Безногий відчував, що сум стискає його груди і йому не пощастить заснути. А якщо й засне, то його замучать в'язничні кошмари. Хоч би з'явився хто-небудь, над ким він міг би позбиткуватися! Побитися з ким-небудь абощо. А може, підпалити сірником ногу одному з тих, що сплять? Але тільки поглянувши на двері складу, він відчув раптом тугу і бажання тікати світ за очі. Він знову вийшов зі складу і побрів берегом без усякої мети, гнаний своєю мукою.

Педро Кулю розбудив якийсь шум. Він спав на животі і тому міг, не піднімаючи голови, визирнути з-під складених ліктів. Він побачив, як один із хлопців підвівся й обережно крадеться в куток Тички. Спросоння Педро Куля подумав, що тут щось негаразд. Ставши ватажком, він насамперед повиганяв з банди всіх, хто мав погані звички, і заборонив приймати таких у капітани піску. Але, прочумавшись як слід, він зрозумів, — тут крадіжка. Хлопець і справді вже відчинив скриньку Тички. Педро накинувся на злодюжку. Боротьба була коротка. Прокинувся тільки Тичка, а всі інші спали.

— Ти що, обкрадаєш товариша? Хлопець мовчав, чухаючи нам'яту шию.

— Завтра ж заберешся звідси… Такі мазурики нам не потрібні. Підеш до хлопців Езекіела, це вони обкрадають один одного.

— Я тільки хотів подивитися…

— Що ж ти хотів подивитися руками?

— Присягаюся, я поліз глянути на його медаль.

— Викладай по-чесному, а то заробиш у пику. Тичка заступився:

— Облиш його, Педро. Може, він і справді хотів подивитись на медаль. Це та медаль, яку мені подарував падре Жозе.

— Авжеж. Я хотів лише подивитись. Присягаюся! — Хлопець трусився зі страху. Він знав, що значить бути вигнаним з ватаги капітанів піску, що значить піти до хлопців Езекіела — езекіелці або відсиджують за гратами, або опиняються у виправній колонії.

Тичка знову заступився за хлопця, і Педро Куля повернувся й підійшов до Професора. Хлопець тремтячим голосом пояснив Тичці:

— Я все розповім з самого початку. Сьогодні я познайомився з одною дівчинкою. Це було в Солом'яному містечку. Я пробрався в один дім, щоб украсти піджак. Раптом з'явилася дівчинка й запитала, чого мені треба. Ми розговорились. Я пообіцяв, що завтра принесу їй подарунок. Вона хороша, добре поставилася до мене. Розумієш? — Хлопець заплакав, його ніби душили сльози безсилої злості.

Тичка взяв медаль, подарунок падре Жозе, покрутив її в руках і раптом подав хлопцеві:

— Візьми подаруй їй. Тільки не розповідай Педро Кулі.

Світало, коли на складі з'явився Кангасейро[7]. Голова цього уродженця сертану була скуйовджена. Взутий він був у альпаргати. Мулат похмуро оглянув приміщення, побачив сплячого Жоана Здоровила й переступив через нього. Плюнув додолу й розтер ногою плювок. Під пахвою він ніс газету. Очі його весь час бігали по всьому бараку, вперто шукаючи когось. Вгледівши Професора, він підняв над собою газету в мозолястих ручиськах. Незважаючи на ранню годину, він попрямував до Професора й почав його кликати:

— Професоре, Професоре…

— Що таке? — Той уже дрімав.

— Мені щось потрібно.

Професор підвівся. У темряві було майже не видно похмурого обличчя Кангасейро.

— Це ти? Чого тобі?

— Я хочу, щоб ти прочитав повідомлення про Лампіана[8]. Ось надруковано в «Діаріо». Там є його портрет.

— Облиш, завтра.

— Ні, зараз. Не відкладай на завтра, що можна зробити сьогодні.

Професор пошукав свічку, засвітив її і став читати газетне повідомлення. Лампіан вдерся в одне з містечок штату Баїя, убив вісім солдатів, згвалтував кількох дівчат, пограбував сейф префектури. Похмуре лице Кангасейро просяяло. Рот розтягнувся в широкій посмішці. Він забрав у Професора газету й рушив у свій куток, щоб вирізати портрет славетного Лампіана. В душі його цвіла весна.

Вони чекали, щоб сторож пішов. Але той затримався, оглядаючи порожню вулицю. Трамвай зник за поворотом. Це був останній вечірній вагон. Сторож закурив сигарету. Через вітер йому довелося потратити три сірники. Потім він підняв комір плаща.

