— Джим Лав! — крикнув Харрі, але Джим Лав не реагував.

Або він спить, або не чує через голосну музику в навушниках, подумав Харрі й оглянув кімнату, щоб переконатися, що Джим сам. І тут він побачив муху, що вилетіла із правої ніздрі Джима, й зрозумів, що клієнт не дихає. Харрі наблизився до ліжка й поклав руку йому на лоб. І відчув могильний холод.

Харрі сидів на незручному стільці в номері, чекав. І муркотів собі під ніс сам не знаючи що.

Прибув лікар. Він констатував, що Лав мертвий уже більше дванадцяти годин, про що Харрі міг би повідомити йому й сам. І коли він запитав у лікаря, як довго чекати результатів розтину, той знизав плечима, і Харрі здогадався, що відповідь буде та сама: більше дванадцяти годин.

Увечері всі, крім Рангсана, зібралися в кабінеті Ліз. Прекрасний настрій начальниці вже випарувався.

— Ну, викладайте, — грізно почала вона.

— Група, що працювала на місці злочину, знайшла безліч доказів, — сказав Нхо. — Затримали трьох і виявили масу відбитків, волосся і волокон. Вони вважають, що в «Юпа-хаус», напевно, з півроку не прибиралося.

Сунтгорн і Харрі засміялися, але Ліз тільки похмуро глянула на них.

— Виходить, ніяких слідів, які можна було б зв’язати з убивством?

— Ми ще не знаємо, чи було це вбивством, — заперечив Харрі.

— Та невже! — завищала Ліз. — Підозрюваний у співучасті в убивстві випадково помирає від передозу за кілька годин до того, як ми знаходимо його, — атож!

— Кому судилося бути повішеним, той не потоне, — сказав Харрі.

— Що-що?

— Я сказав, що ти маєш рацію.

Нхо зазначив, що серед курців опіуму смертельний передоз — рідкість. Як правило, вони просто непритомніють. Тут відчинилися двері, і ввійшов Рангсан.

— Є новини, — сказав він і сів, розгорнувши газету. — Вони встановили причину смерті.

— Я гадав, результати розтину стануть відомі не раніше ніж завтра, — здивувався Нхо.

— І без них ясно. Хлопець із технічного відділу знайшов на опіумі тонкий шар синільної кислоти. Чоловік помер, мабуть, від глибокого затягування.

Навколо стола запала тиша.

— Поговоріть із Майсаном! — жваво запропонувала Ліз. — Ми маємо визначити, де Лав узяв цей опіум.

— Я б не радів так швидко, — попередив Рангсан. — Май-сан говорив із постійним наркодилером Лава, і той сказав, що давно його не бачив.

— Чудово, — заявив Харрі. — Тепер, у всякому разі, ясно, що хтось дуже хотів підставити Брекке й зробити його вбивцею.

— Нам це нічого не дає, — заперечила Ліз.

— Не варто бути такою категоричною, — відповів Харрі. — Можливо, Брекке зовсім не випадково був обраний жертвою. А що, коли вбивця мав мотив і свідомо хотів звалити всю провину на нього й у такий спосіб поквитатися з ним?

— Як це?

— Якщо ми відпустимо Брекке, то можемо спричинити подальший розвиток подій. І тоді зуміємо виманити вбивцю з тіні.

— Вибач, — сказала Ліз. — Але ми не можемо відпустити Брекке.

— Що? — Харрі не вірив своїм вухам.

— Це наказ голови поліції.

— Але…

— Це наказ.

— Крім того, у нас є новий побічний доказ, що підтверджує норвезький слід, — повідомив Рангсан. — Хлопці з технічного відправили в Норвегію результати експертизи жиру, виявленого на знарядді вбивства. Норвезькі колеги підтвердили, що це оленячий жир, якого немає в Таїланді. Тоді наші експерти запропонували заарештувати Санта-Клауса.

Сунтгорн і Нхо засміялися.

— А потім з Осло прийшло повідомлення про те, що оленячий жир звичайно використовується саамами в Норвегії як мастило для ножів.

— Виходить, таїландський ніж і норвезький жир, — підсумувала Ліз. — Стає все цікавіше.

І вона спішно почала збиратися.

— На добраніч усім і сподіваюся побачити вас завтра відпочилими.

Харрі наздогнав її біля ліфта й попросив пояснень.

