Справу зроблено. Він стояв, дивлячись на неї: її очі широко розплющені; її спритний розум вловив усю суть, перш ніж він закінчив розв’язувати вузол краватки. Вона заговорила пошепки:

— То це ви? Ви той, кого вони шукають? Ви…

Корчной притулив палець до губ, наказавши їй мовчати.

— Пильнуй соус, не припиняй помішувати, — сказав він, рушаючи коридором, залишивши Домініку дивитися на його сиву голову й пурпуровий шлейф.

***

— Ми оцінюємо шанси на потенційний успіх операції як хороші, операційний ризик як мінімальний, — сказав генерал Корчной. — Готові починати в Римі. Я знаю місто.

— Продовжуй, — сказав Ваня.

Вони сиділи на дивані в його кабінеті. Зюганов був у кріслі збоку.

— Молодший лейтенант Єгорова вступить у зв’язок з американським начальником ЦРУ в Римі. Ми знаємо його адресу в історичному центрі. Оберемо якесь сонне недільне пообіддя, коли всі поприлипають до телевізорів. Молодший лейтенант Єгорова пояснить, що вона кур’єр СВР і в Римі лише на кілька днів. Що, прийшовши до нього, вона наражається на страшний ризик. Вона хоче зв’язатися з містером Нешем, Натаніелем, з яким знайома зі Скандинавії. Начальник штабу знатиме, що робити. Він зробить дзвінок, і Неш прилетить до Рима наступним же рейсом.

— А коли Неш прилетить? — спитав Єгоров.

— Вірогідно, вони зустрінуться в номері Неша, — сказав Корчной. — Стандартна процедура. Вона розповість йому, що її перевели до Кур’єрської служби і що тепер вона регулярно їздитиме до Європи, Азії, Південної Америки. Американців, ясна річ, зацікавить її доступ. Перспектива перехоплювати документи СВР захопить їх. З такою легендою ми зможемо диктувати частоту і тривалість майбутніх контактів. Молодший лейтенант Єгорова відновить стосунки, які почала в Гельсінкі.

— Дуже добре, — сказав Єгоров.

— А я залишатимусь за лаштунками, — сказав Корчной, — надаватиму необхідні настанови.

— Я очікую позитивних результатів, — сказав Ваня.

— Можна внести рекомендацію колегам по операції? — сказав Зюганов. — А чому не зробити так, щоб Неш прийшов до готелю молодшого лейтенанта Єгорової? Так ми зможемо краще контролювати, це буде безпечніше.

Корчной задумався, чого б це гном запропонував це.

— Незначна деталь на цій стадії, — сказав Ваня, махнувши рукою. — Ми маємо зосередитись на позитивному результаті.

— Авжеж, — сказав Зюганов, поступаючись начальнику. Він повернувся до Корчного:

— Ви, звісно, інформуватимете Ясенєво про свій статус зустрічі, локації.

Корчной люб’язно кивнув.

— Звісно, я регулярно звітуватиму, наскільки це дозволятимуть безпека й обставини.

— Дякую, — сказав Зюганов.

***

Корчной та Домініка йшли коридором штабу. Тепер їм була відома таємниця одне одного. Вони не говорили про це, та кожен погляд між ними був розумінням, зв’язком, подібним до кайданів, — нерозривним і, ймовірно, дещо некомфортним. Вона йшла на рівні з ним, злегка накульгуючи, але все одно летіла. Вона вперше побачить Рим, знову зустріне Нейта.

Домініка відчула тривогу генерала. Він був неспокійний і нервовий. Вона поглянула на нього, доки вони чекали ліфта.

— Що сталося?

Тепер будь-яке їхнє спілкування було значним, кожне питання зачіпало спільний секрет, що бовванів над ними.

— Щось не так. Нам треба бути дуже пильними під час наших невеличких римських канікул, — сказав він їй. — Відтепер ти повинна робити все точно так, як я тобі кажу. Likha beda nachalo.

Проблема — це початок катастрофи. Двері ліфта відчинились і зачинились, ніби проковтнувши їх живцем.

***

У своєму кабінеті Зюганов говорив по телефону. Стіни невеличкої кімнати були вкриті фотографіями Зюганова з колегами по СВР — на березі моря, на тлі дачі, разом з іншими учасниками делегації. Більшості вже не було, вони полягли від його ж руки — промелькнула неприємна думка.

Зюганов кивнув головою і сказав «Da, da» у слухавку, начеб отримуючи детальні інструкції.

— Так, усе зрозумів. Я знаю, що потрібно робити. Так.

Він поклав слухавку й натиснув на кнопку внутрішнього зв’язку.

— Викличте Маторіна. Нехай зараз же прийде.

«Pro serovo rech a sery, navstretch», — подумав Зюганов, сідаючи за стіл. Заговори за сірого, а сірий вже прямує до тебе.

