10

Наступного ранку Шрек вів двох пацієнтів, змушуючи їх тягнути невеличкий балон. Його переважно волік Бемоль, оскільки Антон був настільки безсилим, що ледве переступав з ноги на ногу. Трійця петляла знищеним коридором, щоразу просуваючись подалі від тринадцятої палати. У цій місцині мало коли хтось бував. Через брак ремонту більшість палат пустувала і була набита всіляким непотребом: від поламаних ліжок до старих «друкарок» та їхніх картриджів, давно списаних бухгалтерією. У разі, якщо справи поліпшаться, Павлович зможе обладнати ще кілька палат для новоприбулих пацієнтів, але наразі в цьому не було нагальної потреби.

З кожним кроком над головами мандрівників більшало комашиних зграй. Усіляка мошва і комарі дзижчали над головами, аж поки безсоромно не обліпили тіла своїх жертв. Санітар щодуху відмахувався від надокучливих комах. Бемоль робив те саме вільною рукою, і тільки Антон не звертав на кусливих шкідників жодної уваги.

Шрек зупинився перед дверима однієї з комор і, повертаючи ключ у замку, взявся пояснювати:

— У підвалі комарі й різна мошка завелася, мабуть, через вологу. Ваше завдання — вивести ту нечисть. Балон з отрутою маєте, зараз оприскувач дістану…

Санітар хутко зайшов до відчиненого ним приміщення і, вилаявшись на комах, почав нишпорити в коморі, грюкаючи всіляким мотлохом, що лежав шкереберть у нього під ногами. Антон із байдужим поглядом вбирав у себе гуркіт різноманітного начиння, аж поки з темного приміщення в коридор не викинули його гідрокостюм. Бемоль, що присів перепочити після обтяжливої прогулянки з металевою ношею, зірвався на ноги від збудженого голосу Антона:

— Це ж мій костюм! Це мій гідрокостюм «Скорпена»! — вигукнув Антон, кинувшись до втраченого під час оформлення до лікарні свого робочого знаряддя.

Знахідка розбудила в Антонові дитину. У цьому зашкарублому притулку, де людям вправляли мізки, він натрапив на щось давно знайоме, надто рідне його серцю. Пацієнт підхопив свою амуніцію й завзято почав обмацувати кожен шов, сяючи щирою усмішкою. Раптом усміх зник із його обличчя. Така зміна емоцій насторожила Бемоля, ба навіть Шрека, що висунувся з комори, почувши радісні вигуки пацієнта.

— Та його порізано! — з Антонових вуст зірвався відчайдушний крик.

Бемоль безпорадно глипнув на знахідку. Шрек нарешті дістав розпилювач і, відмахнувшись від зграї комах, грюкнув дверима.

— Купиш собі новий, — байдуже відповів санітар, замикаючи двері.

Сіра буденність Шрекового голосу роздратувала Антона. Він різко повернувся до санітара і, випустивши гідрокостюм із рук, схопив велета за вилоги халата. На диво, санітар не пручався. Він зустрів нападника важким і холодним поглядом, що без слів погрожував Антону легкою розправою.

— Хочеш помірятися силами, психу? — спокійно запитав Шрек.

Бемоль із острахом дивився на двобій між Антоном та вдвічі більшим суперником. За відсутності Міхаеля він мало вірив у власну креативність, якої ніколи не бракувало їхньому товаришеві. У разі сутички він не зможе допомогти змарнілому після всіх знущань Антонові. Він не годен допомогти навіть собі через власну фізичну кволість, отож навряд чи братиме участь у сутичці між пацієнтом і санітаром.

Нарешті Антон і сам це втямив. Нерівність сил схиляла шальки терезів на бік його поразки, яка геть знекровила б виснаженого пацієнта, тож він відпустив халат Шрека.

— Бачу, ти ще не зовсім з глузду з’їхав, — гордовито прокоментував свою перемогу санітар і, щоб поставити крапку, наказав: — Бери розпилювач і шуруй до підвалу.

Обидва чоловіки підкорилися словам шпитального наглядача. Зі своїм вантажем вони пройшли ще кілька метрів і зупинилися перед новими дверима, що їх Шрек назвав «входом у підземелля». Він власноруч приєднав оприскувач до балона з отрутою й виголосив настанову:

— Розприскуйте на все, що бачите.

Вигляд розчавленого Антона гнітив Бемоля, тому, щоб якось підтримати друга, він перепитав у Шрека:

— Хіба це наша робота?

Озлоблений вибриком ще одного пацієнта, санітар недоброзичливо глипнув на артиста:

— Це у ваших інтересах.

Аби посилити вплив своїх слів, санітар конкретизував:

— Інакше ми вашу кров будемо пити.

Аргументація не потребувала жодних додаткових пояснень. Обидва пацієнти мовчки озброїлися запропонованим інструментом, надягнули респіратори й ступили в підвал. Двері за ними зачинилися.

Спочатку був звук — тонке і в’їдливе дзижчання настирливих комах, що скупчилися в один суцільний організм, спровокований непроханими гостями до оборони. У непроглядній темряві їхній гомін не лякав пацієнтів, аж ось Бемоль увімкнув ліхтарик, виданий йому Шреком, і в промінні світла з’явилися хмари летючих москітів, спраглих людської крові.

— Ого, та їх тут мільйони! Давай сюди нашу зброю.

