Бідолашна Грітьє. Що я можу сказати, аби втішити її?

Неділя, 9 червня

Пані Сурман вирішила посушити у мікрохвильовці свої мокрі черевики. Вона встановила таймер на двадцять хвилин, а потім пішла дивитися телевізор. Гума на черевиках розплавилися — увімкнулася пожежна тривога.

Не варто дивуватися, якщо керівництво скористається цим випадком, щоби заборонити користування мікрохвильовками.

Те ж таки керівництво розіслало листа з оголошенням, що в коридорах «задля нашої ж безпеки» встановлять камери. Це вже й справді остання крапля. Хтось пробурмотів собі під ніс слово «гестапо». «Вона що, остаточно з’їхала з глузду, та жінка, Стельваген? Камери? Аби з’ясувати, хто кинув тістечко в акваріум, або чий ролятор не дає проїхати медсестрі з візком із пігулками?». Греме був розлючений, що зовсім не характерно для нього. Він пообіцяв, що особисто викине ті камери. Еферт відразу ж взявся допомогти.

Гадаю, цього разу пані Стельваген перейшла межу.

Більшість мешканців не хотіли, щоби тут були камери спостереження. Хоча вони й справді любили інші види камер. Щойно у притулку з’являлася місцева телестанція, щоби зняти чийсь сотий день народження, вони стрибали вище голови, аби тільки втрапити в кадр. Мешканці, які роками не робили нічого, окрім безнастанного бурмотіння, могли ні з того ні з сього співати на повні груди. Пані, які завжди сиділи внизу у незмінних заяложених сірих сукнях, зненацька перевдягалися у розкішні квітчасті плаття, а голови прикрашували вечірніми капелюшками.

На щастя, ті сорок п’ять хвилин, відзнятих оператором останнього разу, скоротили до рівно п’ятдесяти секунд трансляції. Усі були жахливо розчаровані, а дехто навіть всерйоз образився.

Понеділок, 10 червня

Учора був один із тих днів, коли ви чотири рази засинаєте за газетою, чи перед телевізором, а тоді півночі крутитеся дзиґою в ліжку. Спочатку я попив теплого молока з медом, а потім ковтнув дві пігулки снодійного.

На думку фахівців зі згубних звичок, я один із 930 000 голландців, яким стукнуло п’ятдесят п’ять і котрі, щоби заснути, вдаються до пігулок. Складається враження, що притулки кишать наркоманами. Вони залежні від снодійного, у складі якого є бензодіазепіни. Що? Так, бензодіазепіни. Ця речовина допомагає також вгамувати роздратування та хвилювання. Проте вона має небезпечний побічний ефект: ви можете зламати стегно. У самих лише Нідерландах, за підрахунками експертів, ці пігулки спричиняють понад тисячу переломів стегна — усі старигани, які прокидаються посеред ночі, надто непевно тримаються на ногах і, шкандибаючи до вбиральні, падають. Хрусь.

Вівторок, 11 червня

Учора господарем на зібранні нашого клубу став Еферт. Досить невтішне видовище. Він спалив закуски: біттербаллен засмажив до чорноти, та ще й зіпсував курячі нагетси. У нього надто потужна витяжка, тож ніхто не помітив запаху горілого. Старі носи. А в ліверних сосисок минув термін придатності, тож нам довелося вдовольнятися сиром і, звісно ж, алкоголем.

Галас про те, щоби залучити до нашого клубу Ріа й Антуана — кулінарних вундеркіндів нашого притулку, став уже надто гучним, аби його ігнорувати. Щоби не тягнути кота за хвіст, ми відразу ж провели відкрите голосування щодо прийняття їх у члени клубу «Старих, але ще не мертвих» на іспитовий термін. Згодом відправили до них делегацію в особах Грітьє й Едварда, яку уповноважили запросити їх негайно приєднатися до нас. Ріа й Антуан прийшли зворушені і з сердечними подяками кожному з нас. В Антуана в очах блиснули сльози.

«Хіба ж не прекрасно, що всі ми ще можемо брати в цьому участь», — сардонічно мовила Еф’є. Антуан кивнув. Ріа трохи ніяково засміялася. Потім вони повернулися до своєї кімнати, шукаючи французькі сири, шинку серрано та копченого лосося, щоби відсвяткувати оцю здобутку важкою працею посвяту.

