— Нічого. Просто так приємно, коли можна з кимось піти в кіно. Я так рада, що в мене є такий друг, як ти, Білле.

Ходжес більш ніж зворушений.

— А я радий, що в мене є ти. Що збираєшся робити із залишком суботи?

— Увечері замовлю китайської їжі й засяду дивитися «Помаранчевий — хіт сезону»[84], — говорить вона. — Але до цього мені ще треба в інтернеті пошукати пограбування. У мене вже чималенький список зібрався.

— Щось є підхоже, на твій погляд?

Вона хитає головою.

— Я буду продовжувати шукати, але мені здається, це щось зовсім інше, хоч я і не уявляю, що. Думаєш, брат Тіни тобі зізнається?

Він відповідає не одразу, і вони йдуть по ряду до виходу. Скоро вони покинуть цей оазис вигаданого життя й повернуться до реального світу.

— Білле? Земля — ​​Біллу, дайте відповідь.

— Я дуже на це сподіваюся, — нарешті вимовляє він. — Заради нього ж. Гроші, які незрозуміло звідки взялися, майже завжди супроводжуються неприємностями.

Тіна, Барбара й мама Барбари проводять суботній день на кухні Робінсонів, готуючи попкорнові кульки, заняття це клопітке й кумедне. Вони веселяться щосили, і вперше за все її перебування тут з личка Тіни злітає тривожний вираз. Таня Робінсон вважає, що це добре. Вона не знає, що гнітить Тіну, але дюжина різних дрібниць — наприклад, те, як дівчинка здригається, коли протяг грюкає дверима нагорі, або підозріле я-довго-плакала почервоніння її очей — вказують Тані на те, що відбувається щось недобре. Вона не знає, велике це «щось» або маленьке, але в одному вона впевнена: зараз Тіні Сауберс трохи веселощів зовсім не зашкодить, і навіть навпаки.

Вони вже закінчують — погрожуючи одне одному липкими від сиропу долонями, — коли здивований голос вимовляє:

— Ви тільки-но подивіться, на що цей жіночий батальйон перетворив кухню! Їй-бо.

Барбара розвертається, бачить брата, який стоїть, притулившись плечем до кухонних дверей, і з вереском «Джером!» кидається вперед і стрибає на нього. Він її підхоплює, кружляє два рази й ставить назад.

— А я думала, ти поїхав на котильйон!

Джером посміхається.

— На жаль, мій фрак повернувся до пункту прокату невдягненим. Після повного й щирого обміну поглядами ми з Прісциллою вирішили розлучитися. Це довга історія й не вельми цікава. Коротше, ма, я вирішив приїхати додому й наїстися твоїх смаколиків.

— Не називай мене ма, — каже Таня. — Це вульгарно. — Але вона явно теж дуже рада бачити Джерома.

Він повертається до Тіни й відпускає їй уклін.

— Щасливий познайомитися з вами, маленька пані. Будь-яка подруга Барбари, і таке інше.

— Я Тіна.

Їй вдається вимовити це майже звичайним голосом, хоч це й нелегко. Джером, високий і широкоплечий, справжній красень, і Тіна Сауберс миттєво в нього закохується. Скоро вона підраховуватиме, скільки їй має бути років, щоб він зміг подивитися на неї, як на щось більше, ніж на маленьку пані у великому не за розміром фартуху й з липкими від попкорнових кульок руками. Але поки вона занадто приголомшена його красою, щоб упоратися з цифрами. А пізніше, увечері, Барбарі не довелося довго просити Тіну розповісти про все Джерому. Хоча їй нелегко вести зв’язну розповідь, коли на неї дивляться його темні очі.

У Піта субота проходить далеко не так райдужно. А краще сказати, зовсім паскудно.

О другій годині старости класів і виборні представники трьох середніх шкіл збираються в найбільшому актовому залі «Рівер-бенду», щоб послухати довгу й нудну промову одного з двох сенаторів штату, яка називається «Управління в середній школі: ваші перші кроки в політиці та державній службі». Цей тип у костюмі-трійці і з густим зачесаним назад сивим волоссям (які Піт про себе називає «волосся лиходія з мильної опери»), здається, готовий продовжувати до обіду. А то й довше. Головний його месидж — щось на кшталт, що вони НОВЕ ПОКОЛІННЯ, і що посада старости класу підготує їх до вирішення проблем забруднення, глобального потепління, виснаження природних ресурсів і, можливо, до першого контакту з прибульцями з Проксима Центавра. Поки він так бубонить, кожна хвилина цього нескінченного суботнього дня помирає повільною й болісною смертю.