Вітер приносив з міських околиць, де росли мангові й сапотові дерева[9], вогку прохолоду. Троє хлопців виждали, поки пішов сторож, потім перебігли на той бік вулиці й гайнули в завулок.

Божий Улюбленець так і не прийшов. Цілий вечір він просидів у таверні «Морське пристановище», чекаючи умовленої зустрічі з одним чоловіком, але той не з'явився. Аби прийшов Божий Улюбленець, усе було б легше. З ним не треба було б довго балакати. Він був багато чим зобов'язаний капоейристові. Але той не прийшов. Повідомлення виявилося помилковим, а Божий Улюбленець цієї ночі мав пливти в Ітапаріку.

Усю другу половину дня вони чекали в таверні «Морське пристановище» і знічев'я тренувалися в капоейрі. У Кота були дані на класного борця, не гіршого за Божого Улюбленця. Дуже спритний був і Педро Куля. З трійці найнезграбніший вигляд був у негра Жоана Здоровила, звичайно дуже сильного у простій боротьбі, де він міг скористатися своєю величезною фізичною силою. Та все ж він і досить добре оволодів прийомами, щоб подолати і дужчого за себе. Коли хлопці втомилися, вони перейшли до зали, замовили чотири чарки горілки, і Кіт витяг з кишені сіру, заяложену колоду карт. Божий Улюбленець запевняв, що чоловік, якого всі чекали, прийде. Мабуть, справа передбачалася вигідна, тому що Божий Улюбленець волів звернутися до капітанів піску, своїх товаришів, аніж до портових волоцюг. Він знав, що капітани піску заткнуть за пояс багатьох дорослих чоловіків і що вони вміють тримати язик за зубами.

У цей час таверна «Морське пристановище» була майже безлюдна. Тільки двоє моряків, розмовляючи, пили в глибині зали пиво. Кіт виклав колоду на стіл.

— Зіграємо?

Божий Улюбленець узяв колоду.

— Вона гірша, ніж краплена, сеу Кіт. Дуже вже стара…

— Якщо є інша, я не заперечую.

— Та ні. Граймо вже краще цією.

Почали гру. Кіт висвітлив на столі дві карти, напарники приєдналися до ставки; друга карта залишилася в банку. Спочатку Педро Куля і Божий Улюбленець вигравали. Жоан Здоровило не грав — надто добре знав Котову колоду — лише спостерігав. Він посміхався, коли Божий Улюбленець заявив, що йому сьогодні щастить, бо сьогодні день бога Шанго, його святого заступника. Жоан Здоровило не сумнівався, що коли Кіт почне вигравати, то вже не зупиниться. І скоро той справді почав вигравати. Зірвавши першу ставку, він сказав майже сумним голосом:

— Нарешті. А то трохи не продувся.

Жоан Здоровило ошкірився ще дужче. Кіт виграв знову. Педро Куля підвівся, став підраховувати виграш. Кіт недовірливо запитав:

— Ти що ж, більше не ставиш?

— Схожу до вбиральні. — Педро пішов у глибину бару.

Програвав Божий Улюбленець, Жоан Здоровило посміхався: капоейрист ішов на дно. Повернувся Педро Куля, але грати більше не став. Божий Улюбленець швидко спустив усе, що виграв. Жоан Здоровило кинув крізь зуби:

— Приєднуюся до банку…

— Дивись не програй, — попередив його Кіт. Кіт помітив, що Педро вернувся.

— Ти що, більше не ризикуєш? Не поставиш на даму?

— Набридло. — Педро Куля підморгнув Котові — мовляв, досить уже обдирати Божого Улюбленця.

Божий Улюбленець поставив на банк п'ять мільрейсів. В останніх ставках він виграв лише двічі, і в нього виникла підозра. Кіт виклав карти на стіл. Витяг короля і сімку.

— Хто ставить? — запитав він.

Ніхто не озвався. Божий Улюбленець дивився на карти недовірливо. Кіт перехопив його погляд.

— Ти що, думаєш, вони краплені? Можеш подивитись, Я веду чисту гру.

Жоан Здоровило зареготав. Педро Куля і Божий Улюбленець теж розсміялися.

Кіт злісно подивився на Жоана Здоровила.

— Цей негр дурний, як осел. Ти що, не бачиш? Але він не закінчив фрази, бо двоє моряків, котрі вже досить довго спостерігали за грою, підійшли до столу. Один із них, нижчий зростом, був п'яний.