Коли богомолки забралися геть, він уже трохи оволодів собою, швидше знеохочений до всього, ніж розгніваний:

— Христосику… ім'я боже згадують всує…

Богомолки пішли просто до падре Кловіса. Це був товстий лисий чоловік, завжди в доброму гуморі, він був улюбленим сповідником усіх. Вигукуючи одна перед одною наввипередки, вони розповіли падре Кловісу, що сталося. Падре Кловіс подивився на них і втішив:

— Це у нього швидко мине. Це на перших порах. Потім він побачить, що ви святі, справжні дщері господні. Не засмучуйтесь. Моліться за отця нашого і не забувайте, що сьогодні день благословення.

Коли вони пішли, він розсміявся і пробурмотів:

— Ці новоявлені падре лише псують життя людям.

Пізніше богомолки почали знову благоговіти перед падре Жозе Педро, проте до цілковитого порозуміння так і не дійшло. Його серйозний вигляд, доброта, його нехіть до пліток спричинилися до того, що його почали більше поважати, ніж любити. Від богомолок його віддаляла передусім нездатність стати гарним проповідником. Йому ніколи не щастило зобразити пекло з такою силою переконання, як, приміром, умів це робити падре Кловіс. А його риторика була вбога й непереконлива. Проте він вірував, був справді віруючим. Тоді як про падре Кловіса можна було сказати хіба те, що він вірує принаймні хоч у пекло.

Спочатку падре Жозе Педро мав намір відвести капітанів піску до богомолок. Він міркував, що цим врятує не лише дітей, а й богомолок від їхньої безплідної суєти. Нехай би присвятили себе цим дітям з такою ж відданістю, як церкві. Падре Жозе Педро здогадувався, що вони марнували дні в пустопорожній балаканині у церквах або вишиваючи носовички для падре Кловіса, через те, що ці старі діви не мали ні сина, ні чоловіка, яким би могли присвятити своє життя. Він дав би їм синів. Тривалий час падре Жозе Педро плекав цей задум. Він навіть привів у дім до однієї з них хлопчика, який утік із виправної колонії. Це сталося ще до того, як він познайомився з капітанами піску, коли тільки про них почали говорити. Наслідок був сумний: хлопчина втік із дому, прихопивши срібні речі. Він вибрав вуличну долю, хоча там він ходив у лахмітті та жив надголодь. Він віддав їй перевагу перед гарним одягом і смачною їжею з обов'язком читати вголос перед обідом молитву та щодня бути присутнім на різних месах і богослужіннях. Потім падре Жозе Педро зрозумів, що експеримент не вдався з вини старої діви, а не хлопчика. «Неможливо, — подумав падре Жозе Педро, — зробити з безпритульного злодія пономаря. Але цілком можливо зробити з нього робочу людину». І він чекав, що, познайомившись із капітанами піску, зможе домовитися з деякими з них і з богомолками про новий експеримент, який він наперед продумав. Та невдовзі по тому, як Гульвіса рекомендував його групі і він поступово завоював довіру в більшості хлопців, він побачив, що і цей його дослід марний, що воля — найсильніше почуття в серцях капітанів піску. Тоді він вирішив діяти інакше.

Спершу діти придивлялися до нього з недовірою. Вони чули на вулиці, що бути падре — це не робота, а покликання і що таке швидше годилось би для жінки. Але падре Жозе Педро був робітником і знав, як поводитися з цими хлопцями. Він ставився до них як до дорослих, до друзів. І так завоював їхню довіру, подружився з усіма, навіть з Педро Кулею і Професором, не дуже схильними до молитов. Труднощі виникли у нього з Безногим. У той час, Професор, Педро Куля і Кіт ставилися до слів падре байдуже (Професор, правда, любив його, бо падре приносив йому книги), а Тичка, Кангасейро і Жоан Здоровило, особливо перший, прислухалися дуже уважно до того, що він казав, Безногий виявляв опір, спочатку досить-таки впертий. Проте скінчилося все тим, що всі стали вірити падре Жозе Педро. А в Тичці він навіть відчув покликання до професії священика.

Однак того вечора вони зустріли його появу без особливого задоволення. Тичка підійшов і поцілував руку падре. Кангасейро також. Інші привіталися. Падре Жозе Педро пояснив:

— Сьогодні я прийшов запросити вас усіх.

Вони уважно прислухались. Безногий прошепотів:

— Він кликатиме нас на сповідь. Але тільки тих, що грішили.

