Картопля. Сік звичайної картоплі (бульби по-поліськи) бабуся радила пити, як болить шлунок (при виразці), а пумнєтуху на молоці (пюре) вживати при хворобі нирок, печінки.

Конюшина. Висушені на горищі квіти (2 ложки на склянку, кип’ятити 10 хвилин, настоювати годину) помагають, коли дере в горлі, а також як сечогінний засіб і при набряку грудей у жінок.

Кропива. Бити, де болить, кропивою при ревматизмі, класти на те місце листя кропиви. Опіки від ударів пройдуть, за ними й хвороба.

Лепеха. Помагає як жовчогінний засіб, при болях у шлунку.

Ліщина. Додають бадьорості лісові (ліщинові) горіхи. Бабуся радила восени їх наїдатися. Особливо чоловікам при чоловічих хворобах (аденома, запалення передміхурової залози. – В. Л.), коли збираються камені у сечовому міхурі.

Льон. Колись, у повоєнні роки, на Поліссі скрізь сіяли льон. Настій льону помагає при захворюваннях шлунку, сечових шляхів. Взяти треба 2 ложки насіння, залити 2 склянками окропу, довести до кипіння, збовтувати суміш 10 хвилин. Процідити крізь марлю, пити по 100 грамів на день 3 рази за півгодини до їжі. Але настій швидко псується, багато готувати не треба.

Овес. Вівсяну кашу, казала бабуся, може їсти й той, хто вже ніц ни може їсти. Подрібнену солому вівса настоюють разом із квітками цмину, «хвостами» кукурудзи, коренями дикого цикорію і травою м’яти (2 ложки на 2 склянки води) після кипіння (10 хвилин) аж 4 години. Помагає при цукрівці (діабеті). Відвар вівса (1 ложка на склянку, кип’ятити 20 хвилин на малому вогні) настояти 2 години, процідити й додати ложку меду. Пити перед їдою – помагає, як часто втомлюєтесь, коли хвора печінка.

Омела. Відомо, що то злісний шкідник і паразит. А бабуся казала, що настій із молодої омели помагає старим людям, як голова паморочиться, виганяє й глисти. Дають пити і як у жінки довга кровотеча після народження дитини. Особливо помічна омела, що виросла на березі, глоді. Настоянку на горілці (три чверті води і чверть горілки) витримують два тижні й п’ють по 2 ложки 3–4 рази на день.

Осика. Бруньки зривала бабуся у березні, при затяжній зимі й у квітні, коли ще не розпустились. Просушити там, де тепло, де добре провітрюється. Одну велику (столову) ложку залити склянкою води, на малому вогні кип’ятити 10 хвилин, а тоді дати настоятися. Полоскати горло, коли болить. Як затримується сеча – пити по ложці 3–4 рази на день. З бруньок і листя осики (збирати у травні – на початку червня) можна виготовити суміш і залити 4 ложки склянкою води. Варити 10 хвилин, настоювати півгодини. Прикладати до давніх ран, при екземі. Промивати рани.

Пирій. Ну яка селянка не кляла отого пириїська! З кореня пирію (1–2 ложки на склянку води, кип’ятити 10 хвилин, настоювати півгодини) Пелагея Тимофіївна виготовляла настій (поєднувала часом із травою вересу, листям берези, м’ятою і шипшиною), який помагав при болях у верхніх грудях (бронхіті), при цукрівці, хворій печінці, набряках при захворюваннях нирок. При нудоті давала пити такий настій разом із додаванням свіжого березового соку і настою шипшини.

Подорожник. Сік подорожника помагає при гнійних ранах, розсмоктує воду з ніг і рук (при набряках). Листя, настояне 4 години, п’ють по 100 грамів перед їдою при ядусі, бронхіті, вавках у роті.

Спориш. Ну хто не знає споришу! Бабуся зрізувала стебла, які цвіли, поки ще ни дерев’яніють, казала. Готувати настій, як із інших трав, але настоювати аж 4 години. Лікує нирки (за російською аналогією, в нас казали бочки), сечовий міхур, виводить каміння із жовчного міхура. Помагає при кольках у шлунку і животі. Разом із травами м’яти, меліси, чебрецю і бруньками чорної тополі (настій готувати так само) вельми помагає при такій делікатній хворобі, як геморой. Прикладати змочену марлю. Пити по 2 склянки 3–4 рази за півгодини перед їжею.

