великі чашки ЛІДА, які відкликали з продажу, бо в них могли відпадати денця^[54], а інша модель з ІКЕА. За словами пані Фісер: «Хто ляпнув, що ці витримають окріп?» Минуло майже три години, а пані Фісер ще й досі не повернулася.

Тутешні люди не люблять ризикувати. Якщо де-небудь у світі відкликають якийсь продукт харчування, кожну кухню обшукують на предмет наявності потенційних злочинних бляшанок чи пакетів. З іншого боку, ці ж люди не надто прискіпуються до термінів придатності. Викидати їжу — страшенний сором, навіть якщо вона взялася пліснявою. «Просто зішкребіть її чи стешіть, і жодних проблем — гамайте на здоров’я!» Це якнайкраще пояснює частоту харчових отруєнь серед людей похилого віку. Натомість на кухні щодня мають перевіряти масло, аби впевнитися, що воно зберігається за температури від 5 до 7 градусів.

Нещодавно було встановлено новий рекорд: під час прибирання в кімнаті померлого мешканця у холодильнику знайшли щось, чий термін придатності збіг сімнадцять років тому. Натомість чистота в кімнаті було бездоганною. Принаймні такі ходять чутки, бо, звісно ж, таке не афішують.

Завтра ми знову вирушимо на прогулянку. Прогноз погоди провіщаає ідеальні умови для стариганів: не надто тепло і не надто холодно, дуже слабкий вітер і низька вологість.

Четвер, 6 червня

Якщо вам трапиться побачити будь-якого амстердамського муніципального вартового — здається, тепер їх називають членами нагляду за сусідами, — то можете бути впевнені, що на горизонті чисто, бо вони схильні будь-якою ціною уникати небезпеки. Тож за такої гарної погоди ви знайдете їх на лавці біля наших дверей, де вони вигрітватимуться на сонці. Гадаю, що за ту мізерну платню, що вони отримують, їх не можна звинувачувати за остерігання щодо неспокійних кварталів, де заправляють вуличні банди. Я жодного разу не бачив, щоби вони зупиняли мотоцикл, який, ревучи, наче винищувач, прямує велосипедною доріжкою на швидкості 70 км/год. Муніципальна варта випромінює жалюгідну безпорадність. Окрім того, чомусь їхня форма трохи затісна.

Могло бути й гірше: колись я читав, що в Гаазі звичайний вимірювальник чи покоївка отримують один штраф за паркування на день. Мені от цікаво, що шукають у кандидатах ті, хто проводить співбесіду?

От тобі й маєш: учора в нас були перші скарги на теплу погоду! Цитую товстуна Беккера: «У Нідерландах завжди так душно!» Лише два дні тому він ще скаржився на холод. Інколи мені хочеться його вбити.

Я одягнув свій найкращий і єдиний легкий костюм. А ще відкопав старомодного солом’яного капелюха. Хочеться трішки скидатися на Моріса Шевальє^[55]. Після обіду вирушаємо на екскурсію, яку організовував Греме. Він уже кілька днів торочить, що доки погода гарна, все пройде як по маслу.

П’ятниця, 7 червня

Рівно о 13:00 біля входу зупинилися три велорикші. Ними керували троє кремезних молодиків, тож нам не потрібно було перейматися їздою. Один із тих молодиків приятелював із сином Греме, котрий вже організовував для нас перевезення. Нам допомогли залізти всередину і в супроводі безліку цікавих очей ми рушили. В екіпажі я сидів разом з Ефертом, який відразу ж завів «Велосипед збудований для двох»^[56]. Не минаючи жодного куплета і приспіву. Він скидався на старого ворона.

Ми проїхалися Ватерландом: Зюндердорп, Рейнсдорп, Ойтдам та Зюндерваунд. Здавалося, що перед цими мальовничими давніми селищами час безсилий, проте висновуючи з вигадливих сучасних вантажних велосипедів на під’їздних доріжках, їх утримувала заможна амстердамська золота молодь.

Еферт частував мене історіями з минулого, час від часу ми чули переливи сміху велорикш, зрідка Еф’є вимагала зупинитися, аби поспостерігати за птахами. Із зображення на коробці з сірниками я впізнав грицика великого^[57], проте на цьому мої пташині знання вичерпалися.

У Зюйдерваунді ми заїхали у винний магазин. Продавець овочів зник і його місце зайняв сомельє. Для нас була запланована дегустація вина із закусками. Ласі шматочки, які за словами Еферта, були надто легкими для справді важких напоїв. Під час дегустації ви повинні не ковтати напій, а спльовувати, та все одно нашій поступливості є межа. Ми плюємося, коли хворі, а не тоді, коли куштуємо спиртне. Ми дозволили хлопцям з велорикш приєднатися до нас — за умови, що вони пообіцяють дорогою назад не з’їхати у кювет.

Після імпровізованого збору пожертв на виручені гроші ми купили два десятки пляшок. Усі прекрасно відпочили, і я навіть гадки не мав, як можна було краще вкласти ті кошти.

Під час повернення додому співи були такі, що аж гай шумів, проте через якийсь час усе товариство зморив сон.

Нас вивантажили перед входом, кожний водій отримав пляшку вина замість чайових і ми радісно помахали їм на прощання.

Наступного дня після поїздки ми дещо стримано подякували організатору. Дорого? Скажімо так: несплачена вартість — рівень якості.

Субота, 8 червня

Існує тест для самостійного визначення наявності хвороби Альцгеймера. Назва трохи оманлива, адже його складено так, аби виявити Альцгеймера в когось іншого. Однак я пройшов його сам і отримав втішний результат: Альцгеймера в мене нема.

Я згадую це тому, що під час нашої поїздки пильно спостерігав за Грітьє. Схоже, значною мірою вона таки розважалася, але зрідка на її обличчі з’являвся приголомшений вираз, а інколи й здивований. Ми знайомі не так давно і не настільки добре, щоби я міг протестувати її, але симптоми в неї наявні. Та й те, що вона сама мені розповіла, також не заспокоює.

Усвідомлювати, що ти повільно, але невідворотно втрачаєш зв’язок з реальністю… На відміну від жаби в горщику з окропом, яка не розуміє, що повільно вариться, ти впродовж тривалого часу з болем помічаєш погіршення. Ловиш себе на тому, що все більше й більше провалюєшся в чорну діру і що все менше і менше часу йде на те, щоби вибратися з неї — та й навіщо, якщо знову в неї впадеш. І попри те часу достатньо, щоби усвідомити, чим усе це закінчиться: закінчиться, як уже не раз закінчували оті збиті з пантелику, налякані чи розлючені страдники (поодиноких «щасливців» до уваги не беремо), стривожено намагаючись повернути собі те, чого більше не існує. А потім ти, прикутий до ліжка, апатично пускатимеш слину в інвалідному візку. А можливо, тебе, щойно лікарі більше нічим не зможуть зарадити, просто прив’яжуть. Про якесь почуття власної гідності більше не йтиметься.