Залiзняк черкає.-

За проклятi вашi трупи,

За душi проклятi

Ще раз вип’ю! Пийте, дiти!

Вип’єм, Гонто, брате!

Вип’єм, друже, погуляєм

Укупочцi, в парi.

А де ж Волох? заспiвай лиш

Нам, старий кобзарю!

Не про дiдiв, бо незгiрше

Й ми ляхiв караєм;

Не про лихо; бо ми його

Не знали й не знаєм.

Веселої утни, старче,

Щоб земля ломилась, -

Про вдовицю-молодицю,

Як вона журилась”.

(Кобзар грає й приспiвує )

“Од села до села

Танцi та музики;

Курку, яйця продала -

Маю черевики.

Од села до села

Буду танцювати:

Нi корови, нi вола -

Осталася хата.

Я оддам, я продам

Кумовi хатину,

Я куплю, я зроблю

Яточку пiд тином;

Торгувать, шинкувать

Буду чарочками,

Танцювать та гулять

Таки з парубками.

Ох ви, дiтки мої,

Мої голуб’ята,

Не журiться, подивiться,

Як танцює мати.

Сама в найми пiду,

Дiток в школу оддам,

А червоним черевичкам

Таки дам, таки дам!”

“Добре! добре! Ну, до танцiв, До танцiв, кобзарю!”

Слiпий вшкварив - навприсядки

Пiшли по базару.

Земля гнеться. “Нумо, Гонто!”

“Нум, брате Максиме!

Ушкваримо, мiй голубе,

Поки не загинем!”

“Не дивуйтеся, дiвчата,

Що я обiдрався;

Бо мiй батько робив гладко, То й я в його вдався”.

“Добре, брате, єй же.богу!”

“Ану ти, Максиме!”

“Постривай лиш!”

“Отак чини, як я чиню:

Люби дочку абичию -

Хоч попову, хоч дякову,

Хоч хорошу мужикову”.

Всi танцюють, а Галайда

Не чує, не бачить.

Сидить собi кiнець стола,

Тяжко-важко плаче,

Як дитина. Чого б, бачся?

В червонiм жупанi,

I золото, i слава є,

Та нема Оксани;

Нi з ким долю подiлити,

Нi з ким заспiвати;

Один, один сиротою

Мусить пропадати.

А того, того й не знає,

Що його Оксана

По тiм боцi за Тiкичем

В будинку з панами,

З тими самими ляхами,

Що замордували

Її батька. Недолюди,

Тепер заховались

За мурами та дивитесь,

Як жиди конають,

Брати вашi! А Оксана

В вiкно поглядає

На Лисянку засвiчену.

“Де то мiй Ярема?” -

Сама думає. Не знає,

Що вiн коло неї,

У Лисянцi, не в свитинi -

В червонiм жупанi,

Сидить один та думає:

“Де моя Оксана?

Де вона, моя голубка

Приборкана, плаче?”

Тяжко йому.

А iз яру

В киреї козачiй

Хтось крадеться.

“Хто ти такий?”

Галайда питає.

“Я посланець пана Гонти.

Нехай погуляє,

Я пiдожду”.

“Нi, не дiждеш,

Жидiвська собако!”

“Ховай боже, який я жид!

Бачиш? Гайдамака!

Ось копiйка… подивися…

Хiба ти не знаєш?”

“Знаю, знаю, - i свячений

З халяви виймає.-

Признавайсь, проклятий жиде, Де моя Оксана?”

Та й замахнувсь.

“Ховай боже!..

В будинку… з панами…

Вся в золотi…”

“Виручай же!

Виручай, проклятий!”

“Добре, добре… Якi ж бо ви, Яремо, завзятi!

Iду зараз i виручу:

Грошi мур ламають.

Скажу ляхам - замiсть Паца…”

“Добре, добре! знаю.

Iди швидче!”

“Зараз, зараз!

Гонту забавляйте,

З пiвупруга, а там нехай.

Iдiть же гуляйте…

Куди везти?”

“У Лебедин!

