Увімкнулось світло, студенти сиділи з розпашілими обличчями, зніяковілі. Аня шмигнула носом і витерла очі тильним боком долоні. Матрона звернулась до студентів сухим, суворим голосом.

— У вас була довга мандрівка. Повертайтесь до своїх кімнат і відпочиньте. Навчання продовжиться завтра вранці, в нуль-сім-нуль-нуль. Розійтись.

Ніщо в її поведінці навіть віддалено не вказувало на те, що вони дивилися фільм, де дев’яносто хвилин люди займалися коїтусом. Вони вийшли й піднялися великими сходами с масивними дерев’яними поручнями. Аня кивнула «на добраніч» і зачинила двері. Домініка гадала, чи знає Аня або хтось інший, що невидимі члени персоналу Інституту Кона набились до вуайєристських кабінок між кімнатами і стежитимуть, як вони роздягаються, миються та сплять.

Домініка стала перед дзеркалом, провела по волоссю щіткою з довгою ручкою, єдиним артефактом, який вона прихопила з дому, і глянула на щітку в руці, ніби та здатна її дражнити. Вона стояла і розстібала блузку. Почепила блузку на дротяну вішалку й безтурботно повісила на рамку дзеркала, прикривши один його бік. Вона поставила свою валізку на стіл і відкрила навпроти дзеркала, закривши ще одну зону огляду, другу з трьох. Вона зняла спідницю й несвідомо зробила пірует, аби поглянути на вигин своєї спини та свій зад в нейлонових трусиках, перш ніж недбало кинути спідницю на раму дзеркала, сховавши останню третину. Зранку дзеркало очистять і, можливо, суворим тоном поговорять з нею про це, та спокійний сон був того вартий. Після цього вона почистила зуби, залізла під ковдру з дезінфікуючим ароматом камфори та трояндової олії й вимкнула світло. Щітку для волосся вона лишила на комоді.

***

Чоловіків відділили від жінок, дні зливалися, і вони втрачали відчуття часу. Сонні ранки були присвячені нескінченним лекціям з анатомії, фізіології, психології людської сексуальності. З’явилось кілька нових членів персоналу. Лікарка без кінця розповідала про сексуальні практики в різних культурах. Потім почалися заняття з чоловічої анатомії, їх навчали, як влаштоване чоловіче тіло, як збудити чоловіка. Техніка, позиції, сотні рухів. І все це вивчали, повторювали, запам’ятовували — камасутра Верхньої Волги. Домініка дивувалась цій страшній енциклопедії, липким епіфаніям, які руйнували нормальність, які назавжди позбавляли Домініку невинності. Чи зможе вона коли-небудь кохатися?

По обіді за графіком на них чекали «практичні заняття», ніби їх готували стати фігуристками. Вони навчалися ходити, навчалися розмовляти, навчалися діставати корок з пляшки шампанського. Були кімнати з використаним одягом, зношеними черевиками, вицвілою від поту білизною. Вони переодягалися і практикувались, розмовляючи між собою, навчаючись слухати, проявляти зацікавленість, робити компліменти, лестити і, що найголовніше, витягувати інформацію під час розмови.

Рідкісний пообідній час на товариські посиденьки: п’ятеро дівчат на підлозі бібліотеки сидять колом, майже торкаючись колінами, сміються, базікають, практикують, як самі вони казали, «сексуальні розмови», які чули у вечірніх фільмах.

— Ось так, — сказала чорноволоса дівчина з помітним чорноморським акцентом, після чого заплющила очі й пробурмотіла дерев’яною англійською: — Так, коханчики, я від вас кінчаю.

Вибух сміху, і Домініка поглянула на почервонілі обличчя, подумавши, як скоро деякі з них лежатимуть в самих лише трусиках в готелі «Інтурист» у Волгограді, спостерігаючи, як кістляві в’єтнамські торгові представники скидають взуття.

— Катю, спробуй ти, — сказала дівчина Домініці.

З першого ж вечора вони всі відчули, що вона якось відрізняється, що вона особлива. Сидячи поруч, Аня поглянула на неї з очікуванням.

Не знаючи чому, може, щоб показати їм, а може, щоб показати собі, Домініка заплющила очі й прошепотіла: «Так, любчику… ось так... О, Боже», а потім із глибин живота видала гучне «ОХХХХХХХХ». Шокована тиша, а потім дівчата в колі схвально загули й заплескали в долоні. Білява Аня мовчки дивилася на неї великими очима серед загальних веселощів.

