Шорнбах прочитав аркуш паперу з машинописним текстом і автоматично підкреслив червоним олівцем, який він машинально попросив у Берга, всі п’ять пунктів: «встановити спостереження по лінії МАД за будинком майора Гельтоффа; знайти людину, яка була хазяїном «мерседеса» — з простреленими дверцями; встановити її ім’я; з’ясувати, куди ця людина тікатиме з міста, а вона тікатиме сьогодні чи завтра; організувати спостереження за Айсманом».
— Яку вигоду від цього одержить моя організація? — запитав Шорнбах.
— Ви допоможете викрити банду, яка у власних вузькокорисливих інтересах зриває всі намагання розсудливих політиків дати мир і спокій Європі.
— Я хотів би трохи більше конкретики…
— Ви матимете конкретику, коли почнете передавати мені зведення зовнішнього спостереження за бандитами й дані електронного прослуховування їхніх розмов. Роботу треба починати сьогодні ж. З самого ранку. Ось тут — мотивування вашої згоди, — він простяг йому другий аркуш паперу, — це мій до вас особистий лист, але він носить сугубо секретний характер.
— Чому ви прийшли з цим у МАД?
— Та тому, що в тутешній поліції є люди Айсмана. Тому, що у ФСА є люди Бауера й Дорнброка. А ваша служба; як мені відомо, орієнтується на інші сили…
— Припустімо… Але чому ви прийшли з цим саме до мене?
— Тому, що будь-хто інший почав би роздумувати перед тим, як погодитись, а вам часу на роздуми я не лишаю.
— Я був солдатом, прокуроре, і я вмів дивитися в очі кулям, бо я не був членом НСДАП і я не був в СС, хоча — в цьому була ваша правда — я давав накази висаджувати в повітря мости, й дороги, і міста при відступі; цим я рятував Німеччині життя її солдатів. Тому я завжди маю право обмірковувати — даєте ви мені на це час чи не даєте, не так важливо. Я був солдатом, це правильно, солдатом у чині майора, але я не був катом, прокуроре, і не шантажуйте мене.
— В мене мало часу на дискусії про те, де лежить грань між поняттями «виконання наказу» і «злочин». Зараз ви охороняєте наші воєнні інтереси, і я хочу, щоб ви виконали свій обов’язок.
Шорнбах узяв аркуш паперу і, трохи відкинувши голову, — окуляри він залишив у спальні, — двічі прочитав другого листа Берга.
— А де показання про переговори Дорнброка з китайцями?
— Ви повинні дуже не любити мене, і я розумію цю, м’яко кажучи, нелюбов. Але у вас немає підстав підозрювати мене в непорядності. Коли я кажу вам, що ці показання в мене будуть, отже, я кажу правду. І коли я кажу, що це — показання, то це значить — показання, і коли я кажу вам, що цей свідок заслуговує довір’я, вірте мені, я маю всі підстави говорити так. Ці показання стануть доказами після того, як ви допоможете мені…
— Та якщо ви вже прийшли да мене, то, виходить, крім цих загальних теоретичних викладок, — Шорнбах поклав руку на лист Берга, — безперечно цікавих, повинні бути бодай якісь гарантії в тому, щоб я вступив у діло. А гарантії — це імена…
Берг пожував губами і відповів:
— Я не можу піти на це. Я не маю права розпоряджатися чужим життям. Я маю право розпоряджатися власним життям, і тому я приніс вам показання фрау Шорнбах, які я викрав із справи… За це я можу стати перед судом… І я віддаю це вам… Ось, будь ласка.
Берг поклав аркуші із справи на стіл. Шорнбах навіть не став їх переглядати. Він лише презирливо посміхнувся й закурив.
— Це про її зв’язок з Люсом? Я знаю про це. І мій керівник також… Отже, не робіть протизаконних дій, прокуроре Берг, не треба. Візьміть ці папери й долучіть їх до справи. І вважайте, що я вам відомстив хоч трохи. Якщо я й робив щось протизаконне, то лише в інтересах справи, якій я служив… Хочете закурити?
— Я не курю… — Берг повільно встав. Плечі його опустились, руки безпомічно обвисли… — Я помилився в вас, Шорнбах, і я навіть радий цій помилці… На таке іноді натрапляєш у слідчій практиці прокуратури, але, на жаль, нечасто…
— Ви думаєте, я розкаявся в тому, що служив минулому? Помиляєтесь. Просто нами правив маніяк і примарний талант. А це дуже страшно, коли країною править талант, якого, власне, й не було… Лозунг «Німеччина вище всього» він заплямував кров'ю. А Німеччина мусить бути вище всього для кожного німця, тільки підтверджувати це треба не концтаборами, а юриспруденцією, яка нормально виконується… Якщо все, що ви пишете, правда, чому ви не зберете прес-конференцію? Чому не викличете до себе на допити всіх тих, кого ви підозрюєте в зраді й злочині?