Та замовк, перехопивши грізний погляд Педро Кулі. Привітно всміхаючись, Падре примостився на ящику. Жоан Здоровило побачив, що сутана на ньому брудна й стара. Місцями позаштопувана чорними нитками. Жоан Здоровило підштовхнув ліктем Педро Кулю, який теж це помітив. Педро промовив:

— Хлопці, у падре, нашого друга, є дещо для нас. Ура падре Жозе Педро!

Жоан Здоровило знав, що все це через подрану сутану, що була завеликою для хирлявого тіла падре. Всі інші відповіли криками «ура». Падре всміхнувся, помахавши рукою. Жоан Здоровило не відводив очей від сутани. Він подумав, що Педро Куля — справжній ватажок, він усе знав, усе вмів робити. За Педро Кулю Жоан Здоровило дав би перерізати собі горлянку. Падре Жозе Педро витяг з кишені сутани чорний молитовник і вийняв з нього кілька банкнотів по десять мільрейсів.

— Це вам на те, щоб піти сьогодні на карусель. Я вас усіх запрошую покататися сьогодні на каруселі.

Він сподівався, що хлопці зрадіють. З п'ятисот мільрейсів, які дона Гільєрміна Сільва дала на купівлю свічки для вівтаря діви Марії, він узяв п'ятдесят, щоб повести капітанів піску на карусель. Проте обличчя в хлопців залишилися байдужими. Падре стояв збентежений з грішми в руці. Педро Куля чухав голову. Падре поглянув на Професора, і той промовив:

— Падре, ви хороша людина… Але річ у тім, що Безногий і Кангасейро — обидва зараз працюють на каруселі. Ми вже запрошені, нас запросив власник… — він замовк на мить, — це наш приятель… і ми можемо прокататися вночі безкоштовно… Але ми не забудемо, що ви нас запросили, ми це цінуємо…

Професор старанно добирав слова, усвідомлюючи всю делікатність моменту. Педро Куля схвально кивав головою.

— Нехай це лишиться надалі. Нехай уже іншим разом. Але ви, сеньйоре, не образитесь на нас? Не образитесь? — Він уважно дивився на падре, і обличчя його знову проясніло.

— Ні, хай іншим разом. — Падре подивився на хлопців, посміхаючись. — Так навіть краще. Бо гроші, які я дістав… — Раптом він затнувся, подумавши, що, можливо, це божа пересторога, бо, мабуть, він хотів вчинити щось недобре. Погляд його був таким дивним, що хлопці підступили на крок. Вони дивилися на падре, не розуміючи, в чому річ. Педро Куля насупився, як у тих випадках, коли треба було розв'язати якусь проблему. Професор хотів було щось сказати, але зрозумів усе першим Жоан Здоровило, хоча серед усіх він був, напевно, найдурніший.

— Це з церкви, падре? — І рот у нього скривився, на очах виступили сльози, і він гнівався на себе за нестриманість.

Зрозуміли й інші. Тичка подумав, що крадіжка — то великий гріх, але доброта падре сильніша за нього. Безногий, накульгуючи більше, ніж завжди, підійшов до падре. Спочатку він майже кричав, а потім уже говорив тихіше.

— Ми можемо покласти їх туди, де вони були. Нам це неважко зробити. Не журіться… — і засміявся.

І посмішка Безногого, і дружні почуття, які падре побачив у очах хлопців (і, здається, сльози на очах у Жоана Здоровила), повернули йому спокій і віру у свій вчинок і свого бога.

— Одна стара вдова дала мені п'ятсот мільрейсів на свічку. Я взяв п'ятдесят, щоб повести вас на карусель. Бог вирішить, чи добре я вчинив. Тепер я куплю свічку.

Педро Куля відчув, що вони в боргу перед падре. Не придумавши нічого кращого, він вирішив відмовитись від задуманої на цей вечір справи.

— Ми збираємось на карусель увечері, щоб подивитися на Кангасейро і Безногого. Чи не хочете з нами, падре,?

Падре Жозе Педро погодився, бо знав, що це — наступний крок до зближення з капітанами піску. І на площу попрямувала група хлопчаків разом із падре. Деякі не пішли, в тому числі й Кіт, що побіг на побачення з Далвою. Але ті, що вирушили туди, мали вигляд добре вихованих хлопчаків, що поверталися з уроку закону божого. Якби вони були добре вдягнені і чисті, їх можна було б вважати за учнів коледжу — в такому чіткому порядку вони крокували.