Ентоні провів пальцем по краях цього пазла, тримаючи його пальцями, відтак поклав його на долоню, гадаючи, маленькою частиною чийого життя колись був цей крихітний шматок картону. А може, не такою й маленькою? Можливо, його втрата стала катастрофою, непропорційною до його розмірів, причиною пролитих сліз, спалахів образи, розбитих сердець. Вона була в Ентоні, річ, загублена стільки років тому. Для світу це просто сміття, не варте й цента, але Ентоні відчував його значення в чиємусь житті. Чужі загублені речі щодня мучили його нагадуванням про обіцянку, якої він колись не дотримався. Тереза попросила в нього одну-єдину обіцянку, а він підвів її. Після цього він почав збирати речі, які загубили інші люди. То був його єдиний шанс спокутувати свою провину. Його дуже непокоїло, що він так і не зміг знайти способу повертати речі їхнім власникам. Упродовж років Ентоні не полишав спроб — давав оголошення у місцевій пресі й інформаційних бюлетенях, навіть розвішував на стовпах, але на жодне з них не дістав відповіді. А тепер залишилось обмаль часу. Він сподівався, що зможе знайти когось, хто продовжить справу, когось молодого й досить кмітливого, щоб мати нові ідеї, когось, хто знайде спосіб повернути загублені речі на їхнє законне місце. Ентоні відвідав свого адвоката і зробив необхідні поправки в заповіті. Він відкинувся назад на кріслі й потягнувся, відчуваючи, як розпірки тиснуть йому в спину. Високо на полиці на нього блимнула коробка з-під печива, сяючи на передвечірньому сонці. Він так утомився! Ентоні відчував, що перебув свій час на цьому світі, але чи зробив достатньо? Можливо, уже час поговорити з Лорою, сказати їй, що невдовзі йде? Він поклав шматок пазла на стіл і взяв свій джин з лаймом. Так, треба розповісти Лорі, доки ще не пізно.

Юніс

Червень 1974

Юніс поклала ключі від коробки з дрібною готівкою на місце і замкнула шухляду. Її шухляду. У її столі. Юніс працювала з Бомбардиром уже цілий місяць, і він послав її купити здобних булочок з помадкою для них трьох, щоб відсвяткувати цю знаменну дату. У той місяць, що минув, Юніс щодня приходила на роботу раніше і йшла пізніше, розтягуючи своє перебування в цьому місці й у цій компанії, бо той час змусив її паленіти від захопливих можливостей. За ці чотири короткі тижні вона дізналася, що Бомбардир — справедливий і щедрий бос, залюблений у роботу, свого собаку й кіно. А також її секс-символ. Він мав звичку цитувати свої улюблені фільми, і Юніс почала його наслідувати. Дівчина полюбляла більш сучасні фільми, але Бомбардир розкрив для неї принади деяких кращих фільмів «Ealing Studios». Своєю чергою, вона змусила його переглянути в найближчому кінотеатрі кілька нових фільмів. Вони погодилися на тому, що «Добрі серця і корони» — дуже миле кіно, «Коротка зустріч» — трагедія, «Екзорцист, або той, що виганяє диявола» шокує, але там є кілька смішних епізодів, «Плетена людина» заморожує кров, «Оптимісти під дев’ятьма в’язами» — феєричний фільм, «А тепер не дивись» — кіно, звісно, харизматичне, та в ньому надміру задіяно оголені сідниці Дональда Сазерленда.[14] Юніс навіть збиралася купити пальто з червоної вовняної байки, як оте, що носить карлиця в фільмі. Утім, «Велику втечу» вони любили найбільше. Бомбардир казав, що в книжках найкраще те, що це фільми, які прокручуються у твоїй голові. Юніс також дізналася, що Дуглас полюбляє виходити на прогулянку об одинадцятій ранку, особливо якщо йти в напрямку кондитерської, де продавали смачнючі здобні булочки з помадкою, і він завжди їсть помадку першою, а тісто вже потім. А ще їй стало зрозуміло, що єдина й неповторна Порша може довести тебе до сказу швидше, ніж сотня пересічних негідників.