Столітник (алое) помагає при хворобі очей. Насікти, переварити (1 листок на склянку) до 10 хвилин, дати настоятись і промивати очі. Буде щипати – терпіть, зате добре бачитимете. Добрий сік із столітника, як треба розігнати жовч, коли застоїться.

Тополя. Бруньки тополі, заготовлені й приготовлені як бруньки осики, заливають на три чверті кип’яченою водою, на одну чверть – спиртом або горілкою. При опіках полити (зросити) обпечене місце кілька разів. Можна поєднати бруньки тополі й берези (порівну).

Інші рецепти. Якщо ноги довго ходили, вернувшись додому, потримати у теплій воді, можна з ромашкою, дубовою корою. Втому як рукою зніме.

При зубному болю, запаленні ясен найліпше полоскати рот настоянкою з дубової кори, можна й ромашки.

Набряки ніг добре знімає звичайний лопух. Тижнів два треба на ніч у шкарпетках обмотувати ноги лопухом. Помагає і при тім, що називають сучасним словом артроз.

Чоловікам для їхньої сили три страви їсти треба – динькову (гарбузову) кашу, після Спаса наїдатися груш і страву приправляти петрушкою та їсти її окремо.

Посолений хліб із петрушкою й кропом – як ліки.

При застої у шлунку помагає перетерта морква. Трохи додати цукру зі сметаною.

У дитинстві глистів виводили настоєм із нарізаної цибулі, який пили разом із цибулею, що була в ньому, а ще на грудку цукру додавали краплю гасу. Про гас бабуся не казала, а от що цибуля з дрібкою пекучого перцю глисти виводить – так.

Лікує рани, порізи й теплий хліб, у теплій чистій воді розм’якшений, але щоб не був мокрим, а ледь-ледь вологим і негарячим. Він допомагає при наривах.

При наривах помагають варена цибуля і листя столітника (алое).

Казки бабусі Палажки

Закоханий вуж

Жила в їднім селі дівчина краси неписаної, з лицем як молоко паране, з довгою косою, аж до п’ят, та така, що ни тико хлопци, а й гинчи дівки та й діди задивлєлися. Їдні кажуть – Марусею звали, а другі – що Ганкою. Та як би там ни було, вдатною дівка та виросла.

От пуйшла вона в ліс по ягоди. Збирає, збирає, а там неї вуж побачив, та такою вона йому любою, красивою здалася, що вуж у неї залюбився. Повз за нею, доки дівка збирала ягоди, а потім одстав. Та з тих пір життє йому нимиле стало без неї. Сумує, мишей ни ловить ци яку комаху й ту ни хоче.

І рішив до села поповзти, тамечки знайти тую дівчину, щоб на неї ще хоч раз подивитися. Повзав од хати до хати, все виглядав, котра дівчина на двір вийде, та все ни та. Але до крайньої хати приповз, дивиться, а там волоссє миє, та таке пишне – вона. Глядить на неї вуж, од любові мліє. А дівка взяла відро, до сусіцького колодязя пушла води набрати, щоб волоссє, в любистку скупане, пополоскати. Та там подружку стрітила, та про хлопця свого стала розказувати, то й заговорелисє.

А тим часом неїн молодший брат, теї дівчини, надвір вийшов та змію побачив. Схопив дрючка і ну того вужа бити. Як зовсім забив, до хати побіг, кричить: «Мамо, мамо, я гадюку вбив!» Мати вийшла, дивеця та й каже: «То, синку, ни гадюка, а вуж, онде й корона вужача на голові». А в нього й справді корона на голові намальована, бо то був ни простий вуж, а син вужачого царя.

Коли чують якийсь крик наче на вулиці, а тоді щось шелестіти стало. Дивляться, а на двір другий вуж заповзає та до того першого, мертвого, пудповз, голову на него поклав і собі вмер.

– Ой, синку, що ж ти наробив, то ж, певно, його вужова наречена! – закричала мати.

Рішили однести тих вужів на край лісу. А як вернулися, дивляться, а дівчини їхньої ніде нима. Скіко ни кликали – ни озивається. Тут мати й врозуміла – то ж їхня дочка була, що на вужє голову поклала. Заголосила, заплакала. Отака сильна любов у тех змій, кажуть люде.

Та ни супся, внучку, чого ж ти дрижеш, моє маленьке? У лісі ожив той вужик, бо батько-цар траву таку знав, що оживлєти вміє. Тико вуж дівку-вужицю, що тоже ожила, ни одпустив – що правда, то правда.

Селезень