Я виходила на прогулянку щодня, уздовж залізничних колій, туди й сюди, от як зараз ми робимо. І дуже скоро я подолала цю проблему й повернулась до норми.

— Але я гадала, мені ще зарано для цього, — заперечила Евелін. — Мені щойно виповнилося сорок вісім.

— О ні, люба, чимало жінок проходять через це раніше. Ось у Джорджії була жінка, якій виповнилося лише тридцять шість. Тож одного дня вона сіла в машину і виїхала на ґанок будівлі окружного суду, опустила віконне скло і з криком: «Ось, що хотіли, те й майте» — жбурнула в поліцейського голову своєї матері, яку щойно відтяла на кухні. Та й поїхала собі вниз. Ось що може накоїти рання менопауза, якщо не бути обережною.

— Ви справді вважаєте, що проблема в цьому? І через те я останнім часом така дратівлива?

— Звісно. О, це гірше, ніж каруселі… угору-вниз, униз-угору… А щодо вашої ваги — ви ж не хочете бути худою. Ось погляньте лише на всіх цих старих навколо, більшість із них — сама шкіра та кістки. Чи просто підіть до баптистської лікарні й відвідайте палату ракових хворих — ті люди мріють погладшати на кілька кілограмів. Бідолашні, яких зусиль вони докладають, аби не втрачати вагу. Тож припиніть перейматися цим і дякуйте, що здорові! Що вам справді треба, це читати Боже Слово, і обов’язково щоранку Псалом дев’яностий. Це допоможе вам, як допомогло мені.

Евелін спитала місіс Тредґуд, чи буває в неї депресія.

Місіс Тредґуд відповіла відверто:

— Ні, люба, останнім часом ні. У мене просто нема не те часу, я надто зайнята тим, що дякую Господу за Його благословення. Їх так багато було в моєму житті, що й не перелічити. Гаразд, не зрозумійте мене неправильно, у кожного свій біль, і в декого — більше, ніж в інших.

— Але ви здаєтеся такою щасливою, ніби зроду-віку не знали турбот.

Місіс Тредґуд лише засміялася на те.

— Люба, я своїх мертвих уже поховала. І кожного оплакувала не менше за попередніх. Бували часи, коли я просто не розуміла, навіщо великий Господь відміряв мені стільки горя — здавалося навіть, що я не витримаю більше жодного дня. Але Він завжди дає нам рівно стільки, скільки ми можемо витримати, не більше… І скажу вам: не можна постійно перебувати в журбі, це підриває здоров’я швидше, ніж будь-що.

Евелін сказала:

— Ви маєте рацію. Знаю, що маєте. Ед каже, мені не завадить сходити до психіатра, чи щось таке.

— Люба, не треба вам нікуди ходити. Щоразу, як вам захочеться з кимось поговорити, просто приходьте до мене. Я буду рада поспілкуватися з вами. Щаслива буду мати співрозмовницю.

— Дякую вам, місіс Тредґуд, я так і робитиму.

Вона глянула на свій годинник.

— Що ж, я краще піду, бо ще Ед на мене сердитиметься.

Вона відчинила сумочку і висякалася в серветку, в якій раніше тримала горішки в шоколаді.

— А знаєте, я почуваюся краще. Мені справді полегшало!

— Що ж, я рада й молитимусь за ваше здоров’я, люба. Вам треба сходити до церкви й попросити Господа полегшити ваш тягар і бути з вами в цей нелегкий період, як Він не раз бував зі мною.

Евелін відповіла:

— Дякую вам… Що ж, я зайду до вас наступного тижня, — і пішла через зал.

Місіс Тредґуд гукнула їй услід:

— А тим часом приймайте заспокійливі пігулки номер десять!

— Номер десять!

— Так! Номер десять!

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

8 червня 1935 р.

Тріумф Клубу драматичного мистецтва

Увечері у п’ятницю Клуб драматичного мистецтва міста Вісл-Стоп презентував свою щорічну п’єсу, і я хочу сказати: гарна робота, дівчатка. П’єса називається «Гамлет» англійського драматурга Вільяма Шекспіра, вже відомого у Вісл-Стоп — адже торішню п’єсу теж він написав.

