доки головуючий не перейшов до порядку денного та

оголосив про присутність також архієпископа Гродненського

і Новогрудського Олексія Громадського.

Мов наперед зговорилися, обирають однодушно робочим

головою професора Івана Власовського, у президію

входять отець Павло Пащевський, отець Анастасій

Павлюковський, отець Віктор Романовський, сенатор

Іван КОРСАК72

Микола Маслов, посол Євген Богуславський, посол Петро

Певний, інженер Сергій Тимошенко, інженер Юрій

Константанів та директор Олександр Ковалевський.

А секретарювати доручають послам сейму Степанові

Скрипнику і Михайлові Тележинському.

З цього дня в отця Пащевського клопотів додалося,

бо заопікувалося Товариство поважними духовними

справами, а ще швидко філії почали відкриватися – в

Рівне, Дубно, Ковелі, Сарнах, Кременці, Здолбунові, Володимирі,

багатьох інших містах, містечках і навіть селах.

Духовні бесіди і освячення пам’ятників та могил

українських козаків і вояків УНР, навчання релігії рідною

мовою української дітвори в середніх та народних

школах, розмосковлення церкви і поміч у розбудові

освітніх закладів, збір для цього внесків і пожертвувань

– чималенько рядків займе сам перелік справ.

А на одному з чергових засідань отець Пащевський

мусив прикре питання поставити:

– Треба нам щось у Рівне невідкладно вчинити…

Панотці із колишнього «Союза русского народа» людей

ошукують, вже навіть відкрито виступають ці російські

чорносотенці проти висвячення архімандрита Полікарпа

в єпископи.

– Звістка така перевірена? – насторожився посол Петро

Певний.

– Нелукаві люди казали, що чули на власні вуха.

Батьки наших учнів з української гімназії якраз були, як

отець Рогальський в рівненському соборі проти рішень

Синоду різне балакав.

– А чи вплине тут владика Діонисій? Він же, як молода

тополя на вітрі, хитається весь час між своїми старими

москвофільськими комплексами і реальними потребами

пастви, де три чверті є українцями? – завагався

було посол Євген Богуславський.

 73

– Гадаю, маємо від імені Волинського українського

об’єднання, – запропонував Степан Скрипник, – направити

заяву митрополиту Діонисію про покарання священика

за неповагу до Священного Синоду Автокефальної

православної церкви в Польщі.

Не відкладаючи на колись, тут же взялися гуртом готувати

проект заяви, докидаючи в текст по реченню, і,

поки ще свіже воно, на ходу рихтувати, стругати та підстругувати:

«…на Волині, оскільки би дійсно Св. Синод

під пресією цієї купки російських чорносотенців відмінив

своє рішення, в парафіях повстав би заколот.

На жаль, у тій розкладовій роботі бере участь дійсно

і дехто з панотців, що теж свого часу були учасниками

російських чорносотенних організацій. Фактом є, що

прот. Рогальський з Рівного прилюдно виступив у рівненському

соборі проти рішення Св. Синоду і збирав

підписи на чистих аркушах, які малося заповнити

текстом, понижуючим як гідність Св. Синоду, так і

авторитет нового єпископа. З почуттям поваги до

Св. Синоду цього тексту, який є в нашому посіданні,

наразі не долучаємо, будучи переконаними, що проти

всіх винуватців Св. Синод зарядить суворе слідство і

викриє всіх тих, хто баламутить опінію в церковній

ограді і сприяє ворогові, що веде шалену агітацію проти

православної церкви і намагається до підваження

авторитету ієрархів.

Більшої послуги, як акція прот. Рогальського з Рівного,

ворогові православної церкви не можна віддати, бо до

того ще прот. Рогальський підкреслив, що він виступає в

імени не свого, а цілого центру.

Отож, у гроні православної церкви маємо якийсь-то

«центр», який іде проти ухвал Св. Синоду.

Як вірні і віддані сини православної церкви, як діячі,

що стоїмо на чолі об’єднання, що скупчує весь свідомий

Іван КОРСАК74

актив українського народу на Волині, боліємо над подібними

виступами представників духовенства, а виконуючи

свій обов’язок перед Св. Синодом, як вірні сини

православної церкви, заявляємо відверто, що оскільки

винуватців не буде покарано, то тим самим остаточно

впаде в очах віруючих авторитет церковної влади.

До цього допустити не сміємо, бо тим самим на церковно-

громадській ниві запанував би ворог нашої віри і

Церкви»…

Синод у Варшаві не став на бік чорносотенців, хіротонія

архімандрита Полікарпа в єпископи відбулася.

Отець Пащевський супроводжував нового владику

у кількох перших візитаціях в сільські парафії. Єпископ

Полікарп мав проти себе в духовній консисторії в Кременці

ворожу опозицію, ворожу українській ідеї та розмосковленню

церкви в Польщі, тож насамперед владика

хотів з людом зустрітися. Ті зустрічі пам’ятатимуться

отцю Пащевському і через роки…

Передзвін урочистий плив у небо, молоді хлопці

в козацьких одностроях виїжджали стрічати владику

– розвівалися на вітрі гриви баских коней, що землі під

собою не чули, вітали чемно жаданого гостя, той ескорт

почесний незмінним був при в’їзді і виїзді з кожнісінького

села, мов знову дивом вернулася Запорізька

Січ, а дівчатка у вінках вже чекали з квітами при ограді

церковній. І звучала під древніми куполами так не чута

давно Служба Божа архієрейська рідною мовою…

Чималенько парафій об’їхав владика, та зла душа донос

настрочила. Мовляв, як стрічали його край села коло

збудованої в честь єпископа зеленої брами, то спитав

владика, показуючи на польський герб, орла білого:

– А то що за півник?

Так воно чи не так було, в управі Юзефського не дали

цій справі судового ходу, але попросив воєводський уряд

 75

правлячого архієрея не дозволяти більш візитацій єпископові

Полікарпу.

Насувалася інша подія і в Товаристві імені Петра Могили

мали ретельно до неї готуватися: відзначення двадцятилітнього

ювілею єпископства митрополита Діонисія

противники розмосковлення церкви хочуть використати

в своїх цілях, показати, хто в домі, себто в Почаївській лаврі,

господар. А ще б мали зрозуміти українські «смутьяни»,

що народ тутешній за «истинно русское православие».

– Хресні ходи і прощі до Почаївської лаври, – говорив

Пащевський на засіданні Товариства, шукаючи серед

своїх паперів зараз потрібний, – будуть московітами

використані сповна. Ось які віршики друкував їхній

«Почаївський Листок»:

Мазепинець раз упився

І в калюжу поточився,

Там, де свині хребти мили,

А жиди сміття носили.

Отець Павло передав видрукуваних під копірку кілька

примірників того вірша:

– Хай уже українських політиків мулом обкидають,

але ж так само вони чинять з митцями, славою нашого

народу.

У Києві на риночку

Вже Петрицький ходить,