Кіт люб'язно відповідав на посмішки й уважно розглядався довкола. Він чекав, що одна з них неодмінно його покличе і впаде йому в обійми. В кишені в нього було не більше як півтора мільрейса, але витрачатися він не хотів, бо капітани піску не люблять платити жінкам. Вони мали юних негритяночок, з якими забавлялися на піщаному березі.

Жінки безсоромно роздивлялися його хлоп'ячу постать. Вони вважали Кота гарним і були не від того, щоб приголубити його. Але була саме та година, коли вони чекали клієнтів з грошима. І вони мусили думати про квартплату і про завтрашній сніданок. Тому вони обмежувалися лише смішками й жартами. Ніхто з них не сумнівався, що з хлопця вийде звичайнісінький альфонс, який відбиратиме в жінок гроші, битиме їх і приноситиме їм кохання. Багатьом з них хотілося стати першою жінкою цього молодого гультяя. Але була десята година, час, коли з'являються чоловіки з грошима. Даремно снував Кіт з одного кінця вулиці на другий. Ось тут-то він і побачив Далву, закутану в хутряне манто, дарма що стояв літній вечір. Далва пройшла мимо, не помітивши його. Це була жінка років тридцяти п'яти з міцною постаттю. Котові вона відразу сподобалася. Він простежив, як вона ввійшла в дім, і став чекати на розі. За кілька хвилин вона з'явилась у вікні. Кіт почав гуляти перед вікнами, але вона не звертала на нього уваги. З'явився якийсь літній чоловік, відгукнувся на її запрошення і ввійшов. Потім старий квапливо вийшов, але жінка більше у вікні не показувалася.

Вечір за вечором Кіт вертався на цей ріг. Тепер усі гроші, які він добував, ішли на то, щоб виглядати елегантним. Він став справжнім світським левом. У нього виробилася своєрідна хода, манера носити капелюх і вив'язувати краватку. Кіт мріяв про Далву, як голодний про їжу, як той, хто довго не спав, мріє про сон. Він не звертав уваги на інших жінок, коли після півночі, вже заробивши на завтрашні видатки, вони хотіли юначої любові малого шахрая. Якось він познайомився з однією дівчиною, щоб дізнатися про життя Далви. І з'ясував, що вона має коханця, музиканта, який грає на флейті в кав'ярні. Він забирає в неї зароблені гроші і потім влаштовує у своїй квартирі дикі оргії, запрошуючи на них усіх продажних дівчат кварталу.

Кіт приходив щовечора, але Далва ні разу не глянула на нього. Це ще більше розпалювало його кохання. Він стовбичив там у болісній надії аж до півночі, коли з'являвся флейтист і, поцілувавши її, входив через погано освітлені двері. Тоді Кіт повертався до себе на склад. У голові його роїлися різні химерні думки: що аби одного чудового дня флейтист не прийшов… аби він помер… Флейтист здавався йому кволим, нікчемним проти такого чотирнадцятилітнього здорованя, як він, Кіт. І Кіт стискав ножа, якого носив під блузою.

Якось флейтист не прийшов. Тієї ночі Далва блукала вулицями, мов несповна розуму, вернулася додому пізно і не впустила жодного чоловіка. Вона ніяк не відходила від свого постійного місця при вікні, хоча вже давно була північ. Потроху вулиця спустіла, залишився тільки Кіт на розі й Далва біля вікна. Кіт відчував, що це його ніч, і був радий. Далва не знала, що його робити. Кіт почав ходити з одного кінця вулиці на другий, поки нарешті Далва помітила його й подала знак. Він одразу ж підійшов, усміхаючись.

— Це ти стовбичиш на розі щовечора, гультяю?

— Так, це я стовбичу на розі. А щодо гультяя…

— Хочеш зробити мені послугу? Тоді послухай мене. — Але тут вона, здавалося, передумала й махнула рукою. — Ні. Я бачу — ти чекаєш свою дівчину й не захочеш втрачати часу.

— Та ні, я можу. Те, чого я чекаю, не втече від мене.

— Тоді, синку, сходи на вулицю Руй Барбоза, номер тридцять п'ять. Знайди сеу Гастона. Це на другому поверсі. Скажи, що я чекаю його.

Кіт образився. Спершу він не хотів іти і взагалі не хотів більше вертатися до Далви. Але потім йому захотілося глянути на флейтиста, на чоловіка, який насмілився кинути таку гарну жінку. Знайшовши потрібний дім — темну багатоповерхову кам'яницю, він піднявся сходами, на другому поверсі розштовхав хлопця, що спав у коридорі, і запитав його, де квартира сеньйора Гастона. Хлопець показав на останню кімнату. Кіт постукав. Флейтист у трусах відчинив двері. На ліжку Кіт побачив худу жінку. Обоє були п'яні.

— Я прийшов від Далви, — відрекомендувався Кіт.

