Залiзняк черкає.-
За проклятi вашi трупи,
За душi проклятi
Ще раз вип’ю! Пийте, дiти!
Вип’єм, Гонто, брате!
Вип’єм, друже, погуляєм
Укупочцi, в парi.
А де ж Волох? заспiвай лиш
Нам, старий кобзарю!
Не про дiдiв, бо незгiрше
Й ми ляхiв караєм;
Не про лихо; бо ми його
Не знали й не знаєм.
Веселої утни, старче,
Щоб земля ломилась, -
Про вдовицю-молодицю,
Як вона журилась”.
(Кобзар грає й приспiвує )
“Од села до села
Танцi та музики;
Курку, яйця продала -
Маю черевики.
Од села до села
Буду танцювати:
Нi корови, нi вола -
Осталася хата.
Я оддам, я продам
Кумовi хатину,
Я куплю, я зроблю
Яточку пiд тином;
Торгувать, шинкувать
Буду чарочками,
Танцювать та гулять
Таки з парубками.
Ох ви, дiтки мої,
Мої голуб’ята,
Не журiться, подивiться,
Як танцює мати.
Сама в найми пiду,
Дiток в школу оддам,
А червоним черевичкам
Таки дам, таки дам!”
“Добре! добре! Ну, до танцiв, До танцiв, кобзарю!”
Слiпий вшкварив - навприсядки
Пiшли по базару.
Земля гнеться. “Нумо, Гонто!”
“Нум, брате Максиме!
Ушкваримо, мiй голубе,
Поки не загинем!”
“Не дивуйтеся, дiвчата,
Що я обiдрався;
Бо мiй батько робив гладко, То й я в його вдався”.
“Добре, брате, єй же.богу!”
“Ану ти, Максиме!”
“Постривай лиш!”
“Отак чини, як я чиню:
Люби дочку абичию -
Хоч попову, хоч дякову,
Хоч хорошу мужикову”.
Всi танцюють, а Галайда
Не чує, не бачить.
Сидить собi кiнець стола,
Тяжко-важко плаче,
Як дитина. Чого б, бачся?
В червонiм жупанi,
I золото, i слава є,
Та нема Оксани;
Нi з ким долю подiлити,
Нi з ким заспiвати;
Один, один сиротою
Мусить пропадати.
А того, того й не знає,
Що його Оксана
По тiм боцi за Тiкичем
В будинку з панами,
З тими самими ляхами,
Що замордували
Її батька. Недолюди,
Тепер заховались
За мурами та дивитесь,
Як жиди конають,
Брати вашi! А Оксана
В вiкно поглядає
На Лисянку засвiчену.
“Де то мiй Ярема?” -
Сама думає. Не знає,
Що вiн коло неї,
У Лисянцi, не в свитинi -
В червонiм жупанi,
Сидить один та думає:
“Де моя Оксана?
Де вона, моя голубка
Приборкана, плаче?”
Тяжко йому.
А iз яру
В киреї козачiй
Хтось крадеться.
“Хто ти такий?”
Галайда питає.
“Я посланець пана Гонти.
Нехай погуляє,
Я пiдожду”.
“Нi, не дiждеш,
Жидiвська собако!”
“Ховай боже, який я жид!
Бачиш? Гайдамака!
Ось копiйка… подивися…
Хiба ти не знаєш?”
“Знаю, знаю, - i свячений
З халяви виймає.-
Признавайсь, проклятий жиде, Де моя Оксана?”
Та й замахнувсь.
“Ховай боже!..
В будинку… з панами…
Вся в золотi…”
“Виручай же!
Виручай, проклятий!”
“Добре, добре… Якi ж бо ви, Яремо, завзятi!
Iду зараз i виручу:
Грошi мур ламають.
Скажу ляхам - замiсть Паца…”
“Добре, добре! знаю.
Iди швидче!”
“Зараз, зараз!
Гонту забавляйте,
З пiвупруга, а там нехай.
Iдiть же гуляйте…
Куди везти?”
“У Лебедин!
