Хлопці на чолі з Безногим і Гульвісою обступили новачків. Дора злякалася. Зе Фуїнья міцно спав.

— Що це за тріска? — спитав Гульвіса.

Професор виступив наперед:

— Вона була голодна. Вона і брат.

Гульвіса розсміявся. Розправив плечі.

— А вона красунечка…

Безногий розреготався, показуючи на інших хлопців:

— Лізете всі сюди, як стерв'ятники до падла!

Дора підійшла до Зе Фуїньї, який прокинувся і затремтів з переляку.

Один з хлопців озвався:

— Професоре, ти гадаєш, вона буде лише для тебе і Жоана Здоровила? Залиш і для нас трохи.

Хтось скиглив:

— А мені теж хочеться…

Хлопці зареготали. Один вихопився з гурту наперед і скривився, подражнюючи Жоана:

— Подивись лишень, як він переживає, бідолаха. Ах, божеволіє…

Жоан Здоровило заступив собою Дору. Він не промовив нічого, але витяг ножа. Безногий закричав:

— Так у тебе нічого не вийде! Вона мусить бути для всіх!

Професор заперечив:

— Хіба ти не бачиш, що вона ще дівчинка?

— Та ти глянь, які в неї груди! — кричав хтось.

Наперед вийшов Кангасейро. Його очі палахкотіли, а на темному обличчі грала посмішка:

— Лампіан теж не поважає незнайомих жінок. Віддай її нам, Здоровило…

Хлопці знали, що Професор слабкий і не витримає бою. Але вони боялися Жоана Здоровила, який вимахував кинджалом. Кангасейро раптом відчув себе серед бандитів Лампіана, разом з якими повинен згвалтувати дочку плантатора. Свічка кидала відблиск на біляве волосся Дори. На її обличчі був жах.

Жоан Здоровило не казав нічого, тільки тримав у руці кинджал. Професор розкрив свій складний ніж і став поруч з ним. Кангасейро теж витягнув кинджал і почав просуватись уперед. Інші за ним. Пес загавкав. Гульвіса сказав ще раз:

— Відступись, Здоровило, так буде краще. Професорові спало на думку, що якби Кіт був тут, то він би став на їхній бік, бо в нього була своя жінка. Але Кіт уже пішов собі.

Дора бачила, як банда наступає. Страх переміг у ній і відчай, і втому, яку вона перед тим так відчувала. Зе Фуїнья плакав. Дора не спускала очей з Кангасейро. Метисове обличчя кипіло пристрастю, хтива посмішка змішувалася з тривогою. Бачила вона і віспи на обличчі Гульвіси, коли й на нього впав відблиск свічки, і згадала про мертву маму. Раптом вона зайшлася плачем, на мить забувши про хлопців.

Професор сказав:

— Хіба ви не бачите, що вона плаче?

Хлопці на мить зупинились. Але Кангасейро сказав:

— Ну то й що? У неї все на місці, однаково…

Вони поволі підходили, поглядаючи то на Дору, то на кинджал у руці Жоана Здоровила. Раптом пришвидшили крок і опинилися зовсім близько.

— Я продірявлю першого ж… — попередив Жоан Здоровило.

Гульвіса розреготався. Кангасейро замахнувся своїм кинджалом. Зе Фуїнья плакав. Дора дивилася на нього переляканими очима. Обняла брата, коли раптом побачила, що Жоан Здоровило повалив Гульвісу.

Зупинив їх тільки голос Педро Кулі, який щойно ввійшов:

— Що за чортівня тут діється?

Професор підвівся. Кангасейро відпустив його, хоча встиг уже поранити йому руку. Гульвіса лишився лежати з порізом на обличчі, Жоан Здоровило все ще заступав собою Дору.

— Що сталося? — спитав Педро.

Гульвіса відповів, не встаючи з підлоги:

— Ці хлопці дістали дівчисько і хочуть, щоб вона була лише для них. Ми теж маємо право…

— Теж хотілось якраз сьогодні погрітись, — скиглив Безногий.

Педро Куля глянув на Дору. Побачив її груди, ясне волосся.

— Вони мають право… — посміхнувся він. — Ану, відступись, Жоане Здоровило.

Негр вражено дивився на Педро. Банда знову почала натискати, тепер уже на чолі з Кулею. Жоан Здоровило витяг руки, вигукнув:

— Куля, я заб'ю першого, хто до неї наблизиться.

Педро Куля ступив ще крок уперед:

— Відступись, Здоровило!

— Ти не бачиш, що це ще дівчинка? Ти цього не бачиш?

