Варто було татові підняти голову і сказати:
— Фран…
Як у нього починалося спочатку.
Я підійшов до тата, він почав гладити мене однією рукою по голові, а другою тримався за живіт і все вивергав із себе:
— Фра… Фра…
Нарешті він зміг вимовити:
— Франті… — а потім: — Франтішек, ах, просто жахливо, що твоєму татусеві доводиться переживати!
Я подумав, чи не отримати мені крейцер, і почав плакати. Якось у тата боліли зуби, і він дав мені 2 крейцери, щоб я тільки замовк. І цього разу тато дістав гаманець, заглянув у нього і сказав:
— Хе-хе, а грошики тю-тю, чорти вхопили!
І він почав ходити по кімнаті та примовляти:
— Не плач, усе мине в твого бідного нещасного татуся.
Потім він зняв черевики і звелів дістати йому з-під ліжка капці. Сам він боявся нахилятися, щоб шлунок не потягнув його донизу, і підійшов до шафи по халат. Я попередив тата, що халат ще ввечері надів пан Фінгулін. У тата задрижали руки, і я почув, як він, дивлячись у розчинену шафу, сказав:
— Господи, ну що я зробив поганого пану Фінгуліну? Мало того, що він позбавив мене дружини, а тепер ще й халат забрав.
Тут відчинилися скляні двері, і в кімнату ввійшли пан Фінгулін із мамою. Тато сів на ліжко і подивився на них, як пес м’ясника Вейводи, коли якось украв шматок легені, а пані Вейводова застукала його. У пана Фінгуліна обличчя було дуже бліде, він мав серйозний вигляд і до того ж був у татовому халаті. У мами обличчя було червоне. Побачивши мене, вона прогнала мене в кухню. Я зробив вигляд, що йду, а сам повернувся, став за дверима і дивився крізь скло. Пан Фінгулін підсунув до татового ліжка два стільці, на один сів сам, на другий — мама.
— Шановний пане, — урочисто почав пан Фінгулін, — сподіваюсь, ви дозволите мені, як достеменному другові дому, дати вам кілька добрих порад.
Мама незадоволено зауважила, що тато дивиться на них звіром, але тато заперечив, що зовсім він не дивиться звіром. Пан Фінгулін розмахував рукою і говорив, що вважає своїм святим обов’язком заявити татові прямо в очі, що чоловік, який примушує дружину цілу ніч страждати в самотності з другом дому, заслуговує звання величезного в світі мерзотника. Тато вже не дивився, як пес м’ясника Вейводи, а дивився, як учень крамаря Горжейша, коли пан Горжейш волочив його за вухо по крамниці й кричав:
— Я тобі поплюю в повидло!
Пан Фінгулін і далі говорив, що чоловік, який залишає дружину вдома в самотності задля того, щоб влаштовувати оргії з розбещеною компанією, найнікчемніша людина, що втратила всяку честь, людина, котрій байдуже, чи страждає дружина по ньому й непокоїться, чи не сталося з ним чого.
Я почув, як тато сказав:
— Я не сумніваюсь, пане Фінгулін, що ви не примусите мою дружину нудьгувати в самотності.
Пан Фінгулін підскочив і закричав, що просить облишити всі натяки на його стосунки з милостивою пані.
А мама встала перед татом і також закричала:
— Фу, як негарно, фу, це в тобі говорить алкоголь!
Тато сидів як прибитий.
— Чоловік, який повертається додому до дружини п’яний, може бути певним, що розриває усі зв’язки, що поєднують його із сім’єю. І якщо ви усвідомлюєте, що своєю поведінкою ви лише демонструєте неповагу до священних подружніх уз, то мені вас щиро жаль.
— Не жалійте його, негідника, — перебила його мама.
Тато лише хитав головою і казав:
— Що ви, ну який же я негідник?
— Ось вам наше остаточне рішення, — говорив далі пан Фінгулін. — Завтра ж ви ідете до тестя в село. Візьмете на службі відпустку і ще до обіду поїдете з Франтішеком. У селі під наглядом тестя, котрому я вже надіслав листа, в якому докладно поінформував про все, ви впродовж шести тижнів постараєтесь забути про празькі оргії. Ми з дружиною будемо вас іноді провідувати і, якщо ви постараєтеся добре поводити себе, ми приймемо вас як виправленого назад у лоно сім’ї. Обідати ви сьогодні не будете, вам треба як слід проспатися до завтрашньої подорожі. А ми з милостивою пані здійснимо нині невелику прогулянку на Завіст. Їй потрібно дійти до тями після цієї страшної ночі, проведеної в напруженому чеканні вашого повернення невідомо в якому стані. Ходімте, милостива пані.