«Ха… це єдина причина, чому ми прагли, аби ви приєдналися до нас!»

Ми ніколи не виносили на порядок денний багато питань, аби мати привід зустрітися ще раз. Цього разу єдиним питанням була оцінка першої серії екскурсій. Кожна поїздка була гідна найвищої похвали. Для нас це справжнє досягнення.

Ми склали новий перелік екскурсій і накинули приблизні дати:

Кінець червня — Ріа й Антуан (як членів клубу на іспитовому терміні поки що рахуватимемо їх як двох в одному).

Середина липня — Греме.

Кінець липня — Еф’є.

Середина серпня — Грітьє.

Кінець серпня — цілковито ваш.

Середина вересня — Еферт.

Кінець вересня — Едвард.

Звучить чудово: нам є на що з нетерпінням чекати аж до самого кінця літа.

Середа, 12 червня

На чашку кави заходила Грітьє. Не без причини. Проконсультувавшись з Інтернетом і своїм лікарем, вона назбирала доволі інформації, аби знати, що вона вже на шляху до недоумкуватості.

«Це не змушує мене стрибати від щастя, але тут ніхто не зарадить. Я просто намагатимуся протриматися якомога довше».

Вона попросила мене допомогти їй у цьому, а також збиралася звернутися до інших, включно із усім клубом. За умови, що ми будемо цілковито відвертими з нею, і говоритимемо все, як воно є насправді. Ніяких безглуздих жалощів. Я мусив всерйоз присягнутися, щойно вона стане тягарем чи неконтрольованою, то передам її в гарні руки у палату догляду. Під час отої розмови вона не могла притлумити іронічної посмішки. Грітьє знала, що їй нікуди більше йти і змирилася з цим. Але перед тим, як здатися, вона сповнена рішучості витратити кожну краплю життєвої снаги на те, щоби насолоджуватися життям «як притомна людина при доброму розумі».

Мені клубок застряг у горлі і я пообіцяв зробити все, що в моїх силах, аби підтримати її. Вона зауважила, що «все, що в моїх силах», то трохи перебір, але «добре, саме тому я й звернулася до тебе».

Ми обговорювали, якою має стати та підтримка, але це було нелегко. В результаті ми домовилися зібратися знову через день чи два.

Четвер, 13 червня

Іноді я відчуваю ледь вловиму неприязнь до мене моїх співпожильців. Знаю, що вони часто пліткують про наш маленький клуб. «Пихаті ділки», ось ми хто для них. «Невдячні», бо вернемо носа від чималої кількості розваг, що нам пропонують тут.

«Самозакохані… Хіба ж ні?» — це ще одне звинувачення.

Для декого розчарування від власної покинутості перетворюється на заздрість і злобу. Заздрість і злоба мали достатньо часу, аби вкоренитися тут.

Ніколи не недооцінюй недоброзичливців, інтриганів і наклепників. Вони безжально переслідують своїх спокійних, байдужих чи наївних співпожильців. Приниження зазвичай незначні, але якщо вони тривають довго, то наслідком може стати презирство, висміювання та ненависть. Якщо впродовж безліку днів основним твоїм заняттям є безділля, то кротовина може перетворитися на гору. Людський час має бути чимось заповнений, а увага на чомусь зосереджена. Негативні риси характеру так чи інак проявляються. Попри всі ваші очікування, під тягарем старості вузьколобість зростає, а терпимість маліє. Старі та мудрі — це радше виняток, аніж правило.

Інколи я відчуваю тут напругу. Коли я наближаюся, люди починають покашлювати в кулак. Розмови змовкають. Починаються переглядання.

Сьогодні вранці за кавою я обмовився про це Едварду та Греме. За нашим столиком було незвично порожньо. Слід зізнатися, що іноді ми їм також платимо тією ж монетою. Це не дуже добре, проте ми мусимо якось вирішити цю проблему, бо нічого іншого нам не лишається.

П’ятниця, 14 червня

Найвідомішому старперу у світі, Нельсону Мандела, нездужається. Одного дня він повідомляє, що йому краще, наступного — що гірше. Тутешні люди й справді непокояться про нього. Він, мабуть, найменш дискусійний герой минулих двадцяти років. Проте навіть герої мусять помирати. Газети загалом мають час, аби відшліфувати некролог. Світові лідери сподіваються, що похорон випаде на зручний для них день.