Дехто підкреслює, що не п'є (коли чоловік) або — що не кохає (коли жінка), констатуючи, що дівує постійно. Роботодавці подекуди вказують потрібну їм релігію.

У правім нижнім кутку третьої сторінки є друкована форма для об'яв, яку, заповнивши, можна вирізати ножицями і послати до редакції.

Обминемо тепер судові справи, що їх є майже на друкований аркуш і програми служб божих у церквах, що друкується точнісінько як програми театрів, а в кінці як режисер указується той чи інший піп. Обминемо спортивні новини, перегони, поло, гокей, біта, водний спорт, голф, лавн-тенніс, рагбі — футбол, норсерн — юніон-футбол, асосіейшен-футбол (це той, що й у нас), бокс, крикет, фехтування на флоретах, фехтування на еспадронах, фехтування на рапірах, полювання з рушниці, полювання на лиса з хортами верхи (це в англійців зветься «благородне полювання»), атлетику всяких категорій.

Оці спортивні новини забирають стільки тексту знову як цілий третій том Капіталу — дві сторінки Тайму. Тут уже є деякі реклами. На шостій сторінці реклам немає — це парламент.

Ледве чи зацікавиться свідомий читач ще раз почитати промови Джойнсона Гікса, чи якогось там капітана Фейрфекса, про якого сказано тільки, що «капітан підтримував білл». А що той білл був про збільшення кари за злочинства, то й капітанове поводження цілком зрозуміле.

Мабуть трішки цікавіша буде для свідомого читача така подія: в чужоземній галереї підчас промови містера Буті (з Абердіну) якийся молодий чоловік почав плескати в долоні. А що це порушувало парламентські звичаї, йому негайно запропонували вийти з парламенту. Він відмовився, його вивели силоміць. Виходячи, він гукнув: «Голосуйте за містера Саклатвалу»!

На тій же сторінці ми дізнаємося, що замовлення на будову нових крейсерів розподілено дуже справедливо межи вісьма фірмами, що будують воєнні кораблі і то вельми справедливо, по одному крейсерові на що-кожну фірму.

Тут же є відділ, що називається химерною назвою «Лондонська Газета», і в ньому докладно вияснено, якому лефтенантові бути віднині капітаном, а якому лефтенантові зовсім уже не бути офіцером, бо «король не може знайти вжиття для його послуг» з тієї причини, що той лефтенант засуджений за віщось цивільним судом.

Пролетімо повз довгу статтю про авіяцію, суми й кошториси, про землі для полювання, подаровані штатським службовцям, листи читачів, де є заклик до всіх британських куховарок і господинь купувати тільки британські вироби. Виявляється, що бували прихильники і всяких легальних заходів що до цього, але, «на жаль», і досі доводиться орудувати словами, а не примусом. Проминемо й того шановного виноторговця, що роз'яснює шановній публіці про виноградні вина англійського виробу.

Хоча, мовляв, виноград і не росте в Англії (через вогкий і дощовитий клімат), та давно вже винайдено способи ввозити виноградний сік. «Отже» британські вина такі ж самі щирі як еспанські, французькі, австралійські чи південно-африканські.

Але тут ми мусимо покинути свідомого читача і розважити трохи лакейські душі (що їм у Радянськім союзі не заборонено читати радянські газети і що таким чином теж складають частину читацької маси). Щоб потішити цю категорію людей, наведемо дещо з статті про те, як принц Вельський (спадкоємець престолу) одвідав різниці в Смізсфілді. Виявляється, що хоча принц їздив цілком інкогніто і його зустрічало всього тільки десять вищих урядовців і начальників, але населення і різники його впізнали і вирішили, що він «добрячий хлоп».

Далі принц (слухайте! слухайте!) одмовився одягти спеціяльне пальто, коли сходив у лідники, а проходячи повз пам'ятник героям війни, зняв (зняв!) бриля!

Подивившись на машини принц заявив, що вони справили на його глибоке вражіння. Далі він пив каву з тих самих (тих самих!) чашок, що з них п'ють усі відвідувачі ресторану, і офіціант подавав йому каву звичайнісіньким способом, точнісінько як і всім.

