Ти мрію в спільниці береш собі,

Із тим, чого нема, вступаєш в змову,

І те ніщо поєднуєш із чимось,

Забувши всякий глузд, а потім я

Це помічаю, й мозок мій палає,

А лоб свербить, немов ростуть там роги.

Поліксен

Про що замислився король?

Герміона

Здається,

Збентежений він чимось.

Поліксен

Що, королю,

Вам сталося? Що вас турбує, брате?

Герміона

Ваш вигляд свідчить: щось вас непокоїть.

Скажіть же, що?

Леонт

Та ні, усе гаразд.

Як іноді природа виявляє

Своє шаленство й ніжність для розваги

Твердих сердець! Вдивляючись у риси

Мамілія, я наче відступив

Назад на двадцять три — не кроки! — роки.

Побачив я себе в штанцях куценьких,

В зеленім оксамиті і з кинджалом

У піхві, — щоб поранитись не міг

Прикрасою, яка таїть загрозу,

Як всі прикраси. Схожий був тоді я

На цього хлопця, зернятко, стручечок.

Мій друже, як підсунуть блискітки

Неждано замість злота, візьмеш їх?*

Мамілій

Ні, не візьму — я битимусь, владарю.

Леонт

Хай випаде тобі щаслива доля!

Чи любите, мій брате, ви, як я,

Свого малого принца?

Поліксен

Вдома я

Коли буваю, владцю, все для мене:

І радість, і турбота, й відпочинок,

Найближчий друг — а часом ворог мій,

Нахлібник, і солдат, і муж державний.

Липневий день коротший за грудневий

Із ним; його ясна дитинність — ліки

На дум тягар, що труїть кров мені.

Леонт

Так само і оцей паничик мій

Мені життя скрашає. Любий пане,

Ми підемо удвох з ним прогулятись,

А ви свої найважчі кроки зважте.

Ти ж, Герміоно, доведи мені

Свою любов, ушанувавши гостя.

Не дорожися з тим, що ми тут маєм

За найдорожче. Знай, що після тебе

І після юного цього пірата

Найближчий він для серця мойого.

Герміона

Як забажаєте побачить нас,

Ми будемо в саду на вас чекати.

Ви прийдете?

Леонт

Годіть своїм бажанням,

А я знайду вас скрізь.

(Убік)

Уже гачка

Закинув я, та вам його не видно.

Ану ж бо, ну ж!

Як дзьоб вона до нього підіймає,

Узброює себе у безсоромність,

Бо все те дозволяє чоловік!

Поліксен, Герміона і слуги виходять.

Уже пішли! Спочатку — на мізинець,

А потім — до колін, і з головою,

І вже — рогач! Піди, малий, пограйся!

І мати грається твоя, я ж граю

Ганебну роль, а, як розв’язка гряне, —

Помру, освистаний. Виття зневаги

Мені подзвінням буде. Грайся, хлопче!

Уже були в минулому рогаті,

На одного їх стало більше нині.

Ось він бере дружиноньку за руку,

Не думаючи, що сусід — пан Сміх, —

Як він поїде з дому, знайде спосіб

Відкрити заставки й ловити рибку

В його ставочку. Втішся трохи тим,

Що й іншим хтось вночі ламає двері,

Так само, як твої. Якби у відчай

Запали всі рогаті, то десята б

Частина людства вже полізла в зашморг.

Нема від цього ліків, це блудна

Зоря, зійшовши, б’є — разить із півдня,

Із півночі, і з заходу, і з сходу.

Отож нема для лона загорожі,

І ворог йде озброєний у браму

І безборонно звідти йде собі.

Так, тисячі із нас те лихо мають,

Не знаючи... Що скажеш ти на це?

Мамілій

На вас я схожий, кажуть люди.

Леонт

Так,

Це втіха немала. Що? Тут Камілло?

Камілло

Я тут, мій пане.

Леонт

Мамілію, іди пограйся. Знаю:

Ти чесний хлопець.

Мамілій виходить.

Погостює, отже,

У нас іще той пан.

Камілло

Ви мали клопіт:

Не раз його ви якір закидали,

Він підіймав його, щоб геть пливти.

Леонт

Помітив ти?

Камілло

Прохання залишитись

Всі ваші відкидав, бо власні справи

Він вище ставив.

Леонт

Спостеріг ти це?

(Убік)

Ось як воно, уже й чутки побігли:

«Король Сіцілії, мовляли, теє...»

Пошириться по всій країні плітка,

А я її скуштую вже останній.

Чому ж, Камілло, врешті він зостався?

Камілло

Його вблагала добра королева.

Леонт

Скажімо просто: «королева». «Добра»

Пасує тут не дуже. Хто іще,

Крім тебе, втямив це? Гнучкий твій розум

Вбирає все, як губка, краще й швидше

За бовдурів. Помітили, звичайно,

Лише тонкі натури? Головаті?

А челядь тут історії не бачить?

Камілло

Історії? Якої, ясний пане?

Гадаю, всі так думають: богемський

Король у нас ще трохи погостює.

Леонт

Що?

Камілло

Він у нас ще трохи погостює.

Леонт

Але чому?

Камілло

Аби величність вашу вдоволити

І володарки нашої благання.

Леонт

Благання володарки? Вдоволити?

Удоволити! Ну, цього вже досить.

Тобі я довіряв не раз, Камілло,

Найближчі серцю моєму турботи

І навіть ложа таємниці. Ти,

Немов священик, дух мій очищав,

Прощеним грішником я йшов від тебе.

Проте ввела в оману нас твоя

Уявна чесність.

Камілло

Боже милосердний!

Леонт

Я повторю тобі: нечесний ти.

Або ж ти боягуз, що підрізає

Піджилки чесності, або ж вона

Зійшла з путі; а може, ти — служник,

Що скористався зле довір’ям пана

І знехтував його; або ти дурень,

Що бачить, як картяр програвся вщент,

І думає — то жарти все.

Камілло