Згодом уже тільки дітлахи катались на машині часу. А дорослий люд, по-перше, оскому збив од тих подорожей, по-друге, жінка чи теща зизом дивляться на ті вештання в часі, коли чоловік хати не тримається, по-третє, робота в полі чи на механізованому стані сама не зробиться, коли ти, скажімо, помандруєш і підпряжешся будувати піраміду Хеопса чи пересипати з пригорщі в пригірщ пісок у Сінайській пустелі...

Машина часу мала й іншу істотну ваду. Чудотворець Хома наобіцяв, що на цьому транспорті-всюдиході можна мандрувати в часі не тільки в минуле, а й у майбутнє. Яке те минуле — ми вже знаємо: Троя, древні Вавілон та Ассірія, Голгофа в Єрусалимі, єгипетські фараони, володіння цариці Савської, яка, за свідченням однієї допитливої молодиці, таки справді мала козлячі ноги. А майбутнє?

Звісно, кому не кортить заглянути в завтрашній день? Та ще так, щоб не покласти в ім’я майбутнього все своє життя, а сів на машину — і вже там! І вже ти подивився й знаєш, із ким візьмеш шлюб, якщо зараз холостякуєш; і яке підвищення в посаді матимеш, якщо в тебе міцна кар’єристська жилка; і довідаєшся, в яку халепу вскочив не твій ворог, а близький друг, який подеколи здається тобі лютішим від ворога. Охо-хо-хо, скільки цікавого можна підглянути в майбутньому вже сьогодні, коли те майбутнє ще тільки брунькує і в пуп’янок убивається!

Але в старшого куди пошлють один конфуз траплявся за другим. Ото сяде чоловік у машину часу, щоб у майбутнє летіти, Хома крутне перламутровий важіль різко праворуч, а машина чомусь не заводиться — й край. Вже за той перламутровий важіль брались не тільки найдужчі чоловіки, а й найвправніші механізатори, проте, як на зло, машина стояла на місці, хоч важіль і рухався. Ну, звісно, дехто потай вважав, що Хома хитрує, що грибок маслючок жаліє майбутнього для яблунівців. Мовляв, у минуле — будь ласка, а в майбутнє — зась, бо з майбутнього хочемо вдвох із Мартохою покористати так, щоб аж із горла лізло...

Зрештою, балачки про машину часу не могли не дійти до голови колгоспу, і Михайло Григорович Дим, вибравши вільну хвилинку, завітав на дворище до старшого куди пошлють. Уже посивілий, із покропленими сивиною скронями, з протуберанцями зморщок під очима, він розважливо оглядав машину часу, що завмерла на своїй звичній стоянці під ясеном.

— Значить, надумав іти попереду прогресу, Хомо? — поспитав, світячи мудрим поглядом.

— Ініціатива моя! — похвалився той. — Нате й моє горнятко, щоб і я була Химка!

— Складної еволюції зазнав твій геній, Хомо. Сам поміркуй: від ясновидюшості, вентрології, магії, ілюзіонізму, знахарства та всяких забобонів із макробіотичний дзеном та сорокаденним голодуванням ти перейшов у лави борців за технічний прогрес!

— Не без вашої допомоги, — нагадав грибок маслючок, ніяково переступаючи з ноги на ногу, — я додумався до такої машини!

— Кажуть, ти й парад планет обіцяєш організувати?

— Дурне діло не хитре, — не став критися з творчими задумами народний умілець.

— Сам упораєшся?

— Спробую сам, а в разі чого — й перед колгоспом поклопочуся за поміч.