Бомбардир на кухні заварював чай, Дуглас крутився біля спортивних, каштанового кольору черевиків Loake[15] свого хазяїна, очікуючи ще на булочку з помадкою. З вікна, у яке дивилась Юніс, було видно залюднену й метушливу вулицю, але нещодавно увесь цей жвавий рух паралізувала смерть; пішоходи і дорожній рух на мить завмерли з поваги до серця, що зупинилося в них на очах. Якщо вірити місіс Дойл із кондитерської, Юніс теж була там. Вона просто не бачила цієї події. Місіс Дойл достеменно згадувала дату, час і кожну деталь того, що сталося. Як палка прихильниця поліційних серіалів, вона пишалася своїм пильним оком і могла засвідчити будь-яку подію, що відбувалася в полі її зору. Місіс Дойл уважно спостерігала за незнайомими відвідувачами своєї кондитерської, запам’ятовуючи косі очі, тонкі вуса, золоті зуби, лівосторонні проділи — усі ці прикмети, на її думку, свідчили про непевні моральні якості їхніх власників. Ні в якому разі не можна довіряти жінкам у червоних черевиках і з зеленими сумочками. Молода жінка, яка померла, не мала жодної з цих прикмет. Вона була одягнена у тьмяно-синій літній жакет, її сумочка пасувала до черевичків, вона зомліла і померла просто тут, навпроти пекарні, біля вітрини місіс Дойл із найкращими тортами і тістечками. Це сталося того дня, коли Юніс ішла на співбесіду, якщо бути точним об 11:55. Місіс Дойл була певна щодо часу, бо вона тоді поставила в піч партію солодких рогаликів, які треба було витягнути о дванадцятій.

— Вони згоріли, чорт їх бери, — жалілася місіс Дойл Юніс. — Я була надто зайнята, телефонуючи поліції і швидкій, щоб пам’ятати про рогалики, але я не звинувачую небіжчицю. Не її ж вина, що вона йшла і просто впала мертвою, бідолашка. Лікарі приїхали доволі швидко, але поки вони дісталися сюди, вона вже відійшла. На ній ніяких слідів. Серцевий напад, я вважаю. Мій Берт каже, це могла бути анулізма.[16] Та я готова закластися на серцевий напад. Або параліч.

Юніс пам’ятала лише юрбу і віддалену сирену. Сумно знати, що найкращий день твого життя став для когось останнім і вас розділяло лише кілька футів асфальту.

— Чай готовий!

Бомбардир поставив тацю на стіл.

— Я про все подбаю.

Бомбардир розлив чай, виставив булочки з помадкою. Дуґлас примостився на підлозі, затиснувши булочку лапами і взявся злизувати помадку.

— А тепер, люба моя, розкажи мені, що ти думаєш про нове творіння Понтпула? Щось вартісне чи нам слід шпурнути його на звалище човганців?

«Звалище човганців» — так Бомбардир називав купу негодящих рукописів. Цей смітник історій ріс надзвичайно хутко, він захаращував усю підлогу до того, як вони встигали прибирати цю макулатуру в урну. Персі Понтпул вважався дитячим письменником, і Бомбардир попрохав Юніс глянути його останній рукопис. Юніс у глибокій задумі сиділа над своєю булочкою з помадкою. Вона не потребувала часу, щоб вирішити, що вона думає про цю книгу, але слід обрати потрібні евфемізми. Незважаючи на всю свою люб’язність, Бомбардир усе-таки її бос, а вона досі проходить стажування. Персі написав книжку для маленьких дівчаток, яка називалася «Трейсі розважається на кухні». Трейсі мала захопливі пригоди на кухні: вона мила посуд з ганчіркою Дафні, підмітала підлогу з віником Бетті, протирала вікна зі Спарклі-спондж і драяла плити з дротяною мочалкою Венді. На жаль, автор не скористався нагодою змусити Трейсі прочищати раковину з вантузом Поршею, що могло б дати йому хоч маленький шанс на успіх у вимогливої Юніс. Словом, Трейсі повеселилася на кухні, як поні у вугільній шахті. У Юніс було жахливе передчуття, що Персі працює над продовженням «Говард розважається в майстерні» з Чарлі-долото, Фреді-лобзиком і Діком-дрилем. «Трейсі…» можна сміливо назвати дитячим посібником з гендерних стереотипів. Юніс сформулювала свою думку в такі слова:

— Я не можу собі уявити, для якої аудиторії це призначено.

Бомбардир ледь не вдавився булочкою. Він ковтнув чаю і надав своєму обличчю якнайсерйознішого виразу.