Внутрішніми вулицями Голов рушив на захід, а його команда рухалася паралельно з його маршрутом. Вони не вчули навіть духу знайомої круговерті активного спостереження ФБР, бо його й не було. Команда «Зета» простежила за Головим, як він спустився схилом до Кенел-роуд, перетнув Чейн-бридж і в’їхав на Вірджинію. Це помітили в одній з машин «Оріона», яка стояла на перетині Аризона- та Кенел-роуд — єдиному маршруті до єдиного переїзду через річку Потомак до Вірджинії, між Джорджтауном та Белтвеєм. В «Оріонів» виникла спокуса заполонити Вірджинію, та лідер команди, шістдесятип’ятирічний колишній інструктор зі спостереження на прізвище Крамер наказав зачекати. Натомість він відправив три машини їхати паралельно за напрямком руху Голова з мерілендського боку Потомаку. Вони попрямували уздовж річки на північ, вгадавши його маршрут. До гри залучили «Люк» — фірмову тактику «Оріонів».

Одна з «Оріонів» — у вільний від стеження за офіцерами СВР час любляча бабуся — зупинилася на парковці «Лок 10», в Чизпіксько-огайському національному парку. Інша бабуся проїхала чотири милі до «Олд енджелерз інну» на бульварі Макартура, зайняла столик у саду, замовила херес і заходилася вгадувати, у котрої з парочок за сусідніми столиками роман.

Крамер відправив ще одну жіночку з «Оріонів» — цього разу вже двоюрідну бабусю — ще за чотири милі до села Потомак, де в «Гантерз інн» вона замовила салат. Очікуючи, ці три жінки вели облік номерних знаків і нарахували щось із дюжину людей, які тинялися без діла. Список вірогідних варіантів зростав. Хто з них чекає на чорний БМВ? Решта, дві машини «Оріон» — того дня їх було мало, — розділилася. Одна слідкувала за верхніми відрізками Рівер-роуду на південний захід від Потомаку, інша припаркувалася біля в’їзду в Чизпіксько-огайський національний парк, де американські зрадники, такі як Вокер, Еймс, Поллард та Петон, впродовж років витягували напхані російськими грошима сміттєві пакети з гнилих пеньків. «Оріони» засіли й стали чекати, повимикавши передавачі, перевіряючи, скануючи очима, запрограмованими впізнати профіль, відблиск, форму чорного БМВ. Якщо Голов поїхав далі у Вірджинію, вони програли; якщо повернувся до Меріленду, але полишив Потомак, вони програли. Їх влаштовувало трохи почекати. Саме так і працював «Люк». Ще будуть інші дні й ночі. Все, що від них вимагається, — один раз не помилитися.

***

Як виявилось, вони програли. Голов повернувся до Меріленду по І-495, що було частиною швидкісного маневру, який допоміг його команді «Зета» підготувати останній відрізок шляху — dymohod, димар — довгий, звивистий Біч-драйв, що перетинав заплутаний парк «Рок Крік» з лісу і назад у ліс, а також русло струмка на південь аж до Джорджтауна. Почувши виразний виск гальм, який означав «усе чисто», Голов з’їхав із Біч в кінці «Рок Кріку» і припаркувався на Двадцять другій вулиці у Вест-Енді, а команда «Зета» попрямувала далі на південь. Якщо ФБР вдалося поставити на його машину маячок, що було малоймовірно, бо її ніколи не лишали без нагляду і щотижня оглядали, федерали знайдуть її за квартал від «Рітц-Карлтон» чи «Фейрмонту» і десь за п’ятдесят ресторанів уздовж перегону «Кей-стрит». Будь ласка, хай собі перевірять хоч усі. Він замкнув машину і пройшов шість кварталів до знайомого входу в «Табард інн». Уже стемніло і всередині ресторану ввімкнули освітлення.

Це ще божевільніша думка — використовувати одне й те саме місце для двох зустрічей поспіль. Принаймні від останнього рандеву минуло багато часу. Голов зайшов до готелю, проминув стійку реєстрації, коридор, виступив у маленький внутрішній сад. Цього разу ЛЕБІДЬ приїхала раніше за Голова. Вона сиділа за столом попід самою стіною саду, курила. Голов підготувався до неприємностей. ЛЕБІДЬ саме махнула офіціанту поновити напій. На столі перед нею стояла порожня висока склянка. Вдягнена вона була в синій костюм і червону блузу. Намисто з синім каменем пасувало до костюма, а яскраво-червоні нігті пасували до блузи. Її біляве волосся було зібране назад, відкриваючи обличчя, яке у розсіяному світлі від лампочок на деревах здавалося старшим і блідим.