Протушкувати подрібнені цибулю, часник і філе анчоусів у оливковій олії, доки не пом’якшиться аромат, а філе не розтопляться у сковороді. Додати томатну пасту і, помішуючи, смажити до коричневого кольору. Додати нарізаних стиглих помідорів, меленого сухого орегано, стручкового перцю і дрібно посіченого листя базиліку. Приправити за смаком. Тримати соус на вогні, доки не загусне, в кінці збризнути бальзамічним оцтом. Оздобити свіжозірваним листям базиліку й подавати з пастою або фрикадельками.

Офіцери вашингтонської резидентури заварювали чай, читали газети, дивилися CNN та РТР-Планета і вряди-годи виглядали крізь жалюзі, які востаннє підіймалися 1990 року. Потік каблограм — як вхідних, так і вихідних — послабився. Ділові обіди приходили і йшли, зустрічі пропускалися, нові контакти заморожувались. Низка послідовних тижнів спостереження ФБР, як пішого, так і автомобільного, була безпрецедентна, нищівна, задушлива. Після першого місяця Центр наказав припинити всю операційну діяльність до подальших розпоряджень і попросив резидентуру підготувати оцінку безпеки й пояснити ситуацію. Втім, пояснень не існувало.

Навіть елегантний резидент Голов не мав недоторканності. Він підтвердив, що за ним особисто слідкували з автомобіля впродовж двадцяти з останніх тридцяти вечорів і що йому конче необхідно сховатися в тінь. Наближався час додаткової зустрічі з ЛЕБЕДЕМ, і він не зможе пропустити її вдруге. Неможливо передбачити, як вона зреагує на це.

Ті десять вечорів, коли ні Голов, ані його команда контрспостереження «Зета» не засікли бодай віддаленого натяку на спостереження, стали, на подив, найгіршими. Вечори незнан­ня, крайньої непевності. Невже це в американців якась нова техніка, нова технологія? Дідько його знає, що у них за стратегія. Одначе йому слід лишатися в тіні.

Треба зробити все, щоб захистити ЛЕБЕДЯ, от тільки що в питаннях безпеки вона була справжнім кошмаром. Продов­жувала відкидати всі резонні пропозиції для підвищення рівня її безпеки — електронні комунікації, обмін повідомленнями, таємні зустрічі в готелях, планування альтернатив пропущеним зустрічам — вона нічого цього не хотіла.

— Якщо я можу притягнути свою дупу на зустріч, — сказала вона Голову, — то й ви можете притягнути свою, хай йому грець.

Нестерпна баба. Голов хотів передати ЛЕБЕДЯ офіцеру з нижчого відділу роботи з агентами, однак Москва заборонила робити це, особливо після розкриття агента у Нью-Лондоні.

Отже, Голов зіткнувся з однією з класичних головоломок шпигунської справи — мав зустрітися з важливим контактом у визначений вечір, у визначеному місці, незважаючи на умови на вулиці. Скасування було недопустиме, неможливе. Сьогодні мала відбутися чергова запланована зустріч із ЛЕБЕДЕМ. Він мусить прийти.

Того дня він провів огляд свого маршруту разом із командою «Зета». Голов сказав їм, що хоче спробувати завести наглядачів у dymohod — димар, — аби розкрити їх і, що куди важливіше, спробувати відірватися, втекти від їхньої опіки. Домовились передати на шифрованих радіочастотах код, який означатиме, що димар спрацював. Ще раз оглянули маршрут.

Голов знав, що це безумство. На такий ризик він ішов виключно через контакт такої важливості, як ЛЕБІДЬ, та й Центр не відступав. Голов мусив спробувати.

Він вирушив у другій половині дня, в середній машині у ряду з восьми авто з його офіцерами, які одночасно виїхали крізь ворота посольства на Вісконсин-авеню, і всі поїхали у різних напрямках. Агенти ФБР із посту спостереження передали «розсип розсип» — груповий від’їзд, аби перевантажити команду спостереження і звільнити кілька машин від нагляду. Передачу про виїзд почула також команда ЦРУ «Оріон». Позаяк їх цікавив лише резидент, вони продовжували терпляче слухати, доки спостерігачі не засікли Голова, котрий їхав у власній машині — блискучому чорному БМВ седані 5 серії. Голов попрямував по Вісконсин-авеню, його команда «Зета» поїхала на захід Вісконсину. Голов перетнув Вестерн-авеню, кордон між Дистриктом та Мерілендом, і звернув на південь, на розкиданий сіткою Амерікен Юніверсіті Парк, проїхав кількома бічними вулицями у зворотному напрямку, зупинився біля тротуару й став чекати. За п’ятнадцять хвилин «Зета» подала сигнал: «Ознак спостереження не виявлено». Проте вони не помітили двох машин «Оріона», що стояли на межах АЮ Парку.