Пітера найменше за все хвилює можливість одягти мантію студентського віце-президента в Нортфілдській середній школі в наступному вересні. Для нього наступний вересень так само далекий, як Проксима Центавра з її прибульцями. Єдине майбутнє, яке має значення, це вечір найближчого понеділка, коли йому доведеться розмовляти з Ендрю Халлідеєм, людиною, про знайомство з якою він тепер усім серцем шкодує.

«Але нічого, я знайду вихід, — думає він. — Якщо збережу холодну голову, звичайно. І буду пам’ятати, що літня тітонька Джиммі Ґолда говорить в „Утікач піднімає прапор“».

Піт вирішив, що почне розмову з Халлідеєм із такої цитати: «Кажуть, півхлібини краще, ніж зовсім нічого, Джиммі, але в злиденному світі навіть шмат краще, ніж зовсім нічого».

Піт знає, чого хоче Халлідей, і запропонує йому більше, ніж шмат, він запропонує йому половину, але він абсолютно точно не віддасть усього. Цього просто не буде. Тепер, коли записники надійно заховані в підвалі закритого залу на Березовій вулиці, він може й поторгуватися, і якщо Халлідей хоче, узагалі, щось отримати, йому доведеться з ним торгуватися.

І жодних ультиматумів.

Піт уявляє, як говоритиме: «Я віддам вам три дюжини записників. У них вірші, есе й дев’ять закінчених оповідань. Я навіть готовий поділити рівно навпіл, тільки щоб покінчити з цим».

Він має наполягати на грошах, хоча, не маючи можливості дізнатися, скільки Халлідей насправді отримає від покупця або покупців, Піт припускає, що його надурять, причому по-крупному. Тут конче важливо, щоб Халлідей знав, що він налаштований серйозно. Що він не буде, як їдко висловився Джиммі Ґолд, «нічиїм перепихоном на день народження». Але ще більш важливо не показати Халлідею свого страху.

Свого жаху.

Сенатор завершує виступ кількома дзвінкими фразами про те, як життєво важлива РОБОТА НОВОГО ПОКОЛІННЯ починається в АМЕРИКАНСЬКІЙ СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ, і про те, як вони, обрані, повинні нести СВІТОЧ ДЕМОКРАТІЇ. Слухачі вибухають досить жвавими оплесками, можливо, тому що лекція нарешті закінчилася і можна розходитися у своїх справах. Піту нестерпно хочеться вийти звідси, прогулятися, обміркувати свій план кілька разів, знайти можливі неспівпадіння й підводні камені.

Тільки вийти їм не вдається. Директриса середньої школи, яка й влаштувала сьогоднішню нескінченну тяганину, поважно виходить на сцену й повідомляє, що сенатор погодився затриматися ще на годину, щоб відповісти на всі їхні запитання. Тут же злітають вгору руки численних підлиз та зубрил.

Піт замислюється. Лайно? Ну і насрати. Він кидає погляд на двері, розмірковує, чи вийде вислизнути із залу непомітно, і відкидається на спинку сидіння. «За тиждень усе це залишиться в минулому», — думає він.

Ця думка його трохи заспокоює.

Коли Ходжес і Холлі виходять із кінотеатру, а Тіна закохується в брата Барбари, у своїй кімнаті прокидається один умовно-достроковик, що нещодавно звільнився. Морріс проспав весь ранок і частину дня після тієї безсонної, неспокійної ночі. Заснути йому вдалося тільки, коли перші промені ранку суботи почали потихеньку заповзати до кімнати. Сни йому наснилися — гірше не придумаєш. У тому сні, що його таки розбудив, він, відкривши скриню, побачив, що та сповнена павуками «чорна вдова». Їх там були тисячі, налиті отрутою, вони пульсували в місячному світлі, кублилися, а потім сунули на його руки й поповзли вгору.

Морріс роззявляє рот, закашлюється й повертається до реальності, стискаючи свою грудну клітку так, що насилу дихає.