Далі він роздивився знову якісь машини і заявив, що то є «чудові машини». Він пробував одрізнити шотландське м'ясо від англійського і помилився — після чого «принц і всі, що були з ним, сміялися щиро».

Потішивши таким способом лакейські душі, перейдімо до інцидентів на вулиці. От, приміром, автомобільна катастрофа. Вікарій Н'ю Мілза («Нових Млинів» коли ваша ласка), керуючи автомобілем, налетів на мотоцикліста м-ра Мартіна і роздушив його. Дружина покійного мотоцикліста тепер позиває спортивного попа, якому, до речи, не більше й не менше як сімдесят років. Здається, що духовний автомобіліст має заплатити вдові п'ятнадцять тисяч карбованців.

Десята сторінка починається з статті під назвою «Зачаровання», автор Каллісфен. З великим здивованням читач пережовує парфумерну філософію автора з еллінським ім'ям, поки не дізнається в кінці, що це є реклама універсального магазину. Знову спорт — на цей раз більярдні змагання і музичний блокнот.

Музичний блокнот силкується довести, що Англія — країна дуже музична наперекір ходячій славі. Доводиться це цифрами числом співочих товариств. Музичний блокнот запевняє, що співочі товариства співають не фальшиво і доводить це тим фактом, що тенори виступили на якомусь концерті з до, в той час як баси співали до-дієз. Цей факт автор називає тріумфом хорової музики.

Єсть шматочок із Таймса 1826 року — це якийсь вірш, що дуже туманно натякає на те, що якийсь лорд є однорог. На це витрачено двадцять рядків, але прізвище лорда делікатно заховано за точками, щоб покійник у своїй столітній могилі не образився б на нескромність газети.

Пропускаючи силу літературних нотаток, найбільше архівного порядку, надибуємо цікаве офірування. Дружина покійного Артура Маркгема пожертвувала капітал, проценти з якого що-року служать премією за найкращий літературний твір. Це, звичайне діло, нікого не здивує. Але от кандидати на премію мають бути або вугільні шахтарі, або ті хто був раніше вугільним шахтарем в Англії, Шотландії та Велсі і тепер не працюють як інваліди.

Про кого ж пишуть шахтарі Англії, Шотландії та Велса на приз Артура Маркгема?

— На цей рік їм дано таку тему: «Чоловіки й жінки в Шекспіра як прояв національного характеру» Екзаменатори з Шефілдського університету прирікатимуть премію.

Одинадцята сторінка — це зовнішня політика і закордонні події. Треба одзначити, що китайські події даються з географічною мапою. Зате ж, ясне діло, освітлення тих подій, з нашого погляду, сильне своєрідне. Далі ідуть свараджисти, пожежі в австралійському чагарникові, практика для англійських хлопців у канадських фермерів в Онтаріо, меліорація коло Нілу в Егіпті, безробіття в Німеччині (не в Англії!), таємні події в Небрасці (хтось стріляв з револьвера в вікна). моральні заходи попів в Лос-Анджелосі, що збурили поліцію проти п'єси О'Нейла «Любов під в'язами»*, і заарештовано всіх акторів за демонстрування аморальної вистави (акторів випущено під заставу в сто карбованців кожного), і пожалування якогось ордену попам і урядовцям Південної Америки з нагоди подорожи принця Вельського в ті краї.

Вся ця каша, так би мовити, закордонні події подається наколочена як горох з капустою. Правда через те її цікавіше читати, але й тим важче зосередити свою увагу на чомусь одному.

Далі Рада Ліги Націй і знов політичний горох з сенсаційною капустою.

Тринадцята сторінка починається з індексу змісту газети, тоді погода, тоді коротко переказано головні новини дня, серед яких більярдний турнір займає рівнорядне місце. По цім знову ідуть статті, а закінчується сторінка великою статтею про мандрівних птахів.

Чотирнадцята сторінка знов статті і несподівано знов погода. Погода, як годиться, буде «перемінна». Але знову, це вже в науку нашим газетам, додано метеорологічну карту давлінь атмосферних. Цікаво, погода яких міст подається окроме погоди англійської: Париж, Брюссель, Канни, Монте-Карло.