***

Анатолій Голов сидів у кріслі-гойдалці в новоанглійському стилі в номері готелю «Табард інн». Ця маленька кімнатка мала крикливі пурпурові стіни, обрамлені плакати з тваринами Французького цирку, підлога була встелена барвистим перським килимом, а доповнювало все це здоровенне ліжко з балдахіном у кутку.

Після останньої зустрічі з ЛЕБЕДЕМ послаблення нагляду за офіцерами резидентури не спостерігалося. Замість наражатися на ще один МВС, Голов отримав наказ Центру спробувати операцію «багажник» для того, щоб прошмигнути непоміченим. Зранку в день зустрічі Голов ліг у багажник машини економічного радника, через маску дихаючи чистим киснем із маленького балона. У цій машині до «Френдшіп хайтс», що на Вісконсин-авеню, поїхали три дружини працівників посольства, які не мали абсолютно жодного стосунку до спостереження. Слідуючи інструкціям, ці товстухи-дружини припаркували автомобіль у підземному гаражі, замкнули дверцята й пішли на шопінг.

Ще одна російська дружина залишилась у гаражі й п’ятнадцять хвилин спостерігала за машиною. Хвоста нема; все чисто. Несучи пакунки, жінка невимушено підійшла до машини, легенько постукала двічі, відімкнула багажник і випустила зіщуленого й роздратованого Голова.

Він проклинав справу ЛЕБЕДЯ. Проклинав Москву, проклинав Службу, та все ж його не помітили, не засікли, хвоста не було. План «багажник» спрацював. Він вийшов із гаража і попрямував на південь, до Дистрикту, пішки, сідаючи на перші-ліпші автобуси й раз по раз спиняючи таксі. Уникав метро з його всюдисущими камерами. Дістався до «Дюпонт-сьоркл» і вбив дві години у книгарнях і невеличкому бістро. Із заходом сонця, коли почалася година пік, він обійшов «Сьоркл», звернув на південь, по Дев’ятнадцятій вийшов на Н-стрит і проминув чотири квартали до «Табард інн». Жодних ознак стеження. Для маскування, аби злитися з натовпом, він убрався в повсякденний одяг: непримітна замшева куртка поверх коричневого светра, вельветові штани й замшеві прогулянкові туфлі. Хвала Богу за хороше взуття. Заходячи до готелю, він надів окуляри в масивній оправі з простими лінзами.

Голов сів у номері й прикінчив тарілку устриць по-егейськи, просмажених в олії з орегано, козячим сиром і поданих із пляшкою охолодженого тосканського вернача. Він відчув полегшення, коли йому без жодних проблем вдалося винайняти номер, використовуючи підроблені американські водійські права і дорожні чеки. Вже минуло багато років, відколи Голов винаймав кімнату в готелі на вигадане ім’я — це була забавка для молодиків, — тож він заново пережив це напруження, це відчуття сухості в роті, змішане з холодним задоволенням. Попри його іноземний акцент і той факт, що він не замовляв бронь і не мав багажу, неуважного клерка за стійкою все вдовольнило. Це ж бо статечний джентльмен. Йому показали маленьку, але елегантну кімнату на другому поверсі, де вони будуть подалі від очей юрби. Приватність понад усе, а особливо сьогодні, коли він має передати їй таку річ.

Він закінчив вечерю, зайшов до ванної й плеснув в обличчя водою, поглянув у дзеркало і ще раз прокляв Службу. Замкнувши двері, Голов спустився у невеличкий хол і сів на потертий зелений байковий диванчик перед головним входом. Він чекав, втрачав спокій, на колінах у нього лежав нечитаний журнал.

Сенаторка Буше зайшла всередину так, ніби володіла цим місцем. Не помітила Голова, що сидів на диванчику — окуляри закривали собою його аристократичні риси, — і пройшла менш ніж за два фути від нього. Буше вийшла із зали, щоб він міг побачити, але самого його не помітила. Голов нишком спіймав її в коридорі й повів вузенькими сходами на другий поверх. Їх ніхто не бачив. Голов відімкнув двері й впустив Буше всередину. Сенаторка огледілась по кімнаті і пхикнула.

— Анатолію, тут так затишно, я завжди підозрювала, що ви романтик.

Ігноруючи її коментар, Голов подав ЛЕБЕДЮ келих вина, який вона прийняла замість скотчу.

— Зустрічі в приміщенні безпечніші, Стефані, — сказав Голов, — але наступного разу мусимо обрати інший готель. Я наполягаю на цьому, Москва також.

— Як же люб’язно з вашого боку, та й з боку Москви також, — сказала ЛЕБІДЬ, простягаючи келих, щоб він налив їй ще вина. — То ви принесли мені… вітаміни? Скажіть, що так, Анатолію, і я дуже зрадію.

