Калину бабуся просто вкидала в банки, пересипала цукром. Або перетирала у макітрі (череп’яній мисці). Тепер, звісно, можна перекручувати на машинці. Банки ліпше мають бути невеликі – літрові, півлітрові. Калину можна просто їсти – по дві-три столові ложки за раз, можна робити калиновий чай, тільки вода має бути не окріп. Можна і вдихати запах калини, добре діє на бронхи.

– Коли в людини червона голова, бурячкове лице, перший порятунок – калина, – бабусина рада-порада.

Розшифровую: червоною (бурячковою) головою називали у нас людей з гіпертонією, підвищеним тиском. Що при цьому помагає калина, не раз переконувався і я, гіпертонік зі стажем.

– А як бліда людина ци дитина – ни в якім разі ни їсти калини, – бабусина порада.

Тобто гіпотонікам шкодить. Ще помагає при висипках (так званих білих).

А від гіпертонії допомагають ще й ягоди горобини, як і при застуді. На відміну від калини, сушити яку бабця не радила, горобину можна вживати й підсушену, але тільки в чаї й теж зібрану спілою, бо недозріла може бути шкідлива, навіть трохи отруйна.

Чорниці, на які багаті поліські ліси, можна пересипати цукром, можна сушити. Та найкорисніші вони – сирі. На них у нас казали просто – ягода. Або чорна (синя) ягода.

– Поки є ягода – їжте, діти, – казала бабуся. – То ваші очки будуть гострі й серденько справне.

Тож чорниці насамперед рекомендуються тим, у кого послаблений зір, болять очі, а ще сердечникам.

Цікава властивість чорниці. Ягода сира літня допомагає при запорах, регулює роботу шлунку, кишківника, коли вони «ліниві». А ось сушені чорниці, навпаки, допомагають при розладах шлунку, поносах. Їх треба або просто їсти, або вкинути у кип’ячену воду густо-густо.

Ні в якому разі не варто заготовляти, радила бабуся, суниці, які в нас називалися лісові трускавки, синиці, дрібна малина. Їх треба їсти сирими, немитими. І од болю в шлунку помагають, і тим, у кого взимку горло болить, і сечу регулюють, і загальний тонус підвищують.

При жарі (температурі) допомагають малина, чай із липовим цвітом і бузина. Можна їх комбінувати й поєднувати – наприклад, після малини через інтервал – липовий чайок. Але липа ні в якому разі не має бути декоративна (міська, казала бабуся). Квітки бузини, як і липи, сушать у приміщенні з легким світлом, але категорично не на сонці.

При застуді дуже допомагає й ожина (ведмеді по-західно-поліськи). Ось один із способів лише для дорослих простудників. Беремо в кварту перетертої (половина кварти) з цукром ожини, гріємо на вогні, але як от-от закипить, знімаємо. Паралельно нагріваємо горілку (можна й хорошу якісну самогонку). Тоді змішуємо. І знову нагріваємо майже до кипіння. Далі треба залпом випити й укритися теплим, бажано грубим шерстяним одіялом. Пропече, перехопить дух. Заснете, пропотієте, а після цього застуди – як не бувало. Принаймні, значне покращення відбудеться – перевірено.

Бабуся:

– Та котра жінка ни звекла до горілки, ци й чоловік, хай п’є прямо на ліжкові, бо звалить з ніг. А проснеться, зніміте пропотілу одіж, насухо обітретеся й мона далі ходети.

Ще ожина помагає, як погано живіт робить, здувається, бурчить. Просто їжте – сиру або перетерту.

У часи мого дитинства в нашій місцевості широко гуляли коклюші. Ліпший спосіб лікуватися – полином. М’яко, поступово сушеним, який вкидали у кип’ячену воду й давали дітям перед їжею. Через кілька днів коклюш проходив.

І ще спосіб від коклюшу. Бабуся:

– Ни помагає полин, і таке може бути, то берете дитєтко, тепло вдягаєте, коли осінь ци яка прохолодна пора, й везете за триста-штириста верстов, а ліпше – ще більше. Треба змінити клімат, погоду. Через день-два при такій зміні коклюш забирає отой дідько, що кахику наслав, бо стає маленьким за дорогу, і втікає.

Ті, хто пробував такий спосіб, кажуть, що помагає. Ще бабуся готувала своєрідні протикашльові пігулки. Ще сирий полин спресовувала, обмотувала дротиками чи нитками й так зберігала. При кашлі радила брати до рота і смоктати, ліпше через марлю чи тонку тканину, бо ж гірке. Допомагає полин і при дизентерії, лихоманці й хворобі, яку в народі називають рожа.

