— Нарешті, — вимовив Антон, підсліпувато мружачись.

Дзеркало заднього огляду не фіксувало жодного руху, а між тим з-за спини Антона визирав його Жах. Зморщений дідуган з гарним довгим білим волоссям випростувався на задньому сидінні і, влаштувавшись зручніше, зміїним голосом просичав:

— Зупинися.

Антон хитнув головою, глянув у дзеркало заднього огляду й заціпенів. Прикипівши поглядом до беззубого рота, він скам’янів: його розум відмовлявся вірити очам.

— Гальмуй, — удруге просичав дідуган, але занадто пізно.

Бувши напідпитку, Антон запізно зреагував на перешкоду. Звук гальм заглушився громом, що розітнув нічне небо в момент страшної аварії. Колеса автівки підстрибнули над мокрим шосе, і цієї миті блискавиця освітила невеличку жіночу сумочку, що приземлилася на капот машини, просто перед очима перестрашеного Антона.