У Лебедин, - чуєш?”
“Чую, чую”.
I Галайда
З Гонтою танцює.
А Залiзняк бере кобзу:
“Потанцюй, кобзарю,
Я заграю”.
Навприсядки
Слiпий по базару
Оддирає постолами,
Додає словами:
“На городi пастернак;
Чи я ж тобi не козак, не козак?
Чи я ж тебе не люблю, не люблю?
Чи я ж тобi черевичкiв не куплю?
Куплю, куплю чорпнобрива.
Куплю, куплю того дива.
Буду, серце, ходить,
Буду, серце, любить”.
“Ой гоп,гопака!
Полюбила козака,
Та рудого, та старого -
Лиха доля така.
Iди ж доле, за журбою,
А ти, старий, за водою,
А я - так до шинку.
Вип’ю чарку, вип’ю другу,
Вип’ю третю на потуху.
П’яту, шосту, та й кiнець.
Пiшла баба у танець,
А за нею горобець
Викрутасом-вихилясом…
Молодець горобець!
Старий рудий бабу кличе,
А та йому дулi тиче:
“Оженився, сатано, -
Заробляй же на пшоно;
Треба дiток годувать,
Треба дiток одягать.
А я буду добувать,
А ти, старий, не грiши,
Та в запiчку колиши,
Та мовчи, не диши”.
“Як була я молодою преподобницею, Повiсила хвартушину над вiконницею; Хто йде - не мине,
То кивне, то моргне.
А я шовком вишиваю,
В кватирочку виглядаю:
Семени, Iвани,
Надiвайте жупани,
Та ходiмо погуляймо,
Та сядемо заспiваймо”.
“Заганяйте квочку в бочку,
А курчата в вершу
… … … .
… … … .
I… гу!
Загнув батько дугу,
Тягне мати супоню.
А ти зав’яжи, доню”.
“Чи ще? чи годi?”
“Ще, ще!
Хоч погану! самi ноги носять”
“Ой сип сирiвець
Та криши опеньки:
Дiд та баба,
То й до ладу, -
Обоє раденькi.
Ой сип сирiвець
Та криши петрушку:
… … … .
… … … .
Ой сип сирiвець
Та накриши хрiну:
… … … .
… … … .
Ой сип воду, воду
Та пошукай броду, броду…”
“Годi, годi! - кричить Гонта.
Годi, погасає.
Свiтла, дiти!.. А де Лейба?
Ще його немає?
Найти його та повiсить.
Петелька свиняча!
Гайда, дiти! погасає
Каганець козачий”.
А Галайда: “Отамане!
Погуляймо, батьку!
Дивись - горить; на базарi
I видко, i гладко.
Потанцюєм. Грай, кобзарю!”
“Не хочу гуляти!
Огню, дiти! дьогтю, клоччя!
Давайте гармати;
В потайники пустiть огонь!
Думають, жартую!”
Заревiли гайдамаки:
“Добре, батьку! чуєм!”
Через греблю повалили,
Гукають, спiвають.
А Галайда кричить: “Батьку!
Стiйте!.. пропадаю!
Постривайте, не вбивайте:
Там моя Оксана.
Годиночку, батьки мої!
Я її достану!”
“Добре, добре!.. Залiзняче, Гукни, щоб палили.
Преподобиться з ляхами…
А ти, сизокрилий,
Найдеш iншу”.
Оглянувся -
Галайди немає.
Ревуть гори - i будинок
З ляхами гуляє
Коло хмари. Що осталось,
Пеклом запалало…
“Де Галайда?” - Максим кличе.
I слiду не стало…
Поки хлоп’ята танцювали,
Ярема з Лейбою прокрались
Аж у будинок, в самий льох; Оксану вихопив чуть живу
Ярема з льоху та й полинув
У Лебедин…
Лебедин
“Я сирота з Вiльшаної,
Сирота, бабусю.
Батька ляхи замучили,
А мене… боюся.
Боюсь згадать, моя сиза…
Узяли з собою.
Не розпитуй, бабусенько,