У Лебедин, - чуєш?”

“Чую, чую”.

I Галайда

З Гонтою танцює.

А Залiзняк бере кобзу:

“Потанцюй, кобзарю,

Я заграю”.

Навприсядки

Слiпий по базару

Оддирає постолами,

Додає словами:

“На городi пастернак;

Чи я ж тобi не козак, не козак?

Чи я ж тебе не люблю, не люблю?

Чи я ж тобi черевичкiв не куплю?

Куплю, куплю чорпнобрива.

Куплю, куплю того дива.

Буду, серце, ходить,

Буду, серце, любить”.

“Ой гоп,гопака!

Полюбила козака,

Та рудого, та старого -

Лиха доля така.

Iди ж доле, за журбою,

А ти, старий, за водою,

А я - так до шинку.

Вип’ю чарку, вип’ю другу,

Вип’ю третю на потуху.

П’яту, шосту, та й кiнець.

Пiшла баба у танець,

А за нею горобець

Викрутасом-вихилясом…

Молодець горобець!

Старий рудий бабу кличе,

А та йому дулi тиче:

“Оженився, сатано, -

Заробляй же на пшоно;

Треба дiток годувать,

Треба дiток одягать.

А я буду добувать,

А ти, старий, не грiши,

Та в запiчку колиши,

Та мовчи, не диши”.

“Як була я молодою преподобницею, Повiсила хвартушину над вiконницею; Хто йде - не мине,

То кивне, то моргне.

А я шовком вишиваю,

В кватирочку виглядаю:

Семени, Iвани,

Надiвайте жупани,

Та ходiмо погуляймо,

Та сядемо заспiваймо”.

“Заганяйте квочку в бочку,

А курчата в вершу

… … … .

… … … .

I… гу!

Загнув батько дугу,

Тягне мати супоню.

А ти зав’яжи, доню”.

“Чи ще? чи годi?”

“Ще, ще!

Хоч погану! самi ноги носять”

“Ой сип сирiвець

Та криши опеньки:

Дiд та баба,

То й до ладу, -

Обоє раденькi.

Ой сип сирiвець

Та криши петрушку:

… … … .

… … … .

Ой сип сирiвець

Та накриши хрiну:

… … … .

… … … .

Ой сип воду, воду

Та пошукай броду, броду…”

“Годi, годi! - кричить Гонта.

Годi, погасає.

Свiтла, дiти!.. А де Лейба?

Ще його немає?

Найти його та повiсить.

Петелька свиняча!

Гайда, дiти! погасає

Каганець козачий”.

А Галайда: “Отамане!

Погуляймо, батьку!

Дивись - горить; на базарi

I видко, i гладко.

Потанцюєм. Грай, кобзарю!”

“Не хочу гуляти!

Огню, дiти! дьогтю, клоччя!

Давайте гармати;

В потайники пустiть огонь!

Думають, жартую!”

Заревiли гайдамаки:

“Добре, батьку! чуєм!”

Через греблю повалили,

Гукають, спiвають.

А Галайда кричить: “Батьку!

Стiйте!.. пропадаю!

Постривайте, не вбивайте:

Там моя Оксана.

Годиночку, батьки мої!

Я її достану!”

“Добре, добре!.. Залiзняче, Гукни, щоб палили.

Преподобиться з ляхами…

А ти, сизокрилий,

Найдеш iншу”.

Оглянувся -

Галайди немає.

Ревуть гори - i будинок

З ляхами гуляє

Коло хмари. Що осталось,

Пеклом запалало…

“Де Галайда?” - Максим кличе.

I слiду не стало…

Поки хлоп’ята танцювали,

Ярема з Лейбою прокрались

Аж у будинок, в самий льох; Оксану вихопив чуть живу

Ярема з льоху та й полинув

У Лебедин…

Лебедин

“Я сирота з Вiльшаної,

Сирота, бабусю.

Батька ляхи замучили,

А мене… боюся.

Боюсь згадать, моя сиза…

Узяли з собою.

Не розпитуй, бабусенько,


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: