— А художник Борро?

— Борро молодець! Очолює бойову групу антифашистів паризького району, і його бійці завдають чимало клопоту окупантам. Одне слово, працює здорово!

— Я радий, що не помилився в ньому, — сказав Василь.

У Женеві життя йшло своїм звичаєм. Швейцарське відділення нафтової компанії працювало дуже напружено: охочих купити бензин і мастила було чимало — встигай тільки виконувати замовлення. Містер Кочек досягнув неабияких успіхів і у власній комерції. Його вважали до певної міри монополістом: кращих сортів кави і тушкованого м'яса, як у містера Кочека, ніде купити не можна було. Комерційні та фінансові кола Женеви вважали, що Кочек — солідний ділок, і ставилися до нього з повагою.

Коли до Женеви приїхав Стамбулов, працювати стало легше. Василь зарахував його в штат своєї контори на посаду консультанта з фінансових питань. Насамперед Стамбулову належало перевірити, чи правдиві чутки про те, що на радянсько-польському кордоні німці концентрують війська.

— Я знаю, що це нелегко, але зробити треба! — сказав йому Василь. — Беріться до діла з усією енергією та винахідливістю, але марно не ризикуйте. Грошей не шкодуйте!

— Розумію, шефе, не турбуйтеся! — відповів Стамбулов, як завжди усміхаючись.

У Женеву знову приїхав Отто Лемке. Він, здавалося, був стомлений, чимось пригнічений.

— Усе-таки признаюсь вам, наші даремно затівають цю страшну війну з росіянами, — говорив він Василеві. — Кадрові військові твердять, що нам не впоратися з ними. На жаль, тих, що мають сумнів, негайно усувають од активних справ і на їхнє місце призначають прибічників небезпечної теорії, що Радянська Росія — велетень на глиняних ногах. Добрі глиняні ноги, якщо росіяни свого часу здолали мало не весь світ, встановлюючи в себе владу, а зовсім недавно набили пику япошкам біля Халхін-голу!..

— Не розумію, чого вам тривожитися? На російський фронт вас не пошлють, — ви немолодий і потрібні в тилу. Більше того, як би війна не закінчилася, ви особисто нічого не втратите: станете багатою людиною, — спробував його заспокоїти Василь.

— Дивно ви міркуєте, містере Кочеку! Що ж я — не німець, і все, що стосується Німеччини, мені байдуже? Признаюся вам щиросердно, буде дуже шкода, коли ми втратимо все те, що завоювали в такий короткий строк!

— Змушений вас засмутити, пане Лемке, — сказав Василь. — Історія на численних прикладах доводить, що жодному народові ще не вдавалося побудувати власне щастя на стражданнях інших народів. Не вдасться це й сучасній Німеччині… Моя вам дружня порада: думайте про себе і не забувайте тієї простої істини, що, зрештою, все в цьому тлінному світі вирішують гроші. Матимете гроші — ви на коні й після війни, не матимете — усі ваші заслуги й нагороди шеляга не варті. Візьміть приклад з мене, я не кваплячись роблю собі гроші і знаю твердо, що переможцем у цій війні буду я!

— Ви забуваєте, що у вас інші можливості!..

— А що перешкоджає вам розширити свої можливості? У вашому становищі ви могли б заробити значно більше, ніж тепер.

— Не бачу таких можливостей…

— Аби бажання, а можливості знайдуться! Можу порадити вам, наприклад, такий спосіб: в окупованій Франції є чимало людей, ладних заплатити добрі гроші тому, хто допоможе їм виїхати за кордон. А ще можна більше заробити, звільняючи деяких в'язнів з концентраційних таборів.

— Це важко!

— А хто вам сказав, що заробляти гроші легко? — спитав Василь. — Хочете, підшукаю для вас клієнтів?

— Вивозити людей із Франції, мабуть, ще можна, а от звільняти з таборів — не знаю. В усякому разі, я не візьмуся за це…

— Ну що ж, тоді поки що вивозьте людей із Франції, а там буде видно…

— Згоден, але за умови, що, крім вас, я ні з ким іншим ніяких справ не матиму.

— Гаразд!.. Можу бути вашим маклером за десять відсотків комісійних.

Домовилися про ціну — дві з половиною тисячі доларів за душу. Василь написав Джо Ковачичу в Париж листа, в якому просив знайти через художника Борро журналіста Сар'яна і дізнатися, чи не хоче той легально виїхати з Франції? А також довідатися в Борро, чи не знає він людей, яким конче треба покинути Францію. Хай повідомить їхні прізвища, щоб вони могли одержати офіційні пропуски. Листа до Джо пощастило надіслати в Париж, як завжди, дипломатичною поштою.