— Скажи цій хвойді, що вона мені вже набридла. Вона в мене ось де вже сидить… — І флейтист провів рукою поперек горла.

З кімнати почувся жіночий голос:

— Що це там за звідник?

— Не лізь не в своє діло! — відрізав флейтист. Потім додав: — Це посланець від тієї хвойди Далви. Вона просить, щоб я вернувся.

Жінка розсміялася п'яним сміхом:

— Але зараз ти знати нікого не хочеш, окрім твоєї цяці, правда ж? Ну йди поцьомай мене, ангеле ти мій без крилець!

Флейтист і собі розсміявся:

— От бачиш, хлопче! Так і передай Далві!

— Я бачу тут лише шкуру та кості. Де ви її доп'яли таку, шановний?

Флейтист одразу споважнів:

— Не говори так про мою наречену. — І відразу ж, без усякого переходу, запитав: —Хочеш випити ковток? У мене непогана горілка.

Кіт зайшов. Жінка на ліжку прикрилася простирадлом.

— Це ж хлопчик, — зареготав флейтист. — Не бійся.

— Худі мені не до смаку, — промовив Кіт. — Я не люблю самі маслаки.

Вони випили, і флейтист вернувся на ліжко. Кіт вийшов, непомітно прихопивши з собою повіїну сумочку — вона лежала на стільці під купою одежі. На вулиці він порахував гроші — шістдесят вісім мільрейсів. Жбурнув сумочку в парадне під сходи, сунув гроші до кишені. І рушив вулицею, насвистуючи.

Далва чекала його біля вікна. Кіт утупив у неї очі.

— Я ввійду, — сказав він і подався нагору, не чекаючи відповіді.

У коридорі Далва запитала:

— Що він сказав?

— Я скажу тобі в кімнаті. Ходімо.

Перше, що побачив Кіт у кімнаті, був портрет Гастона, який, одягнутий в смокінг, грав на флейті. Кіт умостився на ліжку, не спускаючи очей з портрета. Далва злякано чекала його слів. Нарешті не витримала:

— То що ж він сказав?

— Сядь сюди. — Кіт показав на ліжко.

— Ти що це, хлопче? — не зрозуміла вона.

— Послухай, голубонько, він, виявляється, злигався з іншою. Я їм сказав усе, що я про них думаю. Потім обчистив її. — Кіт поліз до кишені й добув гроші. — Ми з тобою поділимо це.

— То, значить, він з іншою? Ну, святий Бонфім повинен зробити так, щоб їх обох побив грець. Бонфім мій святий заступник.

Далва підійшла до стіни, до висів образок святого. Повторивши своє побажання, вона повернулася назад.

— Залиш собі свої гроші. Ти їх заробив. Кіт повторив:

— Сядь сюди.

Цього разу вона сіла, він її обняв. Вона прошепотіла:

— А хлопець схожий на мужчину…

Він устав, узяв портрет флейтиста Гастопа і роздер його.

— Я знімуся, щоб ти повісила сюди мій портрет. Жінка розсміялася:

— Хай буде по-твоєму. Який з тебе вийде пройда! В кожному разі я тебе дечого навчу, мій цуцику…

Ось чому Кіт тепер виходить кожну ніч і більше не спить на складі. Він повертається туди лише під ранок, щоб удень вирушити на пошуки нових пригод.

Безногий підступив до Кота зі своїми черговими дотепами:

— Так це ти їй покажеш перстень?

— А тобі яке діло? — Кіт закурив сигарету. — Може, підеш зі мною спробувати — раптом якась дівка захоче шкандибу.

— Я не ходжу до дівок. Світ на них не зійшовся клином.

Але Котові було не до розмов, і тому Безногий продовжував свій обхід барака. Нарешті він сперся на стіну і застиг нерухомо. Близько половини на дванадцяту Безногий побачив, як Кіт умився, напомадив чуба й пішов гойдливою ходою, характерною для волоцюг і моряків. Довгий час Безногий дивився на заснулих хлопців. Їх було десь із півсотні, дітей без батьків, без матерів, без учителів. У них була тільки цілковита свобода валандатися по вулицях. Вони провадили не завжди легке життя, насилу добуваючи що поїсти і в що вдягтися, іноді підносячи валізи, іноді крадучи гаманці й капелюхи, іноді оббираючи перехожих чи просячи милостиню. Сама ватага складалася більше ніж із сотні дітлахів, але не всі вони спали в складі. Дехто знаходив притулок у під'їздах хмарочосів, під мостами і бараками, перекинутими догори дном на піску вантажної пристані. Ніхто з них не нарікав. Час від часу хтось із них захворював і помирав. Бувало, що до хворих приходив падре Жозе Педро, мати святого[6] Дона Анінья чи Божий Улюбленець, тоді недужий діставав якісь ліки. А все ж діти завжди відчували, що їм бракує рідного дому. Безногий стояв і думав. Він відчував, що радість, яку давала дітям їхня свобода, надто мала в порівнянні з труднощами цього життя…