— Хлопці, — знов озвався Безногий, — якщо він не захоче піти добром, ми викинемо його силоміць. Інакше всі ми поздихаємо від віспи, геть усі! Ви що, не розумієте, йолопи? Викинемо його зараз на вулицю, хай його там підберуть і відвезуть до ізолятора.

— Ні, ні! — зарепетував Алміро. — Ради бога, не треба.

— Це — кара, — пробурмотів Тичка.

— Заткнись, байстрюк! — визвірився Безногий і правив своє: — Виженемо його силоміць, хлопці, якщо він не хоче піти по-доброму.

Ватага все ще стояла в нерішучості, і він підійшов до Алміро й замахнувся ногою, щоб дати йому стусана.

— Ну, вшивайся звідси, зараза!

Алміро зіщулився.

— Ні. Ти не можеш зробити цього. Зачекай, поки прийде Куля.

— Це — кара… Це — кара, — белькотів Тичка, і це белькотіння ще більше роздратувало Безногого. Він дав стусана Алміро.

— Геть звідси, зараза!

Але в цю мить чиясь рука відкинула його назад. Кангасейро став між Безногим та Алміро. Мулат тримав у руці пістолет і погрозливо світив очима.

— Присягаюся, він заряджений. Попереджаю — якщо хто зачепить Алміро… — і він з погрозою поглянув на всіх.

— А ти чого сюди лізеш, бандюго? — верескнув Безногий, намагаючись знов узяти гору.

— Він не поліцейський, щоб ми так до нього ставилися. Він з нашої групи, він діло каже. Почекаємо, поки прийде Педро Куля. Він усе й вирішить. Але якщо хто його займе, я пристрелю того на місці, як поліцейську мавпу! — Мулат тримав пістолет напоготові.

Хлопці почали відходити. Безногий плюнув.

— Усі ви страхопуди, — і пройшов туди, де його чекав собака. Ліг поряд з ним, і ті, хто був ближче до нього, почули, як він бурчить: «Боягузи, страхополохи».

Кангасейро залишився перед Алміро з пістолетом у руці. Алміро схлипував і розглядав пухирі, що всипали все його тіло. Тичка молився, благав господа знову бути добрим і милосердним.

Нараз Тичка згадав, що годилося б покликати падре Жозе Педро. Він вибіг зі складу й попрямував до будинку падре. Але й дорогою він не облишав молитися, з очима, розширеними від страху перед господом.

Педро Куля прийшов у супроводі Професора й Жоана Здоровила. Вони верталися з одного діла, де їм добре повелося, і зі сміхом обговорювали свій успіх. Кіт теж ходив з ними, але не вернувся, залишившись у Далви. Троє хлопців зайшли до складу, і перший, кого вони побачили, був Кангасейро з пістолетом у руці.

— Що тут таке? — спитав Педро Куля.

Безногий підвівся зі свого кутка. Пес поплентав за ним слідом.

— Цей дурень корчить із себе месника, не дає нам зробити так, як я вирішив. — І він показав на Алміро. — У нього віспа.

Жоан Здоровило зіщулився. Педро Куля глянув на Алміро, Професор підійшов до Кангасейро. Мулат не опускав пістолета. Педро спитав:

— Що сталося, Кангасейро?

— Він заразився цією клятою хворобою. А ця макака, прямо як поліцейський, наполягає, щоб викинути його на вулицю, щоб санітарна машина забрала його до ізолятора. Я спочатку й не думав втручатися. Однак Алміро навідріз відмовився йти, а ці всі, — тут він плюнув, — хотіли змусити його силою. Алміро доводив, що він з нашої групи і що треба почекати, поки повернешся ти. Побачивши, що він діло говорить, я став на його бік… Він же не лягавий, щоб так до нього ставитися.

— Ти вчинив правильно, Кангасейро. — Педро Куля ляснув мулата по плечі. Потім глянув на Алміро. — У тебе справді віспа?

Хлопець кивнув і зайшовся плачем. Безногий кричав:

— Треба робити так, як я казав. Не викликати ж сюди машину, щоб усі дізналися, де ми живемо. Треба його вивести на вулицю, де ходять люди. Хочеш ти чи не хочеш, а доведеться так зробити…

Педро Куля гарикнув:

— Хто тут ватажок, я чи ти? Хочеш дістати в пику?

Безногий відійшов, бурмочучи щось собі під ніс. Пес підійшов до нього, щоб лизати ноги, але дістав штурхана. Та Безногий одразу отямився і почав пестити собаку, час від часу позираючи спідлоба на інших.

Педро Куля підійшов до Алміро. Жоан Здоровило хотів побороти страх і теж наблизитись. Але страх перед віспою був у нього надто великий, трохи не дужчий за його доброту. Один Професор залишився з Педро Кулею.

— Дай-но мені глянути, — сказав Професор. Алміро показав руки в пухирях. Професор сказав:

— Це біла віспа. Чорна віспа зразу темнішає.

Педро Куля задумався. В складі запала тиша. Жоан Здоровило, подолавши страх, підступив ближче. Але йшов він, ніби тягнучи ноги. В цю мить прийшов Тичка в супроводі падре Жозе Педро. Падре привітався і спитав, де хворий. Тичка показав на Алміро, й падре попрямував у той куток. Священик узяв Алміро за руку, оглянув її і сказав Педро Кулі:

— Треба відвести його.

— В ізолятор?