— Стефані, як ваші справи? — сказав Голов, вітаючись.

Він протягнув руку, але вона не взяла її. Він усміхнувся їй і сів. Надійшов офіціант із подвійним скотчем для сенаторки Буше. Голов, змучений і пом’ятий після майже п’яти годин у машині, замовив «Кампарі» й содову.

— Анатолію, — сказала Буше з напускною теплотою, — я чекаю в цьому дурнуватому садочку вже майже годину.

Вона кілька разів чиркнула маленькою золотою запальничкою, перш ніж спромоглася запалити сигарету.

— Я перепрошую за це, Стефані, — сказав Голов, — але мене затримав обов’язок не привести за собою на зустріч все Федеральне бюро розслідувань.

— Дуже професійно з вашого боку.

— Ми могли б організувати все набагато безпечніше, якби ви згодились на кілька незначних змін, — сказав Голов.

— Тільки не це. Так втішає слухати, як ви говорите про мою безпеку, коли по всьому Вашингтону проходять повномасштабні пошуки високопоставленого російського агента.

Буше випустила дим у повітря.

— Справді? І що ви чули? Ми не маємо підстав вважати, що їм відомий ваш статус, — сказав Голов. — Ми переконані, що ні ФБР, ані ЦРУ не мають і гадки щодо наших відносин. Лише п’ятьом людям на цій планеті відомо, хто ви така, до цього списку входимо й ми з вами. Так а що там із пошуками російського агента? Подробиці, Стефані, прошу.

Це було важливо. У Голова засвербіла маківка, поганий знак.

— Я рада, що ви такі впевнені. У такому разі, як ви поясните закритий брифінг, на якому я була і слухала одного з тих ідіотів із ЦРУ? Звучало це так, ніби у них є зачіпки. Вони шукають людину з оперізувальним лишаєм — ну знаєте, Анатолію, це такий червоний висип на шкірі? Бачте, яку маю тепер болячку в сраці?

Вона закинула голову й прикінчила свій напій, кубики льоду цокнулись об зуби. Замовила ще.

— Стефані, у вас же нема оперізувального лишаю, ні? — спитав Голов.

Треба негайно передати цю інформацію, сьогодні ж.

Вона роздратовано зиркнула на нього.

— Річ не в цьому. Вам так само, як і мені, прекрасно відомо, що я не можу ставити під загрозу свою посаду. Я працювала аж надто довго і багато, аби досягти того, що маю зараз.

Голову стало чудно, що її колосальне его інтерпретує цю смертельно небезпечну гру як потенційну загрозу своїй кар’єрі. Чи усвідомлює вона всі пов’язані ризики? Наслідки?

— От саме тому я й наполягаю, аби ми проводили наші зустрічі в готельних номерах.

— Я подумаю про це, — сказала Буше.

Вона кинула на офіціанта оцінюючий погляд, поки він ставив її напій, і провела його поглядом.

— Хочу додати ще дещо, — сказала вона рівним тоном, таким, який використовувала під час промов у конгресі. — Якщо ви зробите помилку і в мої двері постукаються федерали, до в’язниці я не піду. Не піду. Тому я хочу отримати від вас щось… дієве. Щось, що я зможу прийняти.

Голов відкинувся у кріслі й зачудувався. «Згадка про полювання на крота стривожила її, тож тепер вона, сенаторка США, просить пігулку для самогубства». Де вона про таке почула? Він нахилився до неї, взяв руки Буше своїми пальцями і м’яко заговорив:

— Стефані, це найнеймовірніша річ, яку я міг почути від вас. Ви ж це не серйозно. Ви зараз говорите про якісь давні дні, якісь міфи часів Холодної війни. Так уже ніхто не робить.

— А мені здається, ви брешете мені, Анатолію, — сказала вона, мляво усміхаючись і висмикуючи руки з його долонь. — Я або отримаю те, про що прошу, або ж припиню наше «партнерство», як ви це називаєте. Коли зустрінемося наступного місяця — ви ж прийдете вчасно наступного місяця? — я очікую побачити маленьку, гарненьку коробочку; хай вона буде зі слонової кістки або перламутру.

— Мені й досі не віриться в це, — сказав Голов. — Я проконсультуюся з Москвою, але сумніваюсь, що вони дадуть дозвіл.

За своїм звичаєм, сенаторка Буше дочекалася закінчення зустрічі, перш ніж поритися в сумці й підштовхнути через стіл до Голова чорний диск. Кладучи його в кишеню, він помітив логотип «Петфайндера», нанесений на його боці. «Сенаторка вже точно вміє розіграти драму», — подумав Голов, дивлячись, як вона йде непевною ходою. Оперізувальний лишай.