– Така аналогія не виправдує стан речей, – сказали Обормоти і потиснули руку великому комбінаторові.

– Втім, не будемо турбуватися, – зауважив той, – чемодани ввечері будуть тут... скільки, ви сказали?

– Сорок.

– Сорок чемоданів увечері будуть тут, – ще раз авторитетно ствердив Остап Бендер. – А зараз, щоб не сумувати, поїдемо разом на будівництво, де я пращею виконробом.

– О! – сказали Обормоти.

– Джентльменам, мабуть, спало на думку, що Остап Бендер байдикує? – кинув погляд великий комбінатор. – Але сеньйори забувають, що ми живемо в країні, де «хто не працює, той не їсть»*.

– Ми сказали «О!», щоб висловити своє захоплення, що така людина очолює будівництво, – зважали за потрібне пояснити Обормоти.

– Не шкодуючи живота свого, як казали в старовину, – натис на акселератор великий комбінатор. – Не треба овацій, сеньйори, – додав він м'яко.

Коли остапбендерівсьний ЗІМ, ледь чутно скрипнувши гальмами, підкотив до будівельного майданчика, там уже чекала комісія для прийому чергового нового будинку. Бендер недбало тицьнув руку двом-трьом членам комісії і, кинувши «почнемо», піднявся по сходах до головного парадного і встромив ключ у замок... За ним цуциками побігли члени комісії. Обормоти клацнули фотоапаратами. Пізніше вони мали деякий клопіт з визначенням на фото «верх» – «низ», як вони його не крутили.

Головний парадний вхід був чудовий. Гранітне облицювання з країнчудесівськими атрибутами вгорі неперевершено підкреслювало простоту архітектурних ліній будови в цілому. Але найхарактернішою особливістю головного парадного було те, що головне парадне не було головним парадним, а багато оздобленим туалетом громадського користування. В цьому й полягав, так би мовити, невеличкий секрет архітектурного задуму. Цілком природньо, комісія була в захопленні.

Висадивши двері у двох-трьох квартирах (бо якогось дідька зіпсувалися замки), оглянули й квартири. Все було зроблено охайно, міцно і в модерному стилі, якщо не зважати на окремі огріхи: батареї опалення чомусь були під струмом. Це виявилося, коли хтось торкнувся металу. При спробі відірвати невдаху від батареї довелося всім станцювати буґі*. Танок набрав такого паленого темпу, що підлога не витримала, і всі опинилися поверхом нижче.

– Дрібниці, – недбало кинув Бендер згори. Він спостерігав танок осторонь, обачно не взявши з ньому участи.

– Дрібниці, – погодилися члени, важко хекаючи і струшуючи пил.

На біду, голові комісії забажалося покататися в ліфті. Але тільки-но він натис кнопку, як ліфт, мов обірваний, полетів униз, а потім оскаженіло рвонувся догори. Незважаючи на лемент пасажира, він метлявся від першого до останнього поверху доти, аж поки, набравши майже космічної швидкості, не пробив, мов промінь лазера, стелю і зник з очей. Усі кинулися на горище, далі на дах, і тільки звідти побачили ліфт, що, неушкоджений, стояв на даху сусіднього будинку, куди він за законами балістики перелетів. Голова привітно помахав їм рукою, всі крикнули «Ура!» і помчати вниз по сходах, загубивши по дорозі одного члена, який необачно вхопився за поручень, зламав його і, проминувши кілька поверхів, опинився одразу на першому. Коли всі, нарешті, зійшлися докупи, цілі й неушкоджені, жартам і дотепам не було кінця.

– Ну, – сказав великий комбінатор, стираючи з обличчя піт, – спека така, що тільки під душ.

– Під душ! – крикнули всі, зрозумівши виконроба з півслова, і кинулися до ванних кімнат.

– Слухай команду! — луною покотився по сходах голос великого комбінатора. – Штани геть!

– Єсть штани геть! – полетіло з усіх квартир.

– Крани відкрити!

– Єсть!

Усі, по команді, повернули вентилі, в трубах щось загарчало, і зверху з силою вдарив потік смердючки. Зопалу ніхто навіть не зрозумів, що воно таке, а коли зрозуміла, то було запізно – від кожного тхнуло, як від асенізаційної цистерни.

