Після дводенної зупинки в Темассінімі ми залишили шлях, яким ішов Флаттерс, і подалися на південний захід. Моя заслуга була в тому, що ще до Фурсо я повідомив про значення Темассініна як точки, де перехрещувалися караванні шляхи, позначив місцевість, де капітан Пен спорудив форт. Темассінін розташований на перехресті шляхів, що ведуть від Феззана і Тібесті до Туата, і є чимсь подібним до чудового довідкового бюро. Відомості, які я здобув протягом цих днів про наших ворогів — сенуситів, мали важливе значення. Проте я завважив, як байдуже ставився Моранж до моїх пояснень.

Ці два дні він проводив у розмовах із старим негром — наглядачем тюрбету[15], де під гіпсовою оболонкою зберігаються останки високоповажного Сіді-Мусси. Шкодую, що не пригадую змісту цих розмов Моранжа з наглядачем. Але, побачивши захоплення й подив негра, я зрозумів, як мало знайомий з таємницями безмежної Сахари і як добре обізнаний з ними мій супутник.

І якщо ти, певною мірою призвичаєний до загадок Півдня, хочеш зрозуміти, скільки дивовижного й надзвичайного вносив Моранж у нашу подорож, то слухай. Це сталося на віддалі якихось двохсот кілометрів звідси, в самому серці Великих Пісків, на жахливому шестиденному безводному шляху. Нам вистачило води лише на два дні до того, як досягнемо першої криниці. А тобі відомо, що це за криниці. Як писав Флаттерс своїй дружині, «треба працювати дві години, аби очистити їх, щоб тварини й люди могли напитися». Отже, ми зустріли там караван, який прямував на схід, до Радамеса, й трохи збочив на північ. Майже порожні горби верблюдів коливалися, виразно промовляючи про муки тварин. Позаду плентався, спотикаючись на кожному кроці, маленький сірий віслюк, жалюгідне віслюченя. Купці розвантажили його, розуміючи, що він здохне. Віслюк інстинктивно чалапав з останніх сил, ніби почуваючи, що, відставши, сконає і стане поживою для великої зграї грифів. Я люблю тварин, яким маю поважні причини надавати перевагу перед людьми. Але мені ніколи не спало б на думку зробити те, що вчинив Моранж. Слід сказати, що наші бурдюки були майже порожні і наші власні верблюди, без яких ви в пустелі ніщо, не вгамовували спрагу протягом довгих годин. Моранж примусив свого верблюда стати на коліна, розв’язав один бурдюк і дав напитися віслюкові. Я з радістю побачив, як здригнулися від щастя облізлі боки цієї нещасної тварини. Але я був відповідальний за похід і, побачивши здивування Бу-Джема й невдоволення всіх учасників каравану, які страждали від спраги, зробив капітану зауваження. Як воно було зустрінуте! «Я дав те, — відказав Моранж, — на що мав право. Ми дійдемо до криниць Ель-Біодха завтра о шостій годині вечора. Знаю, що доти не відчую спраги». Було це вимовлено таким тоном, що я вперше відчув — переді мною капітан. «Легко сказати, — подумав я з прикрістю. — Він розуміє, що, коли схоче, мій бурдюк, так само як і міх Бу-Джема, будуть до його послуг». Але я ще мало знав Моранжа, і справді, він до наступного вечора, коли ми досягли Ель-Біодха, всупереч нашим пропозиціям, усміхнувшись, відмовився від води.

Тінь святого Франціска Ассізького! Пагорби Умбрії, такі ясні під першими променями сонця! Подібного світанку Моранж спинився на березі маленького струмочка, що спадав каскадами в ущелині поміж сірих скель Егере. Води цього несподіваного потоку струменіли по піщаному дну, і ми побачили маленьких чорних рибок, освітлених сонцем. Від них падали тіні, ніби подвоюючи їх. Рибки в центрі Сахари! Ми завмерли перед цим парадоксальним явищем природи. Одна з них заблукала в малесеньку піщану бухточку, безпорадно борсаючись і являючи нам своє біле черевце… Моранж узяв її, розглядав хвилинку і пустив знов у мілководдя. Тінь святого Франціска. Пагорби Умбрії… Але я присягався більше не переривати недоречними відступами цілісність цієї розповіді…

— Бачите, — сказав мені через тиждень капітан Моранж, — я мав рацію, радячи вам їхати трохи південніше, доки досягнемо Шіх-Салаха. Щось вказувало мені на те, що цей масив Егере не може вас зацікавити. А тут вам досить лише нагнутися, щоб зібрати камінці, які дозволять переконливіше, ніж це зробили Бу-Дерба, Клуазо і доктор Маре, встановити вулканічне походження регіону.