— Тому, що безглуздо викликати в демократичний суд фашистів. Я нагадаю вам Геббельса: «Вони впускають нас у свій парламент, але ми не приховуємо своєї остаточної мети — розгін парламенту буржуазних демократів та єврейських банкірів. У нас своя мета!» Я дуже добре пам’ятаю цю фразу, Шорнбах… Вони вб'ють, відкупляться, втечуть, отруять, скомпрометують… А якщо вони переможуть і цього разу, вони знову накажуть вам висаджувати в повітря, але тепер уже не мости, а країни; і якщо світ усе-таки залишиться твердю, населеною людьми, тоді ви вже не відбудетеся сімома роками… Вас розірвуть на шматочки, Шорнбах. Словом, краще вам бути генералом у дні стійкого миру, ніж фельдмаршалом у часи війни…
Шорнбах закурив нову сигарету й сказав:
— Будь ласка, сядьте, прокуроре Берг. Як кожен військовий, я тугодум, тому мені треба помізкувати перед тим, як дати вам відповідь: чи ввійду я сьогодні до мого керівника з підтримкою вашої пропозиції чи, навпаки, поверну вам її зараз же…
Шорнбах роздумував неквапливо, важко, і ця важкість думки заважала йому, і він усвідомлював, як це йому заважає, але він розумів, що переробити себе не зможе, і тому привчився ніколи не поспішати в роздумах.
«Якщо Дорнброк справді веде свою самостійну атомну тру, то це ризикована гра великого задуму. Ми вважали це неможливим. Ми пам’ятаємо статті про це, ми вважали ці статті інспірованими. Ми зробили іншу ставку: ми віримо, що настане час, коли Пентагон сам попросить нас узяти атомну зброю. Ламати союз з Америкою для нас зараз рівнозначно самогубству: в разі конфлікту російські танки через дві години ввійдуть у Бонн. Дорнброк зв’язаний з НДП — тут Берг правий, а НДП — це екстремізм, а будь-який екстремізм сповнений несподіваності. Взагалі ж Берг не прийшов би до мене з порожніми руками. Він боїться йти в поліцію, там багато наці. Ми — армія, ми були розтоптані в Нюрнберзі, але кінець кінцем історія простить німецьку армію… А Дорнброк, якщо він справді веде свою атомну партію і ми його схопимо на цьому, піде на ті умови, які продиктуємо йому ми».
— Я спробую підтримати вашу пропозицію, — сказав нарешті Шорнбах.
Берг так і не сів. Він ще й досі стояв, безсило опустивши худі довгі руки.
— Дякую. Але ваша підтримка матиме смисл лише в тому разі, якщо ви сьогодні ж включитеся в діло.
— Остаточно це може вирішити тільки шеф. Якщо все буде добре, я подзвоню вам. І скажу, що все гаразд. Це означає, що ви станете одержувати інформацію: копії з другого примірника, — уточнив Шорнбах. — І, будь ласка, підготуйте більш розгорнуте мотивування вашого звернення саме в МАД. Формально ви повинні були звернутися в БНД чи ФСА. Хіба не так?
Шорнбах підвівся, витер сірника, підпалив аркуші з показаннями своєї дружини, навіть не прочитавши їх, і кинув у камін.
— Отак, — сказав він, — і вважайте, що ми квити взаємними приниженнями…
До свого керівника Шорнбах не поїхав: він брехав Бергу, коли казав, що тільки рішення шефа визначить його позицію в цій справі.
Зразу після того, як Берг пішов, генерал, старанно поголившись і помастивши волосся «гамбурзькою водою», подався до особистого представника голови спостережної ради концерну «Хьохст»
Представляючи в армії інтереси концерну, Шорнбах розумів, що рішення, звичайно ж, має прийняти не його керівник, а сили, які визначають економічну могутність держави. А втім, він допускав думку, що, можливо, Дорнброк уже ввійшов в контакт з «Хьохстом» і тоді доведеться давати задній хід і починати гру проти Берга; але таке припущення було малоймовірне — Шорнбах знав про суперечності між Дорнброком і «Хьохстом». Він розумів також, що після розмови в «Хьохсті» — хоче він того чи не хоче — доведеться йти на контакт з американцями, які тісно координують свою роботу з бундесвером. У всіх випадках, він усвідомлював, гра, яку запропонував Берг, — серйозна гра, хоч би як несподівано вона розвивалась.