– Полундра! – крикнув тоді Остап Бендер, першим вискакуючи на сходи.

Було ясно, хтось переплутав труби, підключивши водопровід до каналізації. Але, безперечно, нічого особливого в цьому не було, якщо не враховувати становища, в якому всі опинилися. Та зарадити і цьому можна було швидко. Коли обмазюкані з голови до ніг чортзна-чим, мужчини повилазили на сходи, затуляючи долонею сороміцькі місця, великий комбінатор повів усіх до котельні і там, у підвалі, з брандспойта під тиском у шість атмосфер пообмивав по черзі кожного, перед тим упевнившись, що у брандспойті справді вода, а не казна-що. Всім було так весело, і всі так щиро й заразливо реготалися, що скоро перед будинком зібрався цілий натовп. Питаючи один одного, що трапилось, люди зазирали до підвалу і теж починали сміятися.

У зв'язку з цим у найближчому відділку міліції по тривозі підняли всіх міліціонерів. Переконавшись, проте, що нічого, власне, загрозливого немає, міліціонери посміялись і собі, про всяк випадок розігнавши юрбу.

– Шановний товаришу Бендер, важко знайти слова... – підніс келих догори голова комісії після того, як було закінчено формальності з прийомом будинку, і всі – в тому числі й Обормоти – зібралися в ресторані скропити цю важливу подію.

– Важко знайти слова, шановний товаришу Бендер... – повторив голова, на мить замовк, посоловіло глипнувши поперед себе, і, хитнувшись, почав утретє:

– Слова важко, шановний товаришу Бендер, знайти...

– Не треба, не треба овацій, – скромно опустив очі великий

комбінатор.

***

– Отак, як бачите, – говорив наступного дня Бендер Обормотам, нечутне ступаючи по пухнастому килиму. – Доводиться в поті чола свого заробляти шматок хліба. Улітку я, звичайно, відпочиваю... в Сочі, наприклад.

Він задумливо поцокав на зубах.

– Там у мене є теж одна справа... Якщо колись будете в Сочі, заходьте. Звичайно, мої заробітки там не абищо, а все ж... Не можу, розумієте, без діла сидіти. Там – те, там – інше.

– Послухайте, а чому б вам не одружитись? – подав раптом думку старший з Обормотів.

– Еге-еге! – закивали головами молодші.

Великий комбінатор любовно погладив блискучу шкіру обормотівських чемоданів, що всі – сорок – стояли попід стіною тут, у кімнаті, і глянув на Обормотів.

– Думав... Але щось не виходить. Бачите, – сів він у крісло, – справа виглядає так: одружитися з ким-будь було б смішно, а дертися нагору... ви мене розумієте? Дертися нагору – річ небезпечна. Візьмеш доньку якогось шановного товариша, а там, дивишся, він уже не шановний, той товариш, а навіть, зовсім паскудно – ворог народу. Доньку тоді – лап, зятя – хап, і ваших нєт. За останні п'ятнадцять років не встигаєш кого-будь з тих, що нагорі, в обличчя роздивитися. А злетить хтось нагорі, за ним цілий хвіст метнеться, тих, що нижче. От і вгадай. Один ній знайомий колекціонує пам'ятні фото – там з тим, тут з цим – то він, сеньйори, не встигає їх сортувати – то одне спалить, то інше. Одруження, джентльмени, особисто для мене річ не просто складна, а небажана й неможлива. Ша, сеньйори, ми, здається, знову торкнулися політики... Ваше здоров'я!..

Ми вже знаємо, як швидко вміли Обормоти орієнтуватися в найскладніших політичних питаннях. Відзначимо лише, що навіть з цієї коротенької розмови вони вже склали певне уявлення про головну суть суспільних відносин у Країні Чудес.

– Та це ж просто здорово! – сказати вони собі. – Ніякого застою, смороду, все в русі.

Але тільки-но Обормоти поринули з абстрактні узагальнення, як до остапбендерівської «Фантазії» підкотив міліцейський мотоцикл, і огрядний пикатий оперативник вручив їм повістки негайно прибути до міліцейського обласного управління. Бендер пояснив, що це просто формальність, якої не уникнути, і запропонував, на всяк випадок, свої послуги, якщо виникнуть якісь ускладнення. чи непорозуміння.