— Так.

— Ні, він не піде, — відповів Педро Куля.

Безногий знову підвівся й підійшов до них.

— Я вже торочу про це давно. Його треба відправити в лазарет.

— Він не піде, — повторив Педро Куля.

— Чому, сину мій? — запитав панотець Жозе Педро.

— Бачите, падре, з лазарету ніхто не вертається. Ніхто. А він один із нас, наш товариш. Ми не можемо вчинити так.

— Але закон, сину мій…

— Померти?

Падре здивовано глянув на Педро Кулю. Ці хлопці раз у раз роблять йому якісь несподіванки. Завжди вони виявляються розумнішими, ніж він думав. У глибині душі падре був згоден з цими словами.

— Він не піде, падре, — твердо заявив Педро Куля.

— Що ж ти збираєшся тоді робити, сину мій?

— Лікувати його тут.

— Але як?

— Покличу Дону Анінью.

— Та вона ж не вміє лікувати!

Педро Куля збентежився, але за хвилю сказав:

— Все-таки це краще, ніж у лазареті.

Втрутився Безногий:

— Він же заразить усіх! Усі ви заразитеся віспою. Не треба його тут лишати.

— Заткнись, а то дам тобі в пику! — гукнув на нього Педро Куля.

— Він має рацію, Куля, — зауважив падре.

— І все-таки до лазарету він не піде, падре. Ви добре знаєте, що він не може піти. Там погано, там усі помирають.

Падре знав, що це правда, і замовк.

— Але хіба в нього немає дому? — запитав Жоан Здоровило.

— У кого?

— В Алміро. В нього ж є дім.

— Я не хочу туди йти, — плакав Алміро. — Я втік звідти.

Педро Куля подивився на нього й лагідно сказав:

— Годі, Алміро. Спершу я сам сходжу й побалакаю з твоєю матір'ю. Потім ми відведемо тебе. Тобі там буде добре і не доведеться йти до лазарету. А падре приведе туди лікаря, і той вилікує тебе. Адже ви приведете, падре?

— Авжеж, приведу, — пообіцяв Жозе Педро.

Існував закон, що зобов'язував громадян повідомляти в лікарню про кожен випадок віспи. Хворих негайно забирали до лазарету. Падре Жозе Педро знав про це, але ще раз став на бік капітанів піску, виступивши проти закону.

Педро Куля вирушив до дому Алміро. Хлопцева мати була праля й жила з бідним селянином за Солом'яним містечком. Алміро відвели до матері, там його відвідав падре, потім він привів лікаря. Але лікар повідомив про хворобу, й Алміро забрали до лазарету. Після цього в падре почалися неприємності, бо лікар (який вважав себе за вільнодумця, хоч насправді був спіритом) доніс також і на нього, як на переховувача хворого віспою. Власті не стали притягати падре до відповідальності, але поскаржилися в архієпископство. І падре Жозе Педро викликали до каноніка, секретаря архієпископства. Цей виклик налякав його.

Важкі портьєри, стільці з високими спинками, портрет святого Ігнасіо на стіні. На іншій стіні розп'яття. Великий стіл, розкішні килими. Коли падре Жозе Педро ввійшов до зали, серце його злякано калатало. Довідавшись про виклик до архієпископського палацу, він у першу мить подумав про парафію, якої марно чекав уже два роки. Невже йому запропонують парафію? Він аж засміявся від радощів. Тоді він стане справжнім священиком, він служитиме господові, матиме паству, щоб наставляти її на шлях праведний. Але водночас його огорнув смуток: а що буде з дітьми, безпритульними з вулиць Баїї, особливо з капітанами піску? Він був одним з небагатьох їхніх друзів. Інші священики обмежувалися тільки тим, що іноді йшли відправити месу у виправній колонії. Ця вранішня служба була для малих порушників особливо неприємна, оскільки віддаляла від них час їхнього убогого сніданку. Падре Жозе Педро цілком присвятив себе безпритульним дітям, чекаючи, коли йому нарешті дадуть парафію. Не можна сказати, щоб він досягнув надто великих результатів. Але це й цілком зрозуміло — діло нове і складне. Тому лише недавно він завоював їхню цілковиту довіру. Дітлахи ставилися до нього як до друга, а не як до священика. Падре довелося знехтувати всім, щоб добитися такої довіри в капітанів піску. Але він вважав, що навіть через одного Тичку з його покликанням стати священиком справа варта заходу. Задля цього падре довелося робити багато чого наперекір тому, чому його навчали. І тут він подумав, що, можливо, через це його й викликали. Найшвидше через це. Багато богомолок уже перешіптувалися з приводу його взаємин з хлопцями, що промишляли злодійством. А тут ще випадок з Алміро! Коли падре Жозе Педро здогадався про причину виклику, відчув сильний страх. Доведеться розпрощатися з будь-якою надією на парафію. А йому так потрібна була парафія. На його утриманні стара мати й сестра, учениця середньої школи. Потім йому раптом здалося, ніби все, що він досі робив, це помилка і його тепер за це по голівці не погладять. У семінарії його вчили коритись. Але відразу ж він згадав про хлопчаків. У його пам'яті постали образи Тички, Педро Кулі, Професора, Безногого, Гульвіси, Кота. Треба було рятувати цих дітей… Христос турбувався найбільше про дітей. І треба зробити все, щоб урятувати цих дітей. Не їхня вина, що вони стали безпритульними.