Лишивши жаске число поза увагою, Антон передав напарникові балон із отрутою й пішов собі вперед, розчиняючись у темряві підвалу. Не ступивши і двох кроків, він знову почув змінений респіратором голос Бемоля:

— Обережно, там сходи обриваються.

Антон навіть не спромігся поставити собі запитання, звідки Бемоль знає про наявність у темному підвалі обриву. Бемоль сумовито відвів очі. Відчуженість Антона він поклав на власний карб, адже не захистив його в сутичці зі Шреком. Аби хоч якось догодити другові, Бемоль вирішив самотужки боротися з надокучливими комахами. Націливши промінь із налобного ліхтарика на стелю, він напомпував балон повітрям і під тиском розприскав першу порцію отрути. Шкідливі випари розворушили комашине царство, яке поспіхом розлетілося навсібіч, зокрема і в темряву, де щез Антон. Відмахуючись від них руками, Антон далі рухався в пітьму, аж поки не втратив опори під ногами. Пролунав плюскіт води, яка ковтнула пацієнта з головою.

— Антоха! — гукнув Бемоль і кинувся на поміч, світловим променем ліхтаря торуючи собі шлях у темному тунелі.

Виринувши, Антон учепився в простягнуту руку Бемоля, що якраз устиг підбігти до краю. Стихія забрала у свого бранця залишки стійкості, яку по черзі нищили то санітари, то невдалі спроби дати лад своєму минулому. Боротьба за життя неабияк виснажила чоловіка, а випадок із гідрокостюмом і зовсім доконав. Антон сів під стіною і, спливаючи потоками брудної води, ледве стримував сльози.

— Не щастить тобі на воду, — спробував розважити товариша Бемоль, освітлюючи водяну поверхню, якою розтікалися кола, б’ючись об цегляні мури.

— Суки, костюм порізали, — пробурмотів Антон, зціпивши від злості зуби.

Промінь ліхтаря занишпорив плесом штучного водоймища.

Бемоль підвівся, занепокоєний прибулим об’ємом води, якого донедавна тут зовсім не було.

— Хай йому чорт! Дідько! — втративши самовладання, вилаявся Бемоль.

Його голос полетів до єдиного виходу, де все ще чатував Шрек.

Вигуки пацієнтів насторожили санітара і, відчинивши двері, він зазирнув у підвал.

— Агов, психи, чого розверещалися?!

Бемоль схаменувся, вражений власною необачністю.

— Усе гаразд, просто тут вода! — заспокоїв він санітара.

— Ворушіться там! — гаркнув Шрек і замкнув двері.

Стомлений Антон підвів на товариша важкий погляд. Йому було геть не зрозуміти Бемолевого розпачу. Чистий і сухий, він стояв поруч, нарікаючи на прибулу воду в темному підвалі.

— Чого ти розійшовся через ту воду? — поцікавився Антон.

Його питання трішки пригасило небувалий запал Бемоля.

Він утихомирився, сів біля нього й пошепки відповів:

— Там, — Бемоль вказав пальцем на воду, — був вихід у головний корпус, а тепер його затоплено!

Антон став навколішки та обіруч ухопив співрозмовника за плечі.

— Ану, повтори ще раз!

— Тихо ти! — обірвав його на півслові Бемоль і пояснив: — Цим підвалом можна було вийти в головний корпус. Двері відчиняються зсередини підвалу. Можна спокійнісінько вийти, а тепер дзуськи. Тут повно води, щоб їй…

Відсапнувши, Бемоль додав:

— З басейну витекла чи що?

Та Антон вже не чув цих слів. Він рвучко схопився на ноги й утупився в темінь підвальних нетрів. Бемоль обмірковував виниклу проблему і не надто зважав на збуджений стан сусіда по палаті. Останній, між іншим, всотував кожне почуте слово.

— Скільки метрів має коридор?

Антонове запитання вивело Бемоля з тільки йому відомих роздумів.

— Двадцять, не більше.

— Повороти є? — і далі випитував Антон.

— Ні, там усе по прямій. Тут сходи закінчувалися, можна було зістрибнути.

Нарешті надмірний інтерес Антона викликав у Бемоля певні підозри. Схвильованим голосом він перепитав:

— Ти з якою метою цікавишся?

У світлі ліхтаря погляд Антона як ніколи здавався цілком тверезим і цілеспрямованим. Його переповнювала рішучість і нестримне бажання покинути стіни цього закладу, доки його не загнали в могилу:

— Час забиратися звідси, поки ще живі.

На підтвердження серйозності своїх намірів Антон рушив до води. Його рішучість перекреслювала всі варіанти виходу з кризи, що їх Бемоль змальовував подумки за останні секунди. Аби не звести нанівець цілу справу, артист став на шляху напарника.

— Зупинися!

Вимога Бемоля пролунала надто різко, тож Антон не зміг її знехтувати. Хлопець зупинився, дослухавшись поради товариша, а втім, зробив це на секунду, воліючи почути аргументи, здатні його спинити.

Ліхтар Бемоля світив просто у вічі. Комарі оговталися після газової атаки й укотре стали докучати непроханим гостям. Аби позбутися їх, Бемоль зняв ліхтар і скерував світло в протилежний бік, після чого заходився пояснювати Антонові причини своєї поведінки.

— Цією втечею ти можеш зіпсувати всю операцію.

Шепіт Бемоля став тихішим за комарине дзижчання, що тільки збільшило інтерес Антона до його слів.

— Яку операцію? — перепитав Водолаз і одразу ж додав. — Нас цілеспрямовано знищують, а ти тут операції розробляєш. Із мене досить!