Голову згадався агент, якого він якось курирував у Східному Бейруті, маронітський християнин, котрий настільки звик вимагати грошей і подарунків в обмін на інформацію, що ситуація стала просто нестерпною. Голов наказав команді КГБ «Вимпел» скинути його, привісивши тягар, з Голубиних скель, далеко за позначкою глибини у чотири з половиною сажні. Він поглянув на ЛЕБЕДЯ і замислився.

— Маю гарні новини, — сказав Голов.

Він налив ще один келих вина і сів біля неї на маленькому вельветовому дивані. З кишені куртки дістав довгасту коробочку і поставив її на стіл. Він відкрив коробку й показав їй елегантну ручку, що лежала на підставці з блідо-блакитного шовку. Це була «Montblanc Etoile», з чорним корпусом у формі пісочного годинника, блискучим ковпачком кремового кольору й фірмовою білою зірочкою «Montblanc», інкрустованою на кінчику. На краю тримача для кишені містилась бездоганна перлина акоя. Буше потягнулася до ручки, сказавши:

— Яка краса.

Голов м’яко перепинив її, затримавши за зап’ястя й відвівши руку.

— Ця ручка дуже гарна, — сказала ЛЕБІДЬ. — Але я просила щось, що я зможу випити — пігулку.

— Немає ніяких пігулок, — дещо грубувато відказав Голов. — Ми погодились на ваше доволі неочікуване прохання, і це саме та річ, яку ми вам дамо.

Він підняв ручку й узявся кінчиками пальців за перлину.

— Треба міцно взятися за перлину, — сказав він. — І потягнути плавно, але сильно…

Зненацька перлина від’єдналася. Вона кріпилася до кінця голки довжиною в дюйм, що висковзнула з каналу зі спіднього боку тримача. Голка була кольору обпаленої міді, начебто її потримали над вогнем. Голов застромив голку назад до сховку в тримачі й міцно притиснув перлину, доки не клацнуло.

— Що це? — спитала Буше. — Я просила щось просте.

— Тихенько, я зараз усе поясню, — відрізав Голов.

У нього виникла дика фантазія дістати голку і встромити її в шию ЛЕБЕДЮ. Він вгамував себе.

— Ця голка вкрита природною сполукою. Вам потрібно лише якось пошкодити шкіру — дряпнути будь-де — й ефект буде негайний. За десять секунд. — Він звів руку, щоб зупинити її. — Ця річ куди ефективніша за пігулку. Будь ласка, забудьте те, що ви бачили у фільмах. Пігулка може втратити свою ефективність із плином часу; а з цим немає жодних проблем. — Він дав ручку Буше. — Тепер ви спробуйте дістати голку, — сказав він, ще раз поклавши руку їй на зап’ясток, — але дуже повільно й обережно.

Руки Буше злегка затремтіли, коли вона взяла ручку, зважила у руці, а тоді повільно, але рішуче потягнула за перлину, витягуючи її з затискача. Крихітна голочка тьмяно блищала, її загроза якимось чином акцентуалізувалася. Буше обачно вклала голку в сховок, притиснула і замкнула перлину. Повернулася до Голова, дещо стримано:

— Дякую вам, Анатолію.

Причепила «Montblanc» до спіднього боку блузи, між ґудзиками, і залпом допила залишки вина.

Напруженість моменту минула, її погляд пробігся кімнатою, зупинився на ліжку з балдахіном, а тоді перейшов на Голова.

— Хоч трохи зацікавлені? — спитала вона на його неймовірний жах.

Змішати свіже орегано, лимонний сік, панірувальні сухарі, оливкову олію і кришений сир фета з вершковим маслом кімнатної температури до утворення однорідної маси. Скачати й дати охолонути. Викласти устриці у відкритих мушлях на сіль і покласти у кожну по кружечку маси. Розігрівати одну-дві хвилини, доки не розтане масло. Полити устриці щойно видавленим лимонним соком.

Рим — це вохрові дахи і променистий мармур під правічним сонцем. Джмелине дзижчання motorini, що прошмигували крізь трафік, везучи на собі чорнокосих дівчат у крокодилових туфлях на підборах, сповнювало повітря. Генерал Корчной вдихнув його. Це було його старе поле для операцій, і він усе згадав. Замовив обід грубуватою, однак елегантною італійською. Домініка ніколи не чула про spaghetti alla bottarga, тож миска пасти, що вилискувала олією, присипана золотавою bottarga di muggine — ікрою лобані, — викликала у неї захват. Вона поглянула на Корчного, той кивнув, задоволено. «Це зовсім не те, що російська ікра», — подумала вона.