Роль Гамлета зіграв Ерл Едкок-молодший, а його кохану — племінниця доктора Гедлі, Мері Бесс, яка приїхала до нас із міста. На випадок, якщо ви не бачили вистави, повідомляю: у кінці вона вбиває себе. На жаль, я ледве чула її; втім, гадаю, переїзд не найкращим чином позначився на цій дитині.

Ролі матері й батька Гамлета виконали преподобний Скроґґінз і Веста Едкок, яка є президентом Клубу драматичного мистецтва і, як ми знаємо, дійсно доводиться матір’ю Ерлу-молодшому.

Музику для вистави забезпечила наша рідна Ессі Рю Лаймвей, зробивши сцену битви на мечах ще більш захопливою.

До речі, Веста каже, що наступного року на нас чекає вистава у живих картинах, сценарій до якої напише вона сама. Назва вистави — «Історія міста Вісл-Стоп», тож якщо в когось є цікаві історії, надсилайте їй.

Дот Вімз

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

26 січня 1986 р.

Евелін затрималась рівно настільки, щоб чемно привітатися зі свекрухою, й одразу ж попрямувала до гостьової зали, де на неї чекала її подруга.

— Ну, як ви почуваєтеся сьогодні, люба?

— Чудово, місіс Тредґуд. А як ви?

— Ну, я добре. Ви приймали ті заспокійливі пігулки, як я вам казала?

— Звісно ж, приймала.

— Вони допомогли?

— Знаєте, місіс Тредґуд, гадаю, що так.

— Що ж, я рада це чути.

Евелін почала порпатися в сумочці.

— Гаразд, що у вас сьогодні?

— Три коробки родзинок у шоколаді для нас із вами, якщо тільки я їх знайду.

— Родзинки в шоколаді? О, це має бути смачно.

Вона дивилась, як Евелін продовжує пошуки.

— Люба, ви не боїтеся, що у вашій сумочці мурахи заведуться? Носите в ній купу солодощів, усілякі цукерки!

— Ну, насправді я ніколи про це не думала, — відповіла Евелін і знайшла нарешті те, що шукала, а на додачу — коробку м’ятних цукерок «Джуніор Мінтс».

— Дякую, люба, я просто обожнюю солодощі. Колись я любила «Тутсі Роллз»,[10] але, знаєте, від цих речей у вас можуть зуби випасти, і від «Біт-О-Хані»[11] теж!

Увійшла чорна доглядальниця на ім’я Джинін — вона шукала містера Даневея, аби дати йому його заспокійливе, але в кімнаті, як завжди, сиділи лише дві жінки.

Коли вона пішла, місіс Тредґуд поділилася спостереженням, як багато різноманітних відтінків шкіри зустрічається в негрів.

— Хіба це не показово? Ось узяти, наприклад, Онзелл, дружину Великого Джорджа… У цієї жінки шкіра була горіхового кольору, а ще руде волосся й веснянки. Вона казала, що її одруження з Джорджем ледь не розбило серце її матері — такий він був чорний. Але вона нічого не могла вдіяти, казала, що кохає великого чорного чоловіка, а Джордж точно був найбільший і найчорніший з усіх, кого бачив світ. Потім Онзелл народила хлопчиків-близнят, і Джаспер був схожий на неї, а Артис був такий чорний, що мав сині ясна. Онзелл повірити не могла, що щось настільки чорне з’явилося на світ із неї.

— Сині ясна?

— Авжеж, люба, і чорнішого годі було знайти! А наступним народився Віллі Бой, так само світлий, як і вона, з зеленими очима. Звісно, його справжнє ім’я було Дивний Порадник — ім’я, взяте з Біблії,[12] але ми називали його Віллі Бой.

— Дивний Порадник? Я такого не пам’ятаю. Ви впевнені, що то з Біблії?

— Аякже… звідти. Онзелл і точну цитату нам показала: «І кликнуть ім’я йому: Дивний Порадник». Вона дуже релігійна особа була. Завжди казала, що, коли їй важко на душі, варто тільки згадати любого Ісуса — і душа стає легкою, як її печиво з маслянки. А тоді народилася Вередлива Пташка, така ж чорна, як і її батько, з тим самим кумедним патлатим волоссям. Але в неї вже не було синіх ясен…

— Тільки не кажіть мені, що це ім’я теж із Біблії!

Місіс Тредґуд засміялася.