На всякий випадок ще один рецепт. Під осінь бабуся ходила по селу, підкликала до себе псів і віддирала з їхніх хвостів реп’яхи. Потім із них готувала настоянки, чай для тих, хто кашляв. Коли питали, чому так робить, відповідала, що до хвостів причіплюються спілі реп’яхи. Крім того, самі пси ходять у ліс, на лісові луки, лікуватися, і саме там до їхніх хвостів і чіпляються оті помочні реп’яхи. Звісно, реп’яхи мають бути не з бездомних міських собак.

При кашлі помагає чай із молодих соснових шишок, добре виганяє піт і сечу.

Якщо людину покусав пес чи й кіт, особливо якщо він скажений, – помагає сік молочаю. Навесні, влітку просто націдити соку з молочаю (звісно, марудна робота) або й прикладати сам молочай. Але не відразу. Перед тим взяти розпечене дерев’яне вугілля – хай воно побуде близько від рани, рана ним «дихне». Тоді прикласти молочай чи сам сік, а через деякий час – подорожник. Так повторити кілька разів. На зиму зібрати сік і зберігати в щільно закритій баночці в прохолодному, але не надто холодному місці. Можна ледь-ледь розбавити сік охолодженою кип’яченою водою.

При захворюванні печінки й сечового міхура бабуся радила їсти редьку, довго й постійно, пити сік із редьки. А ще, казала, редька допомагає при сухому кашлі.

При застуді, особливо затяжній, допомагає смалець із борсука, зрештою, також із будь-якої хутряної тварини, зокрема ведмедя, але то, казала, лікувалися, ще коли ведмеді в наших лісах були. Ним треба натирати хворого, добре закутуючи після цього, а також їсти по столовій ложці, але не тим, в кого «натужно робить жолудок» (себто шлунок).

При запальних процесах у шлунку й кишківнику «царицею порятунку» бабуся називала ромашку. При тому на жовту квітку з великими пелюстками казала, що «то ни ромашка, а попова к’ята». Себто попова квітка, попівник. А справжня ромашка – дрібна, вона й лікує. Висушену її при потребі залити окропом, тоді з півгодини, а то й хвилин сорок прокип’ятити на малому вогні. Зцідити, а решки витиснути (там найкорисніше). Якщо вельми коричневий напій вийшов, розбавити охолодженою кип’яченою водою. Пити до і після їжі, можна і як чай. Чи під впливом бабусиних лікувань, чи такий вдався, але коли я потрапив до лікарні з виразкою шлунку, лікар жартома зауважив: особливості організму в мене такі, що виразку можна лікувати однією ромашкою. А ще ромашка допомагає при несправності шлунку, при тій же застуді.

«Царем порятунку» серед рослин вважала кривавник («літерутурною» українською – деревій, російською – тысячелистник). Напій готувати майже як ромашку, тільки не кип’ятити довго, а просто настоювати в гарячій кип’яченій воді. І рани заживляє, спиняє кров, і при болях в кишківнику і шлунку помічний, і виразку лікує, і при тому, як ноги крутять, треба прикладати, до того ж чай, настій із деревію підвищує настрій людини, додає певності у повсякденному житті.

Якщо в людини слабкість, неохота й вставати, бабуся радила пити узвар із кобилячих пич (шипшини).

Тим, у кого тривога, «ни в порядку нерви», бабуся радила чай із чебрецю і м’яти. Окремо або й поєднати.

У кого «бистра кров», тобто погана згортуваність крові, – вживати перетерту горобину.

Помагають, казала бабуся, і багато звичайних дерев і рослин.

Береза. Для жінок, у яких проблеми з місячними, затримка чи, навпаки, сильні кровотечі, бабуся готувала настоянку з березових бруньок. Рвала ранньої весни бруньки, сушила в теплій кімнаті, але не на сонці й не на вогні, тоді заливала домашньою настоянкою, іноді розбавленою джерельною водою, настоювала два тижні й рекомендувала пити по 2 ложки 3 рази на день.

Вільха. Болить по-жіночому (матка), казала бабуся, кров тече – пий настій із вільхових шишок. Або шишок разом із кропивою і кобилячими пичами (шипшина).

Волошка. Настій помагає при затримці сечі.