Заворожений новим поворотом подій, Міхаель роззявив рота.

— У човні лежала жіноча сумочка, — закінчив свою думку Водолаз.

— Хочеш сказати, схожа була в тієї дівчини? — спитав Міхаель.

— То була та сама сумка! — оголосив Антон.

— Чорт, та як вона могла там опинитися? — вибухнув цікавістю Міхаель.

— Відповідь на це запитання я дістав, підвівши голову, — пояснив Водолаз. — Він стояв у моторному човні неподалік.

— Кого саме ти маєш на увазі? — нажахано спитав Міхаель.

— Привид. Він був із довгим білим волоссям, як у тої дівчини. З переляку я видряпався на борт і кинувся заводити двигун; ця ж тварюка плавно ковзала назад-уперед, перетинаючи мені шлях до суші. Порятунок був у відкритому морі, і я ним скористався, хоча й дуже швидко зрозумів, що це — пастка.

Слова Антона розчинялися в просякнутому ароматом хвої повітрі, втягуючи Міхаеля за собою. Шум морських хвиль і гуркіт двигуна заполонили його слух. Дощ, про який став розповідати Антон, затарабанив просто над головою, а шум хвиль лише підсилив ефект присутності на місці пригод нещасного. Міхаель розгледів у нічному мороці Антона і човен, який наздоганяв його і в якому за стерном стояв хтось із довгим білим волоссям. Човен рятівника програвав у потужності катерові переслідувача, що без завад висів на хвості у жертви. Коли відстань між плавзасобами скоротилася до п’ятдесяти метрів, Привид схопив гвинтівку й зробив кілька пострілів. Влучно!

Повітря зі свистом вирвалося на волю. Гумові борти, продірявлені кулями на очах рятівника, втрачали форму правильних циліндрів. Судно з капітаном і матросом в одній особі почало тонути в розбурханих морських хвилях.

— Я опинився у воді, і тоді він обрав тактику виснажування, направивши свій катер просто на мене. Раз у раз я мусив пірнати, рятуючись від гвинтів човна.

Гіпнотизм Антонової оповіді не відпускав Міхаеля з гальорки, звідки він спостерігав останній акт цієї драми. Він чітко бачив жалюгідні занурення товариша, який щохвилини видихався в нерівній боротьбі з машиною. Врешті-решт, коли рятівник підупав на силі, він приготувався гідно зустріти свою смерть. Натомість біловолоса Примара мала свої плани. Її катер наблизився впритул до жертви, і Привид заніс над головою Антона рушницю. Важкий дерев’яний приклад опустився на голову немічного хлопця, який уже був готовий піти на дно слідом за власним човном.

Цікавість повернула Міхаеля в реальний світ, і він запитав:

— Як же ти вичаряпкався?

— Після удару він зник, — заходився пояснювати Антон. — Мабуть, просто вирішив, що я не дотягну до берега, і хтозна, якби не гідрокостюм, може, так би й сталося. Проте я вижив, але повертатися до станції було настільки страшно, що я спересердя побіг рятуватися до церкви.

Міхаель згадав день Антонової шпиталізації до їхнього відділення, а також його нарікання через брак на тілі гідрокостюма. Супроти проблеми їхнього ув’язнення ця дрібничка видавалася тоді мікроскопічною. Крім цього, розкидані Антоном шматки пазлу не зовсім клеїлися в суцільну картинку, але в цьому хаосі Міхаель розгледів беззаперечну істину, яку не посоромився висловити співрозмовникові:

— Антохо, вибачай, але привиди на човнах не ганяють і з гвинтівок не стріляють. Це справа людських рук, а конкретно — ворогів!

— То було його друге пришестя. Повертатися на станцію я не ризикнув, оскільки вперше ми перестрілися саме там. Далі ти знаєш.

Ну от і все. Досі нікому не відоме минуле Антона вперше відкрилося іншій особі. Якби хлопець раніше з кимось цим поділився, то усім байкам про привида знайшлося б пояснення, але Гліб Процевич надійно оберігав свою таємницю. Хай там як, а цей камінь упав з його душі, щойно останнє слово злетіло з вуст. Він уже не боявся ворогів, адже твердо вирішив, що з цим робити, коли їм із Міхаелем пощастить залагодити справи з Бемолем і шпиталем.