— Файно дєкую, ласкава пані! Дай тобі Боже здоровля, рібонько золотенька!

Незграбно розвернувшись, тримаючи гарячу кишку перед собою на витягнутих руках, боячись упустити, жебрак урочисто посунув геть, аби десь тут, недалеко, насолодитися даром.

Рибка Павло.

Що ж, зустрілися.

Люди купчилися тут, бо чекали, поки благодійники завершать із жебраками.

Верхній Личаків збирався святкувати Покрову далі, але вже без сумнівної публіки. Та й злидні не мали наміру затримуватись надовго — не вперше, знали, що більше, ніж дали, не перепаде. Краще повернутися назад, до своїх насиджених місць. З нагоди великого свята ще наділять до кінця дня кожного.

Виставивши праве плече вперед, Клим, немов корабель — кормою хвилі, прорізав натовп, аби наблизитися до Рибки Павла ззаду впритул. Не мав ані зброї, ані плану. Поки вирішив провести його якомога далі і притиснути вже у затишнішому, тихішому місці. Тим більше, клаповухий сам шукав, де б примоститися зі своєю здобиччю. Націлившись на шинок, котрий майорів на початку вулиці, він, поза сумнівом, збирався стати десь там, аби ще вициганити з нагоди Покрови чаркудругу в відвідувачів, котрі матимуть гарний настрій. Усередину таких не пускають, та жебрак напевне мав досвід.

Ніби підтверджуючи припущення, Рибка Павло не став їсти свій шматок кишки на ходу. Примотавши папером, перехопив у ліву руку. Правою ж загрібав на ходу.

Кошовий рухався слідом, не зводячи з нього очей та не випереджаючи подій, котрі ніби розвивалися нарешті, як треба.

Раптом щось сталося.

Клим не відразу зрозумів, чому жебрак зупинився, стрепенувся, сторожко зиркнув через плече. Часу реагувати не було зовсім, і Кошовий наштовхнувся на погляд переслідуваного. А той, своєю чергою, відразу зрозумів, від кого треба чекати небезпеки. Хоча Клим не збирався нічим йому загрожувати, проте жебрак навряд чи знав та розумів це.

Швидко глянувши через голову клаповухого, Кошовий усе зрозумів. Просто перед ним, біля краю хідника, лише за якихось два десятки кроків, бовваніла недолуга Фертикова постать. І все б нічого, якби обабіч далі на маячили Вусань із Довгоносиком. Загалом вони мало чим виділялися в натовпі. Ніхто б навіть не припустив, що ці троє — разом. Але Рибка Павло, маючи звичку боятися й ховатися, одразу відчув небезпеку. Оскільки вартові Фертика нічим себе не виказували, роблячи вигляд, що вони тут ні до чого, жебрак озирнувся. Передчуваючи — зараз його заганяють, і не помилився.

Довгоносик, ступивши крок ліворуч, заступив «приманку» спиною. Навіть не ворухнувся, жодним чином не зреагував на ту його негайну, занадто квапливу втечу подалі від цього місця. Та пізно, бо клаповухий Рибка вже рвонув убік, величезним стрибком діставшись середини вулиці. Тут уже було вільніше, й він, пригнувши голову, спершу подріботів, потім — побіг геть.

Навряд чи щось зрозумів.

Інстинкти гнали.

Часу на роздуми більше не було. Нікого й нічого зараз перед собою не бачачи, Кошовий з місця рвонув уперед, петляючи між перехожими, штовхаючи їх, зачіпаючи та перепрошуючи на ходу. Глипнувши позад себе, жебрак припустив швидше, міцно притискаючи до себе омріяний шматок бульбянки. Збоку могло скластися враження: волоцюга щось потягнув у молодого пана, а обкрадений чомусь не кличе поліцію, хоч вона зовсім поруч.

Рвучко взявши вбік, утікач погнав по прямій, націлившись пірнути до найближчого провулка. Поза сумнівом, він орієнтувався тут краще, ніж Клим, і шанси вирватися в жебрака збільшилися. Подумки вилаявши Єжи Тиму з його посіпаками за бездіяльність, Кошовий тут же змінив думку: нікому з цієї компанії не світило привертати до себе увагу поліції, навіть якщо нічого не зробили, не встигли скоїти й взагалі не мали подібних намірів. Вони зі зрозумілих причин умили руки, лишивши Клима сам на сам із Рибкою Павлом, котрий, і це цілком логічно, від самого початку був лише його проблемою — і таким залишився.