— Послухай, Харрі, це Таїланд, і тут інші правила. Наш шеф поліції заявив вашому в Осло, що знайшов убивцю. Він уважає, що це Брекке, і коли я проінформувала його про останні дані розслідування, він дуже розсердився й заявив, що Брекке залишиться в камері попереднього ув’язнення доти, поки не надасть залізне алібі.

— Але…

— Не осоромитися, Харрі. Не осоромитися. Пам’ятай про те, що таєць ніколи не може помилитися.

— А якщо всі взнають, хто зробив помилку?

— Тоді все постараються зробити так, щоб це не виглядало помилкою.

Ліз увійшла в ліфт, і двері зачинилися, перш ніж Харрі встиг заперечити. А він нарешті згадав, що за пісню муркоче собі під ніс. «All Along The Watchtower». Як там починається? «There must be some way out of here, said the joker to the thief»[29]. Це вже точно.

На порозі квартири лежав лист, на конверті стояло ім’я Руни.

Він розстебнув сорочку. Піт, немов олія, вкривав його груди й живіт. Він спробував згадати самого себе в сімнадцять років. Чи був він закоханий? Напевно.

Він засунув лист у шухляду нічного столика, не розпечатуючи, оскільки мав намір повернути його відправникові. І влігся в ліжко під монотонний звук увімкненого кондиціонера й півмільйона машин за вікном.

Він подумав про Біргітту. Шведку, яку зустрів в Австралії: вона сказала, що любить його. Що казав йому Еуне? Що Харрі «боїться звикати до інших людей». Останнє, про що він подумав, — що всякі пологи закінчуються похміллям. І навпаки.

Єнс Брекке виглядав так, ніби не спав весь цей час, з тієї останньої зустрічі з Харрі. Очі почервоніли, руки безцільно рухалися по столу.

— Отже, ви не пам’ятаєте охоронця паркінгу з афрозачіскою? — поставив запитання Харрі.

— Я вже сказав, що не користуюся паркінгом, — похитав головою Брекке.

— Ну що ж, забудемо на час про охоронця на ім’я Джим Лав, — сказав Харрі. — Подумаємо про те, хто ж так прагне засадити вас за ґрати.

— Що ви маєте на увазі?

— Хтось дуже постарався зруйнувати ваше алібі.

Єнс здивовано підняв брови.

— Десятого січня хтось поставив відеокасету від третього січня й зробив новий запис саме на той час, коли ми мали б побачити машину посла й те, як ви проводжаєте його на паркінг.

Єнс насупився.

— Подумайте про це.

— Отже, у мене є вороги?

— Імовірно. Або з вас просто роблять крайнього.

Єнс почухав потилицю:

— Вороги? Навіть не уявляю собі, хто це… — Раптом він просяяв: — Виходить, мене відпустять?

— Мені шкода, але вас досі підозрюють.

— Адже ви щойно сказали, що у вас…

— Голова поліції не хоче відпускати вас, поки не підтвердиться алібі. Тому прошу вас добряче подумати про це. Хто міг вас бачити після того, як ви попрощалися з послом і відправилися додому? Може, хтось на паркінгу, чи коли ви йшли з роботи, чи сідали в таксі, чи в якому-небудь кіоску або десь ще?

Єнс підніс пальці до лоба. Харрі запалив сигарету.

— От дідько, Харрі! Ви зовсім замучили мене цими відеокамерами. Я ніяк не можу зосередитися. — Єнс застогнав, зронивши долоні на стіл. — Знаєте… знаєш, що відбулося сьогодні вночі? Мені наснилося, що я вбив посла. Що ми разом із ним поїхали на машині в мотель, де я й всадив йому в спину тесак. Я намагався зупинитися, але моє тіло мене не слухалося; я, немов робот, усе колов і колов його ножем…

Він замовк.

Харрі зберігав мовчання, вичікуючи, коли той продовжить свою розповідь.

— Справа в тому, що я не можу бути замкненим, — проговорив Єнс. — І ніколи не міг. Мій батько звичайно…

Він важко глитнув і стис праву руку в кулак. Харрі побачив, як побіліли кісточки пальців. Єнс продовжував майже пошепки:

— Якщо до мене прийдуть із письмовим визнанням і накажуть підписати його в обмін на свободу, я плюну на все й підпишу що завгодно.

Харрі підвівся зі стільця.

— Все-таки спробуй згадати, хто тебе бачив. Тепер, коли ми розібралися з відеозаписами, ти можеш подумати як слід.

І він повернувся до дверей.

— Харрі!