Через кілька днів до Василя у кабінет прийшов Стамбулов.

У нього був вигляд переможця.

— Усе гаразд! — заявив він.

— Що саме гаразд? Розповідайте!..

— Мені пощастило встановити зв'язок з двома залізничниками, — сказав Стамбулов. — Один із них літній поляк, вагар на прикордонній з Німеччиною станції, а другий — німець, але антифашист, колишній соціал-демократ, диспетчер на вузловій станції. Тепер ми будемо мати точні відомості про рух військових ешелонів на схід!

Зв'язок із «батьком» підтримували через спеціальних кур'єрів, які приїжджали до Женеви. Їм постійно передавали відомості про військові ешелони, що прямували на схід. Цих ешелонів ставало більше й більше. Василь занепокоєно спостерігав усе, що відбувалося. Складалося враження, що там, удома, ніхто серйозно не бере до уваги приготування німців.

Незабаром Джо Ковачич надіслав Василеві адресу Сар'яна. Журналіст погоджувався виїхати з Франції разом із дружиною, а Борро переслав список сімей учасників Опору, яким загрожувала смертельна небезпека. Художник повідомляв через американського консула, що він і його товариші були б дуже вдячні, якби пощастило вивезти означених у списку осіб.

Несподівано до Женеви приїхав О'Кейлі. Василь запросив його на вечерю в дорогий ресторан «Отель де Берг».

Вони сіли в далекому кутку і, попиваючи терпке угорське вино, неквапливо розмовляли. Василь одразу помітив, що настрій американського генерального консула в Берліні різко змінився. Він кілька разів повторив, що Гітлер зовсім знахабнів. «Якщо росіяни не зупинять Гітлера, тоді вся Європа опиниться під чоботом Німеччини…»

— Хіба війну Гітлера ви вважаєте справою вирішеною? — спитав Василь.

— Без сумніву!.. А втім, подальший хід подій цілком залежатиме від позиції англійців.

— Яке відношення позиція англійців має до війни Німеччини з Росією?

— Гітлер збирається укласти мир з Англією. Навіть дитині зрозуміло, що це черговий маневр: фюрер хоче покінчити з росіянами без перешкод, а потім напасти на Британію. При такому варіанті світ поділиться на три сфери впливу: в Європі — Німеччина, на Далекому Сході — Японія і за океаном — Сполучені Штати Америки. Це небезпечно, цього допустити не можна! — сказав О'Кейлі, і його обличчя стало рішучим, заклопотаним. — Настане день, і Німеччина, об'єднавшись із Японією, поверне зброю проти нас. Тоді всьому кінець, ви розумієте? Ось вам ключ до маячних мрій Гітлера про світове панування.

— Невже ви припускаєте, що англійці згодяться на мир з Гітлером після того, як він обдурив їх не раз і не два?

— Багато в чому це залежатиме від позиції, на яку стане наш уряд. Якщо ми встрянемо у війну на боці англійців, вони не згодяться на мир з Гітлером. А ми, за всіма ознаками, встрянемо у війну…

— У мене все переплуталося в голові! Вступаючи у війну на боці англійців, ми, американці, допомагатимемо комуністичній Росії. Невже це можливо? Ви колись казали, що єдина сила, здатна вистояти проти комуністичної зарази, — це Німеччина на чолі з таким фанатиком, як Гітлер…

— Голубе, в політиці все можливо!.. Коли б Гітлер, приєднавши Австрію, захопивши Чехословаччину, повернув свої війська проти Росії, ми б його всіляко підтримували. Та коли він замірився на всю Європу, і не тільки на Європу… Тепер дуже важливо, щоб він поламав зуби на Росії. Як би не закінчилася війна з Росією, обидві сторони будуть дуже знесилені. Росіяни легко не підкоряться німцям, вони битимуться до останнього. Отоді ми й зможемо нав'язати світові свою волю! — О'Кейлі подався вперед і, притишивши голос, мовив: — Наша розвідка дізналася, що Гітлер зважується на ризикований крок: він хоче послати в Англію у першій половині травня, до початку кампанії проти Росії, свого найближчого помічника Рудольфа Гесса для переговорів. Гесс полетить туди нібито з власної ініціативи. Розрахунок простий — якщо англійці приймуть його і згодяться вести переговори, Гессові нададуть відповідні повноваження; якщо ні — оголосять його зрадником, і годі!.. Однак досить нам говорити на такі теми, краще випиймо!.. Розкажіть, як ви влаштувалися тут, що поробляєте?