Але й Кошовому не надто випадало ставати зараз центром загальної уваги. Тому біг мовчки, не закликаючи, як часто водиться у таких випадках, тримати злодія.

Допомога прийшла несподівано.

Жебрак уже майже добіг до провулка, коли навперейми скочив батяр, виплюнувши перед цим недокурену цигарку просто під ноги порядній парочці. Видно, маневри давно привернули увагу аборигена. Й личаківський батяр не був би собою, аби не втрутився в пригоду, котра відбувається без його активної участі.

Рибка Павло сіпнувся вбік, вчасно вгледівши загрозу та спробувавши обійти її. Та з розгону налетів на іншого батяра, старшого та трохи ширшого в плечах. Присівши й виставивши перед собою довгу, взуту в важкий черевик ногу, він підсік утікача. Жебрак заорав носом, притиснувши руки до грудей і завмерши в такій позі. Циліндр скотився з маківки.

На них уже почали звертати увагу.

Наспівши, Клим навіть не подякував — нахилився над клаповухим, різким сильним рухом перекинув на спину. Побачив чуже бритві лице, круглі перелякані очі, почув дратівливе:

— Нє-є-є! То не я-а-а! Пусті-і-ть!

— Щось украли, — почув Кошовий поруч чоловічий голос.

— То маєте благодійність, — підспівав жіночий. — Я, прошу дуже, в такі дні хату зачиняю на додатковий замок!

— Й кишені зашиваєте? — запитав хтось зухвало, не інакше — один із батярів.

— Вбили когось! — голосно пробасили з натовпу.

— Та де! Пане, вам аби когось та вбили!

— Хіба я вас чіпаю, прошу пані?

Слухати це все й щось комусь пояснювати Клим не мав часу та бажання.

Натиснув коліном на живіт жебрака. Легко відбив простягнуті для захисту руки, котрі далі вперто стискали просякнутий жиром папір із кишкою. Стукнув кулаком у груди, розуміючи — інакше з такою публікою не можна. Просичав грізно:

— Кажи! Бігом кажи!

— А-а-а! Йой! То не я, не я!

— Будинок на Валовій. Ти там ночував. Було?

Очі Рибки Павла набули враз осмисленого виразу.

— Б-було. Шо…

— Тут я запитую, мене слухай! Кого там бачив?

— Мару.

— Як?

— Привида. Пані, в чорному вся.

Кошовий сам не сподівався на такий швидкий результат. Послабив тиск, підвівся. Смикнувши жебрака за комір, змусив стати на рівні. Нахилившись, підхопив брудний циліндр, натягнув на самі вуха, прихлопнув згори.

— То, виходить, ти її бачив? Чорну пані?

— Не раз. Ось цими. — Жебрак розчепірив два пальці на лівій руці, торкнувся очей.

— Ходімо, розкажеш, — і аж тепер додав, хай запізно. — Не бійся. Ти ж Рибка Павло, правда?

Відповіді не було. Позаду враз почувся рух, гримнуло суворо:

— Так! Це що тут таке коїться? Кого вбили, га?

Передчуваючи найгірше, Клим повернувся. До нього наближався поліцейський, за ним уже квапився другий.

— Та всі живі, пане…

Гопля!

Клаповухий жебрак рвучко жбурнув у кривдника засмальцьований папір із замотаною бульбянкою.

Цілив у голову.

Шкоди шматок кишки не завдав, але належний ефект спричинив — Клим розгубився. З криком відкинув від себе жирне й мазке, все одно запізно: на піджаці й сорочці спереду лишилися масні плями. Забруднені руки машинально, не думаючи, витер об штани, тут же зрозумівши — дарма це робить.

— Так що у вас? Ану? Документи!

Короткої миті вистачило Рибці Павлу, аби таки шаснути за найближчий ріг. Розуміючи, що марно, Клим усе ж рипнувся за ним. Міцні пальці поліцая лещатами стиснули лікоть.

— Стояти, кажу! Хто такий? Що твориться?

Тепер довкола вже збирався гурт цікавих. Кошового з поліцейськими оточували півколом. На тому боці вулиці швидко віддалялися Єжи Тима та його невеличкий загін. А до місця пригоди вже квапилася Магда Богданович.

Як була.

У фартуху з оборками.

Розуміючи — погано робить, Клим попри те спересердя копнув без того виваляний шмат бульбянки.

Це ж треба так, у сонячний день…