Аня з німбом кольору блакитної лугової квітки. Їй було важко, її засмучували особливо непристойні аспекти навчання, і вона трималася Домініки задля мужності й підтримки.

— Ти маєш звикнути до цього, — сказала їй Домініка, та Аня нітилася під час вечірніх фільмів, тримаючи міцно руку Домініки, доки на екрані, прямо перед їхніми очима, скаженів траходром. Дівчинка з маленької ферми не впорається, думала Домініка. Її колір слабшає, а не яскравішає.

А потім одного вечора, після страшенно розбещеного фільму, через який вона тихенько схлипувала, Аня прийшла до кімнати Домініки з червоними очима і тремтячими губами, її волошкові слова були майже нечутні. Вона прийшла до подруги по розраду, вона божеволіла. Вона сказала їм, що кидає школу, та їй відповіли щось — одному Богові відомо що, — і вона не змогла піти. Домініка потягнула її за руку за завісу у ванній.

— Ти мусиш пройти через це, — прошепотіла вона, злегка стискуючи Аню за плечі.

Аня заридала та обвила шию Домініки руками. Вона притиснула губи до рота Домініки. Маленька ідіотка тремтіла, і Домініка її не відкинула, не відштовхнула. Вони стояли на підлозі маленької ванної кімнати. Домініка також обійняла Аню, відчувши, як та тремтить. Аня підняла голову для ще одного поцілунку, і Домініка майже відмовила їй, але потім змирилася і знову її поцілувала.

Поцілунок мав неабиякий вплив на Аню, вона взяла руку Домініки, притягнула до себе і просунула під халат, до своїх грудей. «О, заради Бога», — подумала Домініка. Сама вона не відчувала пристрасті, скоріше їй було шкода дівчинку у своїх обіймах. То це й була та бісексуальність, про яку їм розповідали на першому поверсі? За ними могли спостерігати з-за завіси? В кімнаті були мікрофони? Це серйозне порушення правил?

Аня тримала її руку за зап’ястя й водила навколо свого соска, який набухнув під пальцями Домініки. Халат розкрився, і Аня потягнула схоплену руку нижче, собі між ноги. Збочення? Акт доброї волі? Щось інше? Невідомий розпусний пре­док Домініки — ким би вона не була — не давав їй зупинитись, незбагненний відсторонений стан, коли зупинитись зараз — це майже так само неможливо, як і продовжувати. Легкі, мов пір’їнки, пальці Домініки зарухались ідеальними колами, і Аня розтанула, її голова притислась до Домініки, лінія її шиї ніжна та вразлива.

Сидячи на плитці ванної кімнати, Домініка відчувала дихання Ані між своїх ніг, і причин зупинятися не було. Її таємне «я» наказувало їй відчути власне тіло, і від подиху Ані в неї вібрував низ живота. Голова Домініки відкинулась назад, на плитку, а рука схопилась за ванну для підтримки. Вона відчула у своїй руці прабабусину черепахову щітку і спустила її донизу. Щітка її прабабусі, мати розчісувала нею її волосся, це був її таємний компаньйон під час мрій у дівоцтві.

Домініка провела ручкою щітки по животу Ані, і м’який бурштиновий вигин став безкінечно легким, безкінечно звабливим. Аня затамувала подих, її очі тріпотіли за заплющеними повіками. Дивлячись на обличчя Ані, Домініка зупинила ручку в жаданому місці й вигнула зап’ясток. Рот Ані злегка відкрився, очі закотились, як у трупа на каталці в морзі. Аня напружилась і почала тремтіти від того, як щітка повільно занурювалась і виринала. Вона підвела голову, аби поглянути на Домініку, і прошепотіла: «Так, дитинко, саме так, ти мене кінчаєш», і Домініка всміхнулася, спостерігаючи за маленькою хтивою дояркою, ховаючи при цьому своє таємне «я» глибоко в бункер, всередину, закриваючи двері на замок.

За кілька хвилин Аня застогнала й підняла голову, щоб отримати черговий поцілунок. Годі.

— Тобі вже час, швиденько, йди, — сказала Домініка.

Розпашіла, Аня запахнула свій халат, поглянула на Домініку й тихо вийшла. Чи слід чекати завтра вранці звинувачень? Чи був зараз хтось за дзеркалом? Надто втомлена, щоб хвилюватися, Домініка лягла в ліжко в темній кімнаті. Щітка лежала, забута, на підлозі під раковиною.