Педро Куля зупинився, і хлопці за ним теж зупинилися. Зараз Педро Куля дивився на Дору іншими очима. Бачив на її обличчі страх і сльози, що ринули з очей. Чув плач Зе Фуїньї. Жоан Здоровило промовив:

— Я завжди був з тобою, Куля. Я твій друг, але вона дівчинка, це ми з Професором привели її сюди. Я твій друг, але якщо ти підійдеш, я тебе вб'ю. Вона дівчинка, ніхто не посміє заподіяти їй зло…

— Ми тебе приріжемо, а потім… — втрутився Кангасейро.

— Замовкни! — гримнув на нього Педро.

Жоан Здоровило вів далі:

— Батько й мати її померли від віспи. Ми зустріли її, їй не було де спати, і привели сюди. Вона не повія, це маленька дівчинка, хіба ти не бачиш, що це дівчинка? Ніхто не торкнеться її, Куля.

Педро Куля сказав тихенько:

— Вона дівчинка…

Він перейшов на бік Жоана Здоровила і Професора.

— Ти добрий негр. Ти правий… — Він звернувся до всіх інших: — Хто насмілиться — хай спробує підійти…

— Ти не можеш зробити цього, Куля… — Гульвіса затулив рукою рану. — Ти хочеш її просто поділити на трьох з Професором і Здоровилом…

— Присягаюсь, що ні я не посягаю на неї, ані ці двоє. Це дівчинка. Ніхто не торкатиметься її. Хто захоче, хай підійде тільки сюди.

Менші й боязкіші стали відходити. Гульвіса підвівся і пішов у свій куток, витираючи кров. Кангасейро тихо сказав Педро Кулі:

— Я іду не тому, що злякався, а тому, що ти сказав, що вона дівчинка.

Педро Куля підійшов до Дори:

— Не бійся. Ніхто не зачепить тебе.

Вона вийшла з свого кутка, відірвала шматок подолу й стала витирати кров з рани Професора. Потім пішла туди, де лежав Гульвіса, промила і перев'язала йому рану. Увесь її страх, уся втома щезли, бо вона повірила Педро Кулі.

— Ти теж поранений? — спитала вона Кангасейро.

— Ні, — відрубав метис і сховався у своєму кутку. Здавалося, він боїться Дори.

Безногий мовчки спостерігав. Собака зіскочив з його колін і підійшов лизнути ноги Дори. Та погладила собаку.

— Це твій? — спитала вона Безногого.

— Так. Але може побути й біля тебе.

Вона всміхнулася. Педро Куля пройшовся по складу простоволосий.

— Завтра вона піде звідси, — сказав він. — Я не хочу, щоб тут було дівчисько.

— Ні, — сказала Дора. — Я залишуся, буду допомагати вам… Я вмію куховарити, шити, прати.

— Як на мене, то хай лишається, — сказав Кангасейро.

Дора поглянула на Педро Кулю.

— Адже ти сказав, що ніхто не заподіє мені зла? Педро Куля подивився на її ясне волосся. Місяць зазирав у склад.

Кіт підійшов перевальцем до Дори. Він дуже довго намагався засилити нитку у вушко голки. Дора вклала Зе Фуїнью спати і тепер готувалася послухати, як Професор читатиме гарну історію із книги в синій палітурці. Кіт наблизився до неї повільно ходою моряка:

— Доро, ти могла б мені щось зробити?

І показав на голку з ниткою, яку тримав у руці. Здавалося, він повинен був розв'язати головоломку, але не знав, як до неї взятися. Професор припинив читання, і Кіт змінив тему розмови:

— Ти, Професоре, стільки читаєш, що колись осліпнеш… Якби хоч електрика була… — І Кіт нерішуче подивився на Дору.

— То що в тебе? — спитала Дора.

— Та, чорт забирай, оця нитка… Ніколи не бачив нічого важчого за це. Затягти голці в зад…

— Дай-но сюди…

Вона засилила нитку, зав'язала на кінці вузлик. Кіт сказав Професорові:

— Лише жінка вміє дати собі раду з оцією штуковиною.

Він потягнувся рукою по голку, але Дора запитала, що Кіт хоче собі зашити. Кіт показав розірвану кишеню піджака. Це був той кашеміровий костюм, якого Безногий носив, коли жив як багатий хлопець на вулиці Граса.

— Класний костюм, — похвалився Кіт.

— Справді гарний, — притакнула Дора. — Скидай-но піджака.

Професор і Кіт задивились, як вона шиє. В них ніколи не було нікого, хто б латав їм одяг. Раніше тільки Кіт і Тичка цим займалися. Кіт — тому що намагався бути елегантним і мав коханку, Тичка — тому що йому подобалося ходити охайним. Інші хлопці доношували своє лахміття до цілковитої непридатності, а потім випрохували чи крали інші штани чи піджак. Дора закінчила латання.