Він промовив це, коли ми йшли вздовж західного хребта гірського масиву Тіфедест до двадцять п’ятого градуса північної широти.

— Справді, був би невдячний, якби не подякував вам, — сказав я.

Завжди згадуватиму цю мить. Ми залишили наших верблюдів і почали збирати уламки скель, характерних для цієї місцевості. Те, як Моранж розпізнавав їх, свідчило про його глибокі знання в галузі геології — науки, яка (про це він часто згадував) була йому найменш відома.

Я запитав у Моранжа:

— Чи можу довести вам свою вдячність одним признанням?

Він підвів голову й подивився на мене.

— Прошу вас.

— Так от, не бачу практичного сенсу в подорожі, у яку ви рушили.

Він усміхнувся.

— Чому? Невже наукова експедиція з метою розшукати стародавній караванний шлях і довести, що між країнами Середземномор’я й Африки з найдавніших часів існував зв’язок, на вашу думку, нічого не варта? Чи, може, ідею раз і назавжди покінчити з багаторічними науковими суперечками, в які було втягнуто стільки великих умів: д’Анвіль, Берліу, Катремер, з одного боку, і Госслен, Уоккенер, Тіссо, Вів’єн де Сен-Мартен, з другого, ви вважаєте нецікавою? До біса, мій любий, з вами важко мати справу.

— Я казав про практичний інтерес, — відповів я. — Ви не можете не визнати, що ця суперечка стосується лише географів-теоретиків і кабінетних дослідників.

Моранж усе ще всміхався.

— Друже мій, не звинувачуйте мене. Дозвольте нагадати, що вашу місію доручено Військовим міністерством, а мою — Міністерством народної освіти. Ці різні джерела обумовлюють наші цілі, що відрізняються одна від одної. В усякому разі це пояснює — тут я погоджуюся з вами, — що моя мета, справді, практичного значення не має.

— Ви уповноважені водночас Міністерством торгівлі, — відповів я, вперто відстоюючи своє. — Воно й зобов’язало вас з’ясувати, чи можна відродити давні торгові шляхи IX століття. Отже, не робіть спроби обдурити мене: з вашим знанням історії і географії Сахари ви ще до того, як виїхали з Парижа, розуміли, з чим зустрінетесь. Шлях від Джеріда до Нігеру мертвий, абсолютно мертвий. І хоч ви знали, що жоден торговий караван ніколи більше не скористається цим шляхом, усе ж погодилися вивчити можливість його відновити.

Моранж глянув мені просто в вічі.

— А хоч би й так, — з привітною невимушеністю сказав він. — Якби я ще до від’їзду був переконаний в тому, в чому ви дорікаєте мені, чи знаєте, який висновок ви б зробили?

— Був би радий почути це від вас.

— Усе просто, мій любий друже, я не такий спритний, як ви, щоб знайти привід для цієї подорожі, і менш переконливо замаскував справжні мотиви, котрі привели мене сюди.

— Привід? Не розумію…

— Тепер прошу вас, у свою чергу, бути щирим. Я переконаний, що ви маєте найсильніше бажання повідомити арабські служби про підступи сенуситів. Але признайтеся, що передача цих відомостей — не єдина таємна мета вашої прогулянки. Ви геолог, мій любий. У цій експедиції ви знайшли нагоду задовольнити свої уподобання. Ніхто вас за це не осудить, адже ви зуміли поєднати корисне для своєї країни з приємним для самого себе. Але, боронь Боже, не заперечуйте, мені не потрібні інші докази. Досить вашої присутності тут, по цей бік Тіфедеста, у місцевості, цікавій з погляду мінералога, та дослідження якої відкинуло вас принаймні на сто п’ятдесят кілометрів південніше від вашого офіційно визначеного маршруту.

Неможливо було витонченіше вразити мене. Я парирував удар, перейшовши в наступ.

— Чи слід мені зробити висновок, що я не знаю справжніх мотивів вашої подорожі і що вони не мають нічого спільного з мотивами офіційними?

Я дозволив собі забагато й відчув це з серйозної відповіді Моранжа.

— Ні, любий друже, ви не повинні робити такого висновку. Мені не до вподоби брехня, подвоєна шахрайством, стосовно таких поважних установ, які вважали мене гідним свого довір’я і субсидій. Зроблю все можливе, аби досягти мети, котру вони поставили переді мною. Але не бачу причини, щоб приховати від вас ще однієї мети, суто особистої, яка значно більше припала мені до душі. Скажімо так, якщо хочете скористатися термінологією, втім, прикро, що ця мета — кінець, тоді як все інше — лише засоби…