—Авжеж, гуртом і батька легше бити, а парад планет — починання хоч і цікаве, але нове... То що я тобі скажу за машину, Хомо. Добре, що ти, народний умілець, не стоїш осторонь прогресу, дерзаєш. Та чи не здається, що дерзаєш ти без належної відповідальності? Ну поміркуй. Та тітка з твоєю поміччю подалась до ассірійських царів у древню Ніневію, вештається по палацах, зачитується клинописними табличками в бібліотеці Ашшурбанапала. Той дядько потеліпався хтозна в яке століття, опинився в Єрусалимі, поплуганився на Голгофу подивитись, як там розпинають Ісуса Христа. Ще там хтось додумався податись у Єгипет, помагає зводити піраміду Хеопса, наче там рабів мало, наче там піраміду не зведуть без яблунівського колгоспника. Хіба всіх колгоспників наших проконтролюєш, як вони в часі подорожують? Дивись, наш Іван чи Степан пристане до фанатичних жерців у Вавілоні, дивись, Василь чи Микола очолять бунт рабів у древньому Єгипті... Та вони ж, наші хлопці, всю історію догори ногами поставлять! А хто відповідатиме? Михайло Григорович Дим! Бо відпустив своїх людей байдикувати в часі. Ну поміркуй!.. Та й роботи в колгоспі доста, земля рук просить, а ті руки повіялись у Содом і Гоморру, а ті очі видивляються, чи в цариці Савської часом не козлячі ноги! Бачиш, як обертається твоя самодіяльність для колгоспу, для загального добробуту. А для мого авторитету?.. Що б про мене казали у Сухолужжі чи у Великому Вербчому, якби довідались, що я кинув гарячі діла в колгоспі — й теж гайнув у гості до пророка Мойсея чи до пророка Ієзекиїля? Та з мене голови колгоспів усієї України сміялися б, та після цього вже ніколи мені головою не бути.

— Я ж хотів як краще, — прошепотів грибок маслючок, мов громом небесним прибитий. — Та не така ця машина кепська, в колгоспі знадобилася б на якійсь роботі.

— На якій роботі? Щоб по чужій історії кататись?

— Підчитаю літературу, відрегулюю важіль, то й у майбутнє поїдуть люди, знайдуться охочі.

— Ой Хомо, хоч ти й замірився на парад планет, і цю твою ініціативу я підтримую, але хіба на отакій машині часу наш колгосп «Барвінок» збирається їхати в майбутнє? Гай-гай, Хомо, наша філософія — це не машина часу, а ударний труд. І кому пам’ятати про це, як не старшому куди пошлють? Чим більше й краще працюємо — тим ближче наше майбутнє, так що не треба наш люд роззброювати такими утопіями, як твоя машина часу.

— Та чи не маю я права на помилку? — пробурмотів Хома, якому ой як полестило, що голова колгоспу наголосив на його високому званні страшого куди пошлють.

— А чи не здається, Хомо, що всю твою дорогу в майбутнє вистелено помилками, наче трояндами?

— Я весь у гріхах, як у реп’яхах, — згодився грибок маслючок, і лице його стало пісне, мовби проміняв чоловік бики на воли, аби вдома не були. — А що ж мені з цією машиною діяти?

— Відправ її в таке далеке минуле, щоб вона звідти ніколи не повернулась і не зривала трудової дисципліни в колгоспі, бо за дисципліну тепер суворо питають.

Ех, бачили б ви, як завзято грибок маслючок крутнув уліво перламутровий важіль! Машина часу, мерехтячи слоновою кісткою й нікелем, гірським кришталем і кварцом, а ще шліфованим білим мармуром, залізом, гумою (а все це — утиль, знайдений під ногами), завібрувала, зажахтіла теплом — і враз її не стало під ясеном, наче й не було ніколи, тільки листя зашелестіло грозовою тривогою, зашаруділо на городі сухе бадилля соняшників, хрипко скрикнули молоді півники біля хліва.

— Та хай летить під три чорти, раз таке діло! — з серцем сказав грибок маслючок — Бо на старість від своєї Мартохи всього можу сподіватись. Тільки я в колгосп до скребкового транспортера, а вона — в машину часу й гайда в довоєнну Яблунівку цілуватися з довоєнними парубками.

— Маєш глузд! — хвалив голова колгоспу Дим, тиснучи на прощання руку чудотворцю Хомі. — А з організацією параду планет обіцяю тобі свою підтримку!

Мабуть, усяка науково-технічна революція, крім лицьової сторони, має ще й зворотну. Ось хоча б один штришок, який, звісно, всієї картини не змазує, зате додає характерний нюанс.

Тільки ото за велінням старшого куди пошлють машина часу зникла у нетрях минулого, якось переступає Мартоха поріг хати — й очам не вірить. І не тому не вірить, що Хома сидить за столом, напівроздягнений до пояса, наче кошовий отаман Сірко, й пише листа чи не турецькому султанові, як у старовину писали запорожці. А не вірить Мартоха тому, що якась нечиста сила прикувала Хому до батареї парового опалення (за великими подіями забуто про те, що навесні грибок маслючок обладнав своє родинне гніздо системою парового опалення).