Тато теж підвівся, і тут усі побачили під ним на постелі циліндр пана Фінгуліна. Пан Фінгулін знову нагадав, як самовіддано поводив себе цієї ночі, і ось яка дяка за його самовідданість — мій золотий татусь спав на його циліндрі.
Мама сказала, що від цієї негідної людини нічого чекати вдячності і хай пан Фінгулін візьме циліндр тата.
Вони пішли, а я прикинувся, нібито граю в кубики за дверима. Коли вони пішли зовсім, я подивився, що робить тато. Мій золотий татусь роздягнувся і в самих кальсонах люто качався по циліндру пана Фінгуліна, як собака на оселедці, і примовляв:
— Я вам покажу, хто в домі хазяїн!
Злодій Шейба сховався звечора в будинку № 15, щоб його там замкнули на ніч. Він був фахівець з обкрадання горищ і того дня ладнався розпочати свою діяльність у цьому багатшому районі міста. Доти він працював у бідняцьких кварталах — це дало йому всього два фартухи, три нижні спідниці та побиту міллю хустку. За судовою таксою ціна всього цього тягла місяців із шість, а єврей-скупник дав йому за все гамузом крону.
Шейба стояв у підвалі, зіпершись на двері, і прислухався, як двірничка, погасивши світло й замкнувши дім, вертається. Вона, видно, була молода, бо тихенько співала, простуючи від парадних дверей до свого помешкання.
Шейба вважав це добрим знаком. А ще йому того дня надвечір стрівся віз із сіном. Теж добра прикмета. Він бачив сажотруса й послав йому цілунок рукою. Це теж приносить удачу. Шейба, видобувши з кишені пляшку простого рому, хильнув прямо з шийки. Простий ром… Це все оті бідняцькі вулички. А тут буде не так. Зранку він оглянув своє нове поле діяльності й побачив, що по сходах до другого поверху простелено килимок. Видно, тут живуть люди заможні, і на горищі знайдеться дещиця. Скажімо, перини, одежа. Цю мрію про щастя він запив добрячим ковтком рому і сів на одну зі сходинок, що вели до підвалу. Він був утомлений, бо того дня його ловили над річкою поліцаї. Ішлося про ручний візок без номера, що стояв без догляду на вулиці. Ледве він пройшов з тим візком кілька кроків, як уже довелося кинути візок і втікати. Втік, слава Богу, але тепер весь наче побитий. Нема в світі правди. На селі тебе ловить жандар, у місті — поліцай. Шейба знову хильнув рому й зітхнув.
У будинку панували тиша й темрява. Тут, коло підвалу, не було ні тепло, ні холодно, але Шейба, почувши, як його зітхання розляглося у нічній тиші аж до третього поверху, затремтів. Йому спало на думку, що буде, коли він піймається. Якби це хоч проти зими. Він уже кілька зим пересидів за ґратами. У декотрих в’язницях навіть центральне опалення вже поставили. Тепло, наїсися досита, тільки випити нема. А курива якось роздобудеш.
У підвалі занявчала кішка. У Шейби вже було на язиці «киць-киць», але він вчасно схаменувся. Нащо наражатись на зайву небезпеку? Бо, певне, в домі сплять не всі, почує двірничка — і каюк. Може, ще й налупцюють.
Шейба прислухався, як за дверима ходить кішка й нявкає, як вона десь залізла на купу вугілля і те вугілля загуркотіло, осипаючись. Бісова кішка! Наробить гуркоту, а люди на вулиці подумають, що в підвалі злодії.
Шейбі здавалося страшенною образою, що люди можуть подумати, ніби він хотів уломитися в підвал. Обікрасти підвал — це будь-хто зуміє, а от ти горище обчисть!
Він мимохіть ворухнувся, і в кишені забряжчали відмикачки. Кішка за дверима, мабуть, злякалась. Шейба почув, як вона, тікаючи, звалила щось важке. Гуркіт залунав на весь будинок.
Шейба присів і став прислухатись. Луна гуркоту помалу затихла